Читати книгу - "Та, що не скорилась., Йо Томас"

Після паузи він додав:

— Продовжуйте пошук. Наступне місце вже чекає на вас. Але пам’ятайте: час спливає.

Екран згас. Команда залишилась у тиші.

— Щось мені підказує, — пробурмотіла Гражина, — що Юліан — не просто людина з архівним доступом.

— Можливо, він не хоче забрати собі те, що колись сховала Ліліт, — додав Віктор. — А це вже пахне не дослідженням, а війною.

— Тоді треба подумати про гарний обід, — зітхнула Белла. — Бо війна на голодний шлунок — це вже занадто.

Обід готували гуртом. На великій чавунній сковороді шкварчала картопля з печерицями та салом, поруч у мисках — нарізані помідори, мариновані огірки, чорний хліб і банка гірчиці, смажені реберця. Віктор розлив по склянках узвар, настояний на карпатських травах.

— Це тобі не манна небесна, а їжа грішників, — жартував Віктор, насипаючи собі велику порцію. — Якщо я після цього не отримаю одкровення — значить, усе втрачено.

— А може й отримаєш… — підморгнула Белла. — Тільки не з неба, а з твого шлунка. Тільки почне бурчати — всі розбігнемось по кущах.

— Це було образливо, — театрально прокоментував Віктор. — Я ж, між іншим, готував.

— Ага, з таким виразом обличчя, ніби варив приворотне зілля, — втрутилась Гражина, смачно відкусивши м'ясо з ребрини. — Хоча зізнаюсь, смачний. Може, то і справді зілля?

Володимир, пригладжуючи волосся, мовив задумливо:

— А як вам анекдот на тему?

Всі притихли, поглядаючи на нього.

— У раю зустрілись Бог, Диявол і Ліліт. Бог каже: «Я створив людей, щоб вони мене любили». Диявол каже: «А я, щоб вони боялись». А Ліліт відповідає: «А я залишаюсь, щоб вони нарешті зрозуміли, хто з вас двох — справжній монстр».

Після короткої паузи всі розсміялись. Гостро, з ноткою гіркоти, але по-справжньому.

— Це не анекдот, це наше життя, — хмикнула Гражина. — Юліан, до речі, схоже, саме цього і боїться.

— Кого? — уточнив Віктор.

— Ліліт, — відповіла Белла. — Він не довіряє їй. І не через демонізацію. А тому що відчуває: вона щось приховує. Щось важливе. Але вона — єдина, хто тримає рівновагу між двома силами.

— І це його бісить, — додала Гражина. — Бо це значить, що сила не у руках тих, хто сидить на троні в блиску і славі. А у тієї, що вигнана, проклята, забута… але все ще впливає.

— Так, звісн,  не Юліан хоче цю силу. Цей хтось, хоче зруйнувати баланс, та й поставити себе між тими двома — Богом і Дияволом, — підсумувала Белла. — Бути новим центром.

— Ми не здамося, — тихо сказала Гражина. — Але й Ліліт не довіримося сліпо. Бо рівновага — не означає правду. Це просто менше з двох бід.

Всі замовкли. Навіть узвар у склянках здався раптом гіркуватим.

Після обіду, коли посуд вже був вимитий, а аромат кави ще витав у повітрі, команда розташувалася на терасі барнхаусу. Гражина сіла на поручні, звісивши ноги, Белла потягувалася у кріслі, а Віктор курив, втупившись у ліс за вікном. Пахло свіжістю й живицею, і це на кілька хвилин створювало ілюзію звичайного життя.

— Ми побачили достатньо, — озвалась Белла, знову ховаючи свій телефон у кишеню. — Але це ще не все. Ми лише торкнулися поверхні.

— Якщо чесно, — додала Гражина, — мені остогидло, що Юліан весь час щось крутить. Грає у шпигуна.

— Він або сам не знає всього, або не хоче сказати, — пробурмотів Віктор, — але, якщо ми йдемо далі, він має йти з нами.

— Четвертий рай, — сказала Белла, — це вже не печера і не архів. Це щось інше. Якщо Ліліт має рацію, то саме там — суть балансу...

Гражина кивнула.
— Плюс. Якщо буде пастка — не на нас полювали.

— Угу, — Віктор криво усміхнувся . — Я хочу побачити  обличчя,того, хто це все крутить,  ми врешті решт дізнаємось, хто він насправді.

— Гаразд, — підсумувала Гражина. 

Команда підняла чашки в імпровізований тост.

Після вечірньої наради в кухні барнхаусу стало тихо. Лише лампа над столом кидала жовтогарячі кола на стільницю, заставлену чашками, ноутбуками та роздруківками з архіву. Белла перетягла до себе планшет і увімкнула проєкцію ще не прочитаних документів.

— Почекайте, — раптом сказала вона, зупинившись на одному з уривків. — Тут згадуються не тільки слуги Ліліт. Тут є згадка про «Того, хто хоче впасти замість неї». І що його мета — зайняти її місце в балансі.

— Тобто хтось хоче стати Ліліт? — нахмурився Віктор.

— Або усунути її і зайняти її позицію між світлом і темрявою, — підтвердила Белла.

— Оце вже справжній демон, — тихо сказав Гражина. — Навіть диявол не претендує на рівень балансу. А тут хтось хоче стати центром…

— Тому Юліан і працює з нами, — додала Белла. — Його завдання — знайти не тих, хто хоче повернути культ Ліліт, а тих, хто хоче її знищити і посісти її місце.

— Це пояснює, чому він так тримається осторонь. І чому тягне з правдою, — задумливо промовив Віктор. — Він боїться. Не за нас, а за те, що ми можемо не витримати того, що дізнаємося.

— Чи не витримаємо тоді, як будемо по той бік, — кинула Гражина.

— Отже, нове завдання, — підсумувала Белла. Ми шукаємо ворога самої рівноваги. Хто хоче убити Ліліт — той хоче вбити саму суть свободи.

— І змінити баланс. Повністю, — Віктор повільно загасив цигарку. — Тепер усе стало серйозніше.

 Вітер з Карпат завивав у димарі, сіре небо тиснуло крізь панорамні вікна.

— Отже, — почала Белла, сидячи з ноутбуком, — питання: як можна вбити Ліліт, якщо вона безсмертна?

— Безсмертя не означає невразливість, — повільно проказав Віктор. — Навіть у давніх текстах є згадки, що всі безсмертні істоти можуть бути «витіснені» або «ув’язнені». А от повністю знищені — лише в одному випадку.

— І в якому? — перепитала Гражина.

— Якщо зміниться сам баланс. Якщо замість триєдиної системи — Бог, Диявол, Ліліт — з’явиться нова сила, що зламає рівновагу. Ліліт зникне не через смерть, а через стирання сенсу її існування.