Читати книгу - "Радіоп'єси"

АНТОНІО невинно Так, Бенедетто.

БЕНЕДИКТ А як звали того чоловіка, який так безстрашно жив у білому малому будинку, на самому краєчку пагорба, який, мов ніс, видавався в море? Він не отримував жодних газет. Не мав жодної допомоги. Напевно, і сорочки прав собі сам. Що тут казати! Піди до муніципалітету й розпитай там про все.

АНТОНІО позіхає Так, Бенедетто.

БЕНЕДИКТ Та це не вартує. Його майже ніхто не знав.

АНТОНІО Так, Бенедетто.

БЕНЕДИКТ Розчахни навстіж вікна, Антоніо. Сутінки ополудні присипляють, а я хочу чути цикад. Може, усе-таки, це варто зробити. Ану ж бо втнімо невеликий жарт і назвімо цього чоловіка Робінзоном. Робінзон дав знак кораблеві. Робінзон повертає додому.

АНТОНІО Так, Бенедетто.

БЕНЕДИКТ Ти невіглас, Антоніо, однак Ти робиш усе для того, щоб ним і лишитись. Що вам до нас? Іще бувають моменти, коли я кажу «ми», і не маю на увазі себе самого. Однак рана загоюється, коли її не торкаєшся.

АНТОНІО Так, Бенедетто.

БЕНЕДИКТ Мені було б до смаку писати про інші речі. Наприклад, про наші розваги. Коли задумали побудувати водогін, жодна з труб не пасувала до іншої. Коли акула заблукала до наших вод, вона танцювала поміж буксирувальних линв із трьома човнами перед Сонячним мисом, поки не виснажилася настільки, що вони її наздогнали. Потім вона ще кілька годин лежала на березі, і танцювала далі, аж земля двиготіла. Коли Франко вкрав годинника з руки святого Леонарда, ми лупцювали його. А коли Марія розіп’яла своїх трьох дітей, бо чоловік покинув її, ми впродовж дня не могли їсти, так нам було погано.

АНТОНІО Так, Бенедетто.

БЕНЕДИКТ Одначе це окрема стаття. Ми мусимо розпочати роботу. Тільки вікон не зачиняй, Антоніо. Незабаром настане тиша. Тоді відчиняться магазини, і всі повиходять з будинків. Вечорами ми ходимо в порт або в кіно просто неба, і коли гамір найбільший, саме тоді найкраще.

АНТОНІО Так, Бенедетто.

БЕНЕДИКТ Це інший гамір. Вважають, що він лунає з корчів, із дерев або із землі. Однак насправді він означає ось що: колись цикади були людьми[28]… Ох, Антоніо, куди заведуть нас усі ці історії! Отож, розпочнімо. Передусім напишімо: Робінзон повертається на батьківщину…

ОПОВІДАЧ Гаразд. Хтось інший вселиться в маленький будинок, і коли вітер розшарпає дах тераси, він розправлятиме очерет. Наприкінці літа в цистерні буде менше води. Навколо цього він здійме багато галасу, з острахом заглядатиме донизу, де інколи бачитиме в’юнкого вугра, завдяки якому вода завжди чиста — він рвучко хапає мух, які спустились туди канатами, сплетеними з павутиння. Дехто з чужинців поїде геть; приїдуть нові. Коли їх прибуде багато, ціна на самотність підійметься, і пляжі будуть переповнені людом. Бліді обличчя засмагнуть на сонці, і крізь їхні руки побіжить пісок, поки тінь не розіпне своїх крил над островом, і не впаде пір’їна, підхоплена вітром. Що тепер? Це — острів, і що ти хочеш? Чи сонце має витягнути ножа, а вулкан вивергнути на твою голову попіл? Чи не хочеш ти встати й поглянути, може ці руки можна застосувати? А може, ти хочеш відмовитися від світу й лишити собі горде ув’язнення?

Не шукай забуття! Пригадуй усе! І сухотний спів туги, яка проймає тебе, стане плоттю.

