Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Гостi на мітлi 📚 - Українською

Читати книгу - "Гостi на мітлi"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гостi на мітлi" автора Володимир Григорович Рутковський. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 36
Перейти на сторінку:
чогось.

— А я вже здогадався, — перебив його Василь. — Мабуть, ця старушенція зачаклувала обід чи щось підсипала туди.

— Що саме?

— Мало що…

А баба-яга відвернулася від хлопців і, ніби нічого й не трапилося, неохоче жувала свій шматок. Схоже було на те, що її більш за все цікавили хмаринки у небі, метелик, що безпечно пурхав над головою, далеке гудіння літака…

Врешті-решт Ядвіга Олізарівна мовби випадково перевела погляд на друзів.

— А ви чого не обідаєте? — запитала вона. — Гидуєте, чи що? Не бійтеся, їжте. Це рагу з перепелів. Аристарх наловив їх спеціально для вас.

— Атож, — підтвердив Аристарх і підморгнув хлопцям.

— Еге, так ми й накинемося на цю бурду! — насмішкувато відгукнувся Василь. — А раптом ви щось підсипали в неї? Ні, краще обійдемося без вашого обіду.

Ядвіга Олізарівна спересердя пожбурила свою порцію далеко в кущі.

— Все одно ви колись та виберетеся звідтіля. Зголоднієте, чи спрага замучить.

— Ну, коли то ще буде! — безтурботно відгукнувся Василь. — За той час все може трапитися.

— Що саме?

— Ну… хоча б хтось із дорослих надійде.

— Не сподівайся, тебе він не побачить. Я знову все заховаю від стороннього ока.

— То й ховайте. А ми знову щось придумаємо. Правда, Стьопо?

ЗВІЛЬНЕННЯ

А Степан в цей час уважно приглядався до СТУПи. На перший погляд, це була звичайнісінька собі старовинна ступа, яку він не раз бачив у районному музеї. Хіба що добре відполірована і покрита лаком. Не вистачало лише товкача, чи як він там називається. Того, чим товчуть зерно. Та він і не потрібен — виїмок в цій СТУПІ видовбано не для того, аби щось товкти…

От лише невідомо, як нею керувати. Ніде не було ні важельків, ні кнопок. Гладенькі, до блиску зачовгані стінки, таке ж гладеньке дно… Невже ця СТУПа й справді слухається одного лише чарівного слова?

Степан ще раз гарненько все обдивився і майже біля самого дна помітив невеличку заглибину. А в ній — три химерні сучки, що швидше скидалися на маленькі гачечки для одежі. Під ними виднілися такі ж відполіровані бугорки.

Іншим часом Степан, можливо, не звернув би на них ніякої уваги. Але тепер він одразу ж здогадався, що вони для чогось потрібні.

Степан хотів було перевірити свій здогад на ділі, проте вчасно схаменувся. Ще, чого доброго, доторкнешся до них — і одразу ж опинишся в якомусь тридесятому царстві чи іншому негарному місці.

А Василь все ще завзято сперечався з Ядвігою Олізарівною. Аристарх прислуховувався до тієї суперечки з неприхованою цікавістю.

— Град — це ще не страшно, — казала стара чаклунка. — То лише квіточки. А от що ви робитимете, коли я накличу на ваші голови грозову блискавку?

— Так-так, саме блискавку! — жваво підхопив Аристарх. — І від вас тоді лише мокре місце залишиться. Тобто я хотів сказати — жменька попелу, — виправився він.

— І від вашої СТУПи теж, — уточнив Василь. — На чому тоді ви літатимете?

Аристарх спантеличено почухав лапою за вухом. Ядвіга Олізарівна теж зніяковіла.

— Можна обійтися й без блискавки, — сказала вона через якусь хвилину. — Я краще на вас напущу…

— А, вигадки це все, — зневажливо махнув рукою Василь. — Все одно нічого ви нам не зробите.

Ядвіга Олізарівна образилася не на жарт.

— Який же ти нечема, — сказала вона.

— Хам, — втрутився і Аристарх. — Пентюх. Теж мені — гангстер з Горобців.

