Читати книгу - "Гаррі Поттер і келих вогню"

- О... тоді стривай, - задумався містер Візлі. - Ставлю... один ґалеон за Ірландію.

- Один ґалеон? - розчаровано перепитав Лудо Беґмен, але зразу ж оговтався. - Дуже добре, дуже добре... ще хтось хоче поставити?

- Вони ще замолоді, щоб грати на гроші, - пояснив містер Візлі. - Жінка моя була б проти...

- Ми ставимо тридцять сім ґалеонів, п'ятнадцять серпиків і три кнати, - втрутився Фред, поспіхом вивертаючи разом з Джорджем усі свої кишені, - що Ірландія виграє... але Віктор Крум упіймає снича. О, і ще додаємо фальшиву чарівну паличку.

- Навіщо показувати містерові Беґмену такий мотлох! - засичав Персі, але Беґмен, здавалося, аж ніяк не вважав цю паличку за мотлох. Якраз навпаки, його хлопчаче обличчя збуджено засяяло, коли він узяв її у Фреда, а після того, як чарівна паличка голосно пискнула й перетворилася на гумове курча, Беґмен аж заревів зі сміху.

- Чудово! Я вже давно такого не бачив! Даю за неї п'ять ґалеонів!

Персі приголомшено завмер, не схвалюючи таких вибриків.

- Хлопці, - впівголоса промовив містер Візлі, - не треба робити ставки... це ж усі ваші гроші... та мама ж...

- Артуре, не псуй розваги! - втрутився Лудо Беґмен, збуджено брязкаючи кишенями. - Вони вже дорослі й самі знають, чого хочуть! Ви вважаєте, що Ірландія виграє, але Крум упіймає снича? Та ніколи, хлопці! Жодного шансу... Я збільшую ставку... додаю п'ять ґалеонів за цю кумедну чарівну паличку...

Містер Візлі безпомічно дивився, як Лудо Беґмен вийняв записник та перо й почав записувати імена близнюків.

- Дякую! - сказав Джордж, беручи в Беґмена смужку пергаменту й ховаючи її за пазуху мантії.

Беґмен бадьоро обернувся до містера Візлі. - Може, завариш чайку? Я тут виглядаю Барті Кравча. Представник болгарського міністерства чогось хоче, а я не розумію жодного його слова. Барті може допомогти. Він знає сто п'ятдесят мов.

- Містер Кравч? - перепитав Персі, кам'яне обличчя якого враз оживилося. - Та він знає понад двісті мов! Русальську, абракадабрську, трольську...

- Трольську знає кожен дурень, - скривився Фред, - подумаєш - лише ставай дибки й гарчи.

Персі люто зиркнув на Фреда і щосили задмухав на вогонь, щоб вода в чайнику закипіла знов.

- Лудо, а чи чути щось від Берти Джоркінз? - запитав містер Візлі, коли Беґмен сів біля них на траву.

- Нічогісінько, - недбало випалив Беґмен. - Та дідько її не вхопить. Біда з тією Бертою... пам'ять дірява, наче казан. Ніколи не знає, куди її занесе. Десь заблукала, можеш мені повірити. Приплентається на службу аж у жовтні, думаючи, що й досі ще липень.

- А ти не вважаєш, що треба когось по неї послати? - невпевнено запитав містер Візлі, а Персі подав Беґмену чай.

- Барті Кравч мені також про це торочить, - невинно округлив очі Беґмен, - але ми зараз просто не маємо вільних людей. О, про вовка промовка! Барті!

Біля їхнього вогнища явився чаклун. Він разюче відрізнявся від Лудо Беґмена, що розвалився на траві у своїй старій мантії з осою на грудях. Барті Кравч був стриманий і підтягнутий чоловік старшого віку, одягнений у бездоганний костюм з краваткою. Проділ у його короткому сивому волоссі був неприродно рівний, а схожі на зубну щітку вузенькі вусики були мовби підрівняні під лінійку. Черевики аж сяяли. Гаррі відразу збагнув, чому Персі його обожнював. Персі вірив у неухильне дотримання правил, а містер Кравч так ретельно виконав настанову про маґлівський одяг, що його можна було сплутати з менеджером банку. Гаррі сумнівався, що навіть дядько Вернон розпізнав би, хто він такий насправді.

- Сідай отут на травичку, Барті, - весело запропонував йому Лудо, поплескуючи долонею по землі.

- Ні, Лудо, дякую, - трохи нетерпляче відповів Кравч. - Я скрізь тебе шукаю. Болгари наполягають, щоб ми поставили у Верхній ложі дванадцять додаткових стільців.

- Ага-а! То он чого вони хочуть! - сказав Беґмен. - А я думав, що той тип велить мені «сквацять податкових тільців». Дикий акцент.

- Містере Кравч! - схвильовано звернувся Персі, схилившись перед ним у поклоні так, що став схожий на горбаня. - Чи не бажаєте чаю?

- О, - дещо здивовано глянув на Персі містер Кравч. - Так... дякую, Везербі.

Фред і Джордж пирхнули зі сміху. У Персі почервоніли вуха, й він заходився порядкувати коло чайника.

- О, Артуре, з тобою я теж хотів би поговорити, - сказав містер Кравч і пильно подивився на містера Візлі. - Алі Башир дуже злий. Хоче розмовляти з тобою про ембарго на летючі килими.

Містер Візлі важко зітхнув. - Я ж на тому тижні надіслав сову. Я ж йому сотні разів пояснював, що реєстром заборонених чаклунських предметів килими визначено, як маґлівські вироби. Та хіба він колись слухає?

- Не слухає, - погодився містер Кравч, беручи в Персі чашку. - Йому аж горить, щоб експортувати їх сюди.

- Але ж вони ніколи не замінять у Британії мітли, чи не так? - здивувався Беґмен.

- Алі вважає, що на ринку існує ніша для родинних засобів пересування, - пояснив містер Кравч. - Пригадую, мій дід мав килим Аксмінстерської фабрики - ручна робота, вміщав дванадцять пасажирів... але то, звісно, було ще до заборони килимів.

Він це сказав так, щоб ні в кого не лишилося сумнівів, що його предки сумлінно виконували закон.

- То як там, Барті, роботи багато? - жваво поцікавився Беґмен.

- Дуже, - сухо відповів містер Кравч. - Розмістити летиключі на всіх п'яти континентах було непросто.

- Ви, мабуть, будете щасливі, коли це все закінчиться? - припустив містер Візлі.

Лудо Беґмен ошелешено глянув на нього. - Щасливі?! Та мені вже давно не було так весело, як зараз... Але ми, Барті, ще не все зробили, правда? Нам ще багато чого треба організувати, ге?

Містер Кравч здивовано підняв брови. - Ми ж домовлялися не робити ніяких оголошень, поки всі деталі...

- Ох, ці деталі! - махнув рукою Беґмен, ніби відганяв комарів. - Вони ж підписали, правда? Вони ж погодилися, скажи? Та ці дітлахи і так незабаром про все довідаються. Це ж відбувається в Гоґвортсі...

- Лудо, нам треба зустрітися з болгарами,