Читати книгу - "Москва ординська. Книга 1"

До середини XIII століття в кожне ледь помітне селище садили князя. Настільки розмножилися.

Ось на які уділи посадив своїх синів у 1212 році Ростовсько-Суздальський князь Всеволод (Велике Гніздо): «…разда волости детям своим». Старшому, Костянтину, дав Ростов; другому, Юрію, — Володимир; третьому, Ярославу, — Переяславль; четвертому, Володимиру, — Юр’їв (Польський)… Менших двох синів, Святослава та Іоанна, поручив він Юрію» [81, с. 123].

Більше не було чого ділити. Москви до 1212 року не існувало навіть як дрібного сільця. Такий ще один парадокс московської «історії».

Із князювання Андрія Боголюбського в Ростовсько-Суздальській землі почався страшний розбій і різанина. Задля дослідження теми розглянемо коротенько матеріал про дві так звані Ліпицькі битви, які відбулися в мерянській землі в 1177 і 1216 роках.

Згідно із «загальноросійськими літописними зводами», після вбивства Андрія Боголюбського на Ростовсько-Суздальському великокнязівському престолі два роки сидів його брат Михайло (з 1175 до 1177 року). Імовірно, і князь Михайло закінчив своє життя у такий же спосіб, як і Андрій. Але історія про це мовчить.

Після кончини князя Михайла почався новий розлад. Ростовці запросили на Великокнязівський Володимирський (на Клязьмі) стіл Мстислава Ростиславовича із Новгорода, котрий незабаром до них і прибув:

«Мстислав поспішив до Ростова й, нашвидку зібравши військо, пішов до Володимира, бажаючи… запобігти обранню іншого князя…» [89, с. 2].

Проти нього повстала Ростовсько-Суздальська земля (за винятком Ростова), бо побажала мати свого князя-мерянина — Всеволода (Велике Гніздо). Після невдалих спроб примирення дружини рушили назустріч одна одній «и сступишася у Юрьева меж Гзы и Липицы» [89, с. 3].

«Загальноросійські літописні зводи» дають мало матеріалу про «саму битву». Хоча то була звичайна дрібна сутичка: «Всеволод геть розбив Мстислава, котрий із дружиною (Ростовською.—В.Б.) втік до Ростова. Утрати з його боку були вельми незначні, тому що, крім убитих трьох бояр… “Ростовци… все повязаша, а у Всеволодова полку не бысть пакости”» [89, с. 4].

Так виглядає перша Ліпицька битва 1177 року, в якій зійшлися меряни з мерянами. Загинуло троє новгородських бояр, які прийшли разом із Мстиславом до Ростова.

«Бойовище залишилося за Всеволодом, а тому Володимирці його подбали про поховання вбитих» [89, с. 4].

Так розповідає літопис у викладі археолога О. С. Уварова.

Той же О. С. Уваров і його команда в 1852 році розкопали всі курганні поховання Ліпицької битви 1177 року.

Усі Ліпицькі кургани 1177 року є круглими й повністю тотожні мерянським курганам:

«Тут, крім чотирьох курганів, піднімався ще пагорб, котрий був досліджений 15 липня 1852 року. Кургани найрізноманітнішої величини мали від 17 до 142 аршин в окружності й від 1,5 до 3-х аршин висоти… У першому кургані відкопані кістки тварин, імовірно, конячі. У другому… був людський кістяк, геть зотлілий. У третьому також нічого не знайдено, крім маленького залізного списа. Нарешті, четвертий курган виявився спільною могилою, в яку закопали вбитих після битви… На глибині 3-х аршин відкопано 29 кістяків. Три з них лежали осібно у трьох трунах, ногами на схід і зі складеними на грудях руками… Інші 26 кістяків були складені купою, без усякого порядку і в різних напрямках…

Останній насип, так званий пагорб… досліджений пробними канавами… Таких канав викопано п’ять, і всі вони довели, що пагорб був насипаний не над могилою, а насипаний на поверхні землі, над купою вбитих коней і різної розламаної зброї» [89, с. 4, 5].

Розкопані графом О. С. Уваровим поховання Ліпицької битви 1177 року засвідчили, що серед усіх загиблих тільки троє християн, які поховані за християнським звичаєм, а 26 кістяків, знайдених «купою», — поховання мерян-язичників. Священик ніколи б не дозволив поховати християн, не зорієнтувавши їх ногами на схід.

Зовсім неважко було класти людину в могилу, зорієнтованою на схід. Цілком можливо, і ті, хто ховав, і ті, хто керував похороном, і священик (імовірно, сам єпископ) розуміли, що з полеглими язичниками цього робити не слід.

Вражають беззаперечні факти збереження старих мерянських звичаїв при похованні в курганах. Привертають увагу поховання християн і язичників в єдиному кургані, що зайвий раз доводить його мерянське походження. Мерянський етнос, переважно язичницький, був домінуючий не тільки в селищах, а й у дружині князя. Меряни-язичники у складі князівської дружини не почували себе чужорідним, стороннім елементом.

До речі, знайдені на Ліпицькому бойовищі 1177 року два окремих мерянських кургани також свідчать багато про що. По-перше, в них, безперечно, були поховані меряни-язичники; по-друге, то були не прості воїни дружини, а «полководці» (знатні люди); і по-третє, князівську еліту становили не лише християни, а і язичники-меряни.

Як бачимо, до 1177 року населення Ростовсько-Суздальського князівства повністю належало язичницькому фінському етносу.

Цікавий опис другої Ліпицької битви, яка відбулася в 1216 році між військами ростовсько-суздальських князів і військами князів із Новгорода, Пскова і Смоленська, які прибули на допомогу князеві Костянтину. Перші виступали під керівництвом добре відомих Юрія і Ярослава Всеволодовичів.

Зійшлися, по-суті, слов’яни з фінськими племенами.

Згадаймо: військо князів Юрія та Ярослава було розгромлене й практично знищене.

Ось склад війська володимирських князів за О. С. Уваровим: «За Юрієм ішло велике військо, набране з Муромців, Бродників, Городчан і зі всієї сили Суздальської землі: “бяшет бо погнано и из поселей и до песльца”. Із цього видно, що той, у кого не було коня, пішов пішки» [89, с. 7].

А професор С. М. Соловйов написав простіше: «У них були сильні полки, вся сила Суздальської землі, тому що всіх погнали» [90, с. 143].

Військо супротивної сторони очолював князь Мстислав Мстиславович (Удатний), що правив у Новгороді. До речі, спільне військо Мстислава було в кілька разів менше від війська Юрія. Хвалькуватий князь Ярослав Всеволодович (батько так званого Олександра Невського) навіть пишався: «…на одного вашого припадає по сто наших» [90, с.142].

Це ті Ярослав і Юрій, які згодом, у 1237 році, згідно з «загальноросійськими літописними зводами», очолили ростовсько-суздальське військо проти хана Батия.

Отже, Мстислав Удатний зі своїми союзниками (Смоленський князь Володимир, Псковський князь Володимир і Ростовський князь Костянтин) повністю розгромили військо Юрія, Ярослава, їхніх братів і союзників. За «літописними зводами», було знищено 9233 вояки і лише 60 було взято в полон. Новгородці втратили п’ять осіб, а смольняни — одну людину. Вражаючі цифри!