— Я тобі ще покажу гангстера, — пообіцяв Василь. — Дай тільки виберемося звідсіля.

І в цю хвилину в Степановій голові промайнула рятівна думка.

— Зачекай, — зупинив він товариша, що ладен вже був вискочити з СТУПи і кинутися на Аристарха. — Мабуть, ми таки підемо звідси, — звернувся він до Ядвіги Олізарівни.

— Нарешті чую щось розумне, — задоволено зауважила та. — І чим швидше, тим буде краще для вас.

— Але підемо лише з Танею.

— Ну, то й помирайте отут від голоду й спраги, — відказала баба-яга і позіхнула. Схоже було, що ця розмова почала їй обридати. — І не сподівайтеся, що вам хтось допоможе.

— А ми й не сподіваємося. Ми самі можемо захиститися. А перед цим візьмемо й знищимо вашу СТУПу… Дай, будь ласка, ножика, — попрохав Степан товариша. — Для початку я зріжу оці ось сучки і бугорки. Це ваша система управління, правильно я кажу?

— Не смій, гаспиде! — з жахом заволала Ядвіга Олізарівна і штопором вгвинтилася в повітря. — Не смій торкатися своїм поганським залізом до чарівного дерева!

— Це в мене поганське залізо? — обурився Василь. — Ану, Степане, дай-но мені його сюди…

— Зачекай трохи, — відсторонив товариша Степан. — Так віддаєте Таню чи ні?

Ядвіга Олізарівна тільки зубами заскреготіла. Але що вона могла вдіяти?

— Що ж, беріть свою Таню, — видушила вона з себе. — Аристарх, збігай-но за нею.

— Все бігай та бігай, — невдоволено буркнув Аристарх. — Що я — хлопчик на побігеньках? — Проте, перехопивши шалений погляд своєї хазяйки, схопився на ноги. — Ну, гаразд, гаразд! Буде тобі Таня.

Через кілька хвилин хлопці побачили дівчинку. Потираючи кулачком очі, ніби тільки-но прокинулася, Таня повільно вийшла на ганок, її навіть похитувало. Так же повільно підійшла Таня до СТУПи і з зусиллям перевела затуманений погляд на друзів.

— О, хлопці… — слабким голосом проказала вона. — І ви тут… я така рада… — І солодко позіхнула. — Спати хочеться. Я зараз… зараз…

Ноги їй підігнулися, і дівчинка сіла на траву.

— Що з нею? — здивувався Василь.

— Нічого особливого, — заспокоїв його Степан. — Прокинеться. Зі мною теж таке було… А тепер я побіжу за шоломами.

— Та ти що? — жахнувся Василь. — Вона ж тебе…

— А ножик навіщо?

— Ага, — сказав Василь. — І як я раніше не здогадався?

Степан зітхнув, немов перед стрибком у холодну воду, і кулею вилетів із СТУПи. Відьма скочила на ноги, проте Василь владним голосом наказав:

— Ні з місця! А то все поріжу.

Баба-яга вдарила руками об поли і аж завила з люті. Якби її погляд вмів убивати, — хлопець, певно, перетворився б на попіл.

Незабаром Степан повернувся. Він ніс з собою два хокейні шоломи.

Ядвізі Олізарівні перехопило подих.

— Вони про все знають, — прошепотіла вона і повернулася до Аристарха. — Це ти все, ти!

— Ні з місця! — повторив Василь.

Степан тим часом скочив до СТУПи і простягнув одного шолома товаришеві.

— Одягай, — сказав він. — Знаєш, я хотів когось із дорослих покликати на допомогу. А потім вирішив, що не треба. Бо вона може замаскувати СТУПу — і шукай тоді тебе.

— Правильно зробив, що не запросив, — схвалив Василь. — Самі справимося. Я, Стьопо, ось що придумав. Ти береш Таньку на плечі і біжиш з нею до села. А я вас прикриватиму. Зрозумів? Ну, один, два… три!

Ядвіга Олізарівна не встигла і

1 ... 19 20 21 ... 36
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гостi на мітлi», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гостi на мітлi"