Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Сезон гроз 📚 - Українською

Читати книгу - "Сезон гроз"

264
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сезон гроз" автора Анджей Сапковський. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 89
Перейти на сторінку:
парфум і косметики. Перед рядом дзеркал, безупинно базікаючи, поправляло вроду кільканадцять жінок у різних стадіях негліже, включаючи остаточне. Геральт з Горицвітом і тут зберегли кам’яний вираз обличчя і не дозволили очам зазирати, куди не слід.

В черговій кімнаті їх детально обшукали. Особи, які цим займалися, мали серйозний вигляд, поводилися професійно і діяли рішуче. Геральтів стилет конфіскували. У Горицвіта, який ніколи не носив ніякої зброї, відібрали гребінь і штопор. Але — подумавши — залишили лютню.

— Перед превелебним стоять крісла, — повчили їх під кінець. — Сідати на них. Сидіти і не вставати, доки превелебний не накаже. Не перебивати, коли превелебний говорить. Не говорити, доки превелебний не дасть знаку, що можна. А зараз входити. В оті двері.

— Превелебний? — півголосом спитав Геральт.

— Він був колись священнослужителем, — так само півголосом відповів поет. — Але не бійся, професійних звичок не набрався. Мусять же підвладні якось до нього звертатися, а слова «шеф» він не терпить. Для нас титули не обов’язкові.

Коли ввійшли, щось відразу ж заступило їм дорогу. «Щось» було велике, наче гора, й інтенсивно смерділо пижмом[14].

— Як ся маєш, Микито, — привітався з горою Горицвіт.

Велетень, названий Микитою, очевидно, охоронець превелебного шефа, був метисом, плодом схрещення огра й краснолюда. Наслідком цього схрещення став лисий краснолюд більше семи стоп зросту, цілковито позбавлений шиї, з кучерявою бородою, виступаючими, як у вепра, зубами і руками, що сягали колін. Подібні гібриди траплялися нечасто, як вважалося, ці види були генетично цілковито різними, — щось таке, як Микита, не могло з’явитися на світ природнім способом. Не обійшлося без допомоги винятково сильної магії. Взагалі-то, така магія була заборонена. Кружляв, однак, поголос, що чимало чародіїв ігнорує заборону. Геральт саме мав перед очима доказ правдивості поголосу.

Згідно з обов’язковим тут протоколом, вони сіли на два плетені крісла. Геральт роздивився. В найдальшому кутку кімнати, на великому шезлонгу, дві скупо одягнені панянки займалися собою навзаєм. За ними спостерігав, одночасно годуючи пса, малий, непримітний, згорблений і ніякий чоловічок у легкій, квітчасто гаптованій ризі[15] та фесці з китицею. Нагодувавши пса останнім кусником омара, чоловічок витер руки і обернувся.

— Вітай, Горицвіте, — промовив, сідаючи перед ними на щось, страшенно схоже на трон, хоча насправді виплетене з лози. — Моє пошанування, пане Геральте з Ривії.

Превелебний Пирал Пратт, небезпідставно вважаючись босом організованої злочинності всього регіону, виглядав як торговець шовком у стані спочинку. На пікніку торговців шовком, що відійшли від справ, нічим не різнився б від решти учасників. Принаймні, на відстані. Спостереження з ближчої дистанції дозволяло помітити у Пирала Пратта риси, не притаманні торгівцям шовком. Старий і збляклий шрам на вилиці, слід від ножового удару. Неприємна зловісна гримаса вузьких губ. Ясні, жовтуваті очі, нерухомі, як у пітона.

Довго ніхто не переривав мовчання. Звідкись з-за стіни долинала музика, чути було гомін.

— Радо бачу і вітаю обох вашмосців, — обізвався врешті Пирал Пратт. В його голосі виразно відчувалася стара і нержавіюча любов до дешевого й погано очищеного алкоголю.

— Особливо радо вітаю тебе, музико. — Превелебний усміхнувся до Горицвіта. — Ми не бачилися від весілля моєї внучки, яке ти прикрасив своїм виступом. А я акурат про тебе думав, бо чергова моя внучка зібралася прошпацируватися під вінець. Сподіваюся, що, по старій дружбі, і цього разу не відмовиш? Як? Заспіваєш на весіллі? Не будеш церегелитися так довго, як тоді? Не треба тебе буде… переконувати?

— Заспіваю, заспіваю, — поспішно запевнив Горицвіт, ледь зблідши.

— А нині, — продовжував Пратт, — ти, либонь, заглянув запитати про моє здоров’я? Та що там, гімна воно варте, те моє здоров’я.

Ні Горицвіт, ні Геральт нічого з цього приводу не сказали. Огрокраснолюд тхнув пижмом. Пирал Пратт тяжко зітхнув.

— Заробив я, — сповістив він, — виразку шлунку, від їжі верне, розкоші столу вже не для мене. Ще й хворобу печінки знайшли і пити заборонили. Міжхребцева грижа, і шийних хребців, і поперекова, себто — забудь про мисливство і екстремальний спорт. Лікування й медикаменти купу грошей коштують, а я ж їх раніше звик на азартні ігри витрачати. Правда, френзель ще мені встає, але скільки треба напрацюватися, аби встав! Швидше змучишся, аніж втішишся… Ну й що залишається? Га?

— Політика?

Пирал Пратт зареготав, аж китиця на фесці затремтіла.

— Браво, Горицвіте! Як звичайно, улучив. Політика, о, це тепер саме для мене. Спершу воно мені не дуже так подобалося, щоб дуже. От проституцією цікавився і вже збирався інвестувати в публічні доми. Досить я між політиків обертався, багатьох знав і переконався, що краще з курвами справу мати — в тих хоч якісь честь та засади є. Ну, інакше глянувши, з борделю не можна правити так, як з ратуші. А правити хотілося б, коли вже не світом, як то кажуть, то хоч котримсь повітом. Знаєте стару приказку: не можеш їх перемогти, то приєднайся.

Урвав, глянув на шезлонг, витягаючи шию.

— Дівочки, не динамити! — крикнув. — Не прикидатися! Більше, більше завзяття… Гммм. То на чому я зупинився?

— На політиці.

— Ну так. Але політика політикою, а тобі, відьми́не, вкрадено твої славутні мечі. Часом, не тому маю приємність тебе вітати?

— Саме тому, щоб я так жив.

— Мечі вкрали, — похитав головою Пратт. — Болісна, мабуть, втрата? Звісно, що болісна. І невідшкодовна. Га, завше я казав, що в Кераку злодій злодієм поганяє. Тамтешні люди, тільки дай їм можливість, то все покрадуть, що цвяхами не прибите. А як щось прибите, то завше при собі фомки носять.

— Як здогадуюся, слідство триває? — продовжив через мить. — Феррант де Леттенгоф діє? А все-таки, панове, гляньмо правді в вічі. Нічого сподіватися чуда від Ферранта. Не ображайся, Горицвіте, але з твого кревняка кращий був би книговод, ніж слідчий. Нічого не знає, лишень книжки, кодекси, параграфи, регламент, ну й оті докази, докази, докази. Як у байці про козу і капусту. Не знаєте? Замкнули раз козу в оборі з головкою капусти. Рано по капусті і слід застиг, а коза сере зеленим. Але доказів брак, свідків нема, справа закрита, causa finita. Не хотів би я виявитися зловісним пророком, відьми́не Геральте, але справа з твоїми мечами може мати саме такий кінець.

Геральт і цього разу промовчав.

— Перший меч, — Пирал Пратт потер підборіддя унизаною перснями рукою, — зі

1 ... 19 20 21 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сезон гроз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сезон гроз"