Читати книгу - "Сезон гроз"

— І другий меч, подібної довжини й ваги, срібний. Звичайно, частково. Сталеве осердя обковане сріблом, вістря теж сталеве, чисте срібло занадто м’яке, щоб його можна було добре вигострити. На гарді і всій довжині клинка рунічні знаки і гліфи, мої експерти визначили їх як занадто складні для розшифрування, але, поза всяким сумнівом, магічні.

— Вичерпний опис, — обличчя Геральта було незворушним. — Ти наче бачив ті мечі.

— І справді бачив. Мені їх принесли і запропонували купівлю. Посередник, який представляв інтереси теперішнього власника, особа з бездоганною репутацією і мій знайомий, ручався, що мечі здобуті законним шляхом, походять з розкопок у Фен Карні, стародавньому некрополі в Соддені. У Фен Карні вже знайшли безліч скарбів та артефактів, отож начебто не було підстав сумніватися у вірогідності. Але в мене виникли підозри. І я не придбав мечів. Ти мене слухаєш, відьми́не?

— Напружено. Чекаю на висновок. І на деталі.

— А висновок такий: міра за міру. Деталі не безкоштовні. На інформації є бирка з ціною.

— Ну знаєш, — обурився Горицвіт. — Я до тебе по старій дружбі, з приятелем у притузі…

— Нічого особистого, тільки справи, — обірвав його Пирал Пратт. — Як я вже зазначив, згадана інформація має свою ціну. Якщо ти, відьми́не з Ривії, хочеш щось довідатись про долю своїх мечів, мусиш заплатити.

— І яка ціна проставлена на бирці?

Пратт витягнув з-під ризи золоту монету і вручив її огрокраснолюдові. Той без помітного зусилля переламав монету пальцями, як крихке тістечко. Геральт похитав головою.

— Банальність на рівні ярмаркової шопки[16], — процідив. — Ти мені вручиш пів монети, а хтось, колись, може навіть через кілька років з’явиться з другою половиною і вимагатиме виконання його бажання. Яке я мушу виконати без жодних застережень. Так не буде. Якщо це мало бути ціною, то не сторгуємося. Causa finita. Горицвіте, ходімо.

— То ти не прагнеш повернути собі мечі?

— Не настільки.

— Я здогадувався. Але купив не купив — торгуватися можна. Тоді є й інша пропозиція. Цього разу така, яку неможливо відхилити.

— Ходімо, Горицвіте.

— Вийдеш, — Пратт вказав рухом голови, — але іншими дверима. Цими. Тільки спершу роздягнешся. Аж до кальсон.

Геральтові здавалося, що він зберігає незворушний вираз обличчя. Але, видно, помилився, бо огрокраснолюд раптом застережливо рикнув і підійшов до нього, піднявши лапи та подвійно засмердівши.

— Це якісь жартики, — голосно заявив Горицвіт, як звичайно в компанії відьми́на зухвалий і язикатий.

— Кпиш собі з нас, Пирале. Тому ми зараз попрощаємося і вийдемо. Тими ж дверима, якими й зайшли. Не забувай, хто я такий! Виходжу.

— Я так не думаю, — похитав головою Пирал Пратт. — Ми вже колись встановили, що ти не надто розумний. Але все-таки достатньо розумний, щоб зараз спробувати вийти.

Огрокраснолюд показав їм стиснутий кулак, підкреслюючи слова шефа. Геральт мовчав. Він вже довгий час придивлявся до велетня, шукаючи на ньому місця, в яке б можна копнути. Бо виглядало так, що без копняка не обійдеться.

— Гаразд, — Пратт жестом втихомирив охоронця. — Я трохи поступлюся, проявлю добру волю і прагнення до компромісу. Сьогодні тут зібралася еліта місцевого промислового, торгового і фінансового світу, політики, шляхта, духовенство, навіть один принц крові інкогніто. Я їм обіцяв спектакль, якого вони ще не бачили, а відьми́на в ногавицях вони аж ніяк не бачили. Але де наше не пропадало, трішки поступлюся, вийдеш голий до пояса. А в заміну дістанеш обіцяну інформацію, до того ж негайно. Ще й бонус на додачу…

Пирал Пратт взяв зі стола аркушик паперу.

— Як бонус, двісті новіградських корун. Внесок у відьми́нський пенсійний фонд. Прошу, от чек на пред’явника, на банк Дж’янкарді, підлягає інкасації в будь-якій їхній філії. Твоя відповідь?

— Нащо це питання? — примружив очі Геральт. — Ти ж, здається, дозволив зрозуміти, що відмова не приймається.

— І правильно здається. Я казав, що цю пропозицію неможливо відхилити. Але, на мою думку, вона взаємовигідна.

— Горицвіте, бери чек, — Геральт розстібнув і зняв куртку. — Пратте, я слухаю.

— Не роби цього, — Горицвіт ще більше зблід. — Чи ти знаєш, що чекає за цими дверима?

— Говори, Пратте.

— Як вже було згадано, — превелебний розсівся на своєму троні, — я відмовив посереднику, що пропонував купівлю мечів. Але, оскільки це була особа, мені знайома і гідна довіри, я запропонував інший, вигідніший спосіб їх реалізації. Порадив, щоб теперішній власник виставив їх на аукціон. В аукціонному домі братів Борсоді, в Новіграді. Це найбільший і найавторитетніший колекційний аукціон, туди зі всього світу з’їжджаються знавці раритетів, антикваріату, рідкісних витворів мистецтва, унікальних виробів і всього незвичайного. Ці диваки, щоб додати якийсь феномен до своєї колекції, ліцитують як шалені, все чудернацьке йде у Борсоді за астрономічні суми. Ніде не можна продати такий товар дорожче.

— Говори, Пратте, — відьми́н знімав сорочку. — Я тебе слухаю.

— Аукціони у домі Борсоді відбуваються щокварталу. Найближчий — в липні, п’ятнадцятого. Злодій, без сумніву, з’явиться там з твоїми мечами. При крихті талану зумієш їх у нього відібрати, перші ніж він їх виставить.

— Тільки всього?

— Це дуже немало.

— А особа злодія? Чи посередника?

— Особи злодія не знаю, — відрізав Пратт. — А посередника не назву. Це справи, тут зобов’язують закони, принципи і, що не менш важливе, — поняття. Я б втратив обличчя. Ти й так вже завдяки мені чимало дізнався, достатньо багато взамін за те, чого від тебе хочу я. Виведи його на арену, Микито. А ти, Горицвіте, йди зі мною, теж приглянемося. Ну, відьми́не, чого чекаєш?

— Я так розумію, що маю вийти без зброї? Не досить, що голий до пояса, то ще й голіруч?

— Гостям я обіцяв, — пояснив Пратт, повільно, як малій дитині, — щось таке, чого вони досі не бачили. А відьми́на зі зброєю вже бачили.

— Ясно.

Він опинився на арені, на піску, в крузі, окресленому вкопаними в ґрунт балками, залитому мерехтливим світлом численних