Завмирає музика, яку ми одного разу вже чули. Я її знаю, і ти її знаєш. Двері зачиняються під подувом вітру, а з неба, над морем, аж до землі пролягла дорога.

Музика.

ОПОВІДАЧ Острова й осіб, про яких я вам розповів, не існує. Однак є інші острови й люди, які прагнуть жити на островах. Я сам був одним із них і пригадую, як одного дня, коли я спускався до берега, то з кимось зустрівся, і він відвів погляд. Я зрозумів відразу, бо й сам не хотів, щоб мене тут бачили. Він мав впоратися з цією «історією» — мені здається, це була неприємна й сумна історія, якої він не розповів би мені, як і я своєї йому. Так, здається, це було саме опівдні, коли ми намірилися пройти один повз одного. Та раптом сталося те, що перешкодило нам це зробити. Із пересохлих горлянок вирвався крик, я міг би навіть сказати, що це була музика, шалений, несамовитий спів, який ринув на шлях і покотився до моря. Ми зупинилися й перелякано дивилися один на одного.

Бо колись цикади були людьми. Вони перестали їсти, пити й кохати, щоб безперестанку співати. Утікаючи в спів, вони ставали все сухішими й меншими. І тепер цикади співають, занапащені своєю тугою — зачаровані, однак і прокляті, бо голоси їхні стали нелюдськими.

Добрий Бог Мангеттену[29][30][31]

Дійові особи

Добрий Бог

Суддя

Ян, молодий чоловік зі Старого світу

Дженніфер, молода дівчина з Нового світу

Біллі та Френкі, дві білки

Вартовий

Службовець суду

Циганка

Жебрак

Жінка

Портьє

Ліфтер

Продавець газет

Полісмен

Двоє дітей

Бармен

та голоси, монотонні, невизначеної статі

Добрий Бог Мангеттену

У судовій залі

Вентилятор увімкнений, надворі — розпал літа.

СЛУЖБОВЕЦЬ СУДУ говорить на вході до приміщення Ваша честь…

СУДДЯ Слухаю?

СЛУЖБОВЕЦЬ СУДУ Чи можна привести звинуваченого?

СУДДЯ Так. І вимкніть вентилятора.

СЛУЖБОВЕЦЬ СУДУ 3 Вашого дозволу, — у таку пекельну спеку?

СУДДЯ Вимкніть його!

Двері відчиняються; заходить вартовий зі звинуваченим.

ВАРТОВИЙ Ваша честь, звинувачений! Приглушено. Сюди. Під час допиту Ви мусите стояти, зрозуміло?

Вентилятор обертається повільніше й зупиняється.

СУДДЯ зміненим голосом Сідайте!

ВАРТОВИЙ тихо, заповзято Сісти! Сідайте. Вам дозволили сісти.

СУДДЯ А Ви можете йти, Свіні. Ви також, Россі.

ВАРТОВИЙ Як накажете.

СЛУЖБОВЕЦЬ СУДУ Дякую, Ваша честь.

Обидва чоловіки залишають приміщення. Якусь мить панує тиша. Суддя перегортає папери.

СУДДЯ говорить нерозбірливо, роблячи якісь помітки Нью-Йорк Сіті, …серпня, тисяча дев’ятсот… п’ятдесят… Далі швидше, виразним, байдужим голосом. Ім’я? Дата народження? Місце народження? Колір шкіри? Будова тіла? Зріст? Конфесія? Середня доза вживання алкоголю? Психічні вади…

ЗВИНУВАЧЕНИЙ Я нічого про це не знаю.

СУДДЯ продовжує тим же тоном Підозрюється в убивстві…

ЗВИНУВАЧЕНИЙ Кого?

СУДДЯ привітно, неупереджено Убивча спека. Такого гарячого літа ще не було. Чи пригадуєте? Може, шість років тому, коли Джо Бемфілд та Еллен… Еллен…

ЗВИНУВАЧЕНИЙ Еллен Гей.