Читати книгу - "Серенада Ваяланда, Fill"

Амілія хмикнула.

— Виходить, мені пощастило вписатися в твій щільний графік?

— Я б скоріше сказав, що мені пощастило натрапити на тебе, — невимушено відповів він.

На мить запала тиша, але вона була приємною. Потім, ніби щось згадавши, Амілія злегка почервоніла і раптом запитала:

— А ти… раптом не знаєш, що люди думають на рахунок того, що ти мене супроводжував на балу?.. — вона запнулась, немов пошкодувала, що почала цю тему.

Торін здивовано підняв брови, але швидко змінив вираз обличчя на звичну хитру усмішку:

— Справді хочеш знати?

— Я… — вона зробила вигляд, що байдуже знизує плечима, хоча рум’янець на щоках не зникав. — Просто цікаво. На випадок… раптом щось неприйнятне.

— Ходять чутки, — почав він з удавано серйозним тоном, — що найвпливовіша леді палацу й недолюблюваний другий син герцога більше не сваряться на кожній аудієнції. А ще кажуть, що один із них небезпечно часто усміхається.

— Торіне…

— Ну а що? — він знизав плечима. — Ми були разом. Розмовляли. Танцювали. Втекли з балу на балкон, а потім взагалі зникли. Не дивно, що хтось вирішив — ми або заручені, або щось замишляємо.

— Просто чудово, — буркнула вона, склавши руки на грудях, але куточки її вуст невимушено сіпнулися в усмішці.

— Але якщо чесно, — додав він уже серйозніше, — мені байдуже, що говорять. Якщо й хтось має бути твоїм партнером на балу — я цілком підходжу на цю роль.

— Ти говориш так, ніби ми збираємось ще раз на бал, — тихо відповіла вона, але голос звучав не як заперечення.

— А хіба ні? — він трохи нахилив голову. — Я б не відмовився від ще одного танцю. Якщо ти, звісно, не проти знову мати за партнера Торіна Сальнора.

Амілія усміхнулася.

— Може… ще один колись і трапиться.

Доріжка вже вивела їх до бокового входу резиденції. Вдалині видно було чергових охоронців. Торін поглянув на неї ще раз — якось лагідно, але з тією ж іронією в очах.

— До речі… — промовив він трохи тихіше. — Як ти гадаєш… може, наступного разу вже без сторонніх поглядів?

— Ти забагато хочеш, Лорд Сальнор, — кинула вона, але не зупинилася. Він посміхнувся ще ширше.

— Можливо. Але спроба — не злочин.

Вони увійшли в бічні двері палацу, де їх уже чекала буденна суєта імперського двору.