Читати книгу - "Вічний календар"

Сеферович так і не обмовився, за що напосівся на нього Конєцпольський.

У той час у фортечній в’язниці перетримували трьох грецьких купців, які обдурили коменданта фортеці, присягнувши на Євангелії, що доставлять оливки та вино для графа Конєцпольського перед Різдвом, але з’явилися аж навесні, божачись, що їх пограбували і що відсиділи вони, затримані в молдовських Цицорах османською залогою. Вони відкидали цілу зиму сніги на мощених доріжках фортеці. Чекали також на свій вирок двоє вбивць, на яких свідчили язловецькі громадяни, але оскаржені не признавалися у своїх злочинах. Два тижні тому хтось уночі напав на дім вірменського золотаря, винісши гроші. Подейкували, що золоті та срібні персні, які той переховував у подушках, набитих гусячим пір’ям, що сушилися на піддашші, — щезли. А пір’я з розпоротих подушок і перин літало по дому, бо відчинені двері й розібраний дах, через який зникли злочинці, утворили протяг, і вітер крутив пір’ям, змащеним золотаревою кров’ю. Казали, що в переддень убивства приходили до нещасного двоє купців — поговорити про замовлення на весілля дочки одного з них.

А був тоді митником Руських земель Бецацель бен Натан, який сидів на чолі митної комори у Львові. Саме до нього стікалися всі рахунки й доходи з цілої Русі, Поділля й Волині. Він був приписаний до Жовківського кагалу, навіть стояв на його чолі, але громадськими справами займався його син. Казали, що коли інші митники польських земель скаржилися на недостачу зібраних грошей за привезений товар чи перехід через міст або лишень повідомляли про якийсь безпечний шлях, яким переїжджали купці, то Бецацель, чи просто Бецаль, сказав, що може заплатити сто тисяч злотих до королівської казни. Сказав — і заплатив. Тоді наблизили його до королівського двору, оцінивши кмітливість та вміння примножувати гроші. От і став Бецаль головним митником руських земель, і всі митники йому підпорядковувалися. І хоча він сидів у Львові, але їздив по цілому Руському воєводству, бував у Язлівці. У черговій поїздці й запізнався з купцем Ашкеназі, бо той хотів знижки для своїх товарів, які возив до Язлівця і Ярослава. Скаржився Ашкеназі навіть на Минаса Сириновича, підозрюючи Минаса у підкупі Бецаля, бо товари Сириновича приносили неймовірні гроші. Нічого не відповів Бецаль, пробубнівши під ніс щось про королівську скарбницю й війну, на яку потрібні гроші. Прийшло до голови Ашкеназі після приїзду Бецаля намовити головного митника позбутися Гриця Баревича й перенести його митницю до кордонів Язлівця, а митником зробити свого молодшого сина, якому торгівля не йшла. Не міг Берко Ашкеназі витримувати далеких мандрівок, бо був од народження нездоровий. Приїхав Ашкеназі до Бецаля — і вони легко порозумілися. Сказав Ашкеназі, що землі ці, на яких митникує Баревич, давно віддані у володіння хорунжому Антонію Волянському, який служив у графа Станіслава Конєцпольського. А цей Баревич хоч і шукає в язловецькому магістраті акти, де записані права на землю, але досі нічого не знайшов. Ясна річ, що хорунжий Волянський хвилюється за свої маєтності, бо потом і кров’ю їх здобув, воюючи за корону. Якщо ж Баревич знайде ті папери, то Волянському доведеться залишити свій двір та добро, дароване самим Конєцпольським. «Бо таким є право», — підсумував Ашкеназі. І ще додав, що навіть бургомістр Язлівця незадоволений митними доходами й підозрює Баревича в тому, що той безсовісно кладе їх собі до кишені.

Після розмови з Бецалем наказав Конєцпольський арештувати Гриця Баревича.

Арештовувати поїхав, як уже знаємо, Богдан Сеферович.

30 квітня 1672 року султан Мегмед IV під Едірне, одягнений у золотий каптан, у зелений тюрбан, оздоблений двома чаплиними пір’їнами, у супроводі великого візира та пашів, у присутності імамів роздавав своєму військові одяг, шаблі, кинджали і гроші. Було призначено ним кошти для провізії та направи доріг аж до Семигорода. Для цього спорядили шістсот возів і запрягли в них по шість волів.

Війна Речі Посполитої з османами наближалася.

10 червня 1672 року в колегіяті святого Яна пройшла служба Божа за упокій душі Ґризельди Вишневецької — дружини Яреми Вишневецького, син яких Міхал Корибут Вишневецький, Божою ласкою король Польщі, Великий князь Литовський, Руський, Прусії, Мазовецький, Жмудський, Інфлянський, Смоленський, Сіверський, коронований 29 вересня 1669 року в Кракові, правив як умів уже три роки. Того дня король Міхал прибув до костелу з королевою Елеонорою Марією Австрійською, з котрою взяв шлюб у монастирі Ясної Гори 27 лютого 1670 року. Під величним склепінням базиліки пишність, із якою було обставлено поминальну службу, вражала. Правив того дня львівський архибіскуп Войцех Корицінський, з-поміж присутніх були — папський нунцій та майже всі біскупи, зодягнені в понтифікалі. Світило дві тисячі свічок і дві тисячі ламп. Виставлено було з такого приводу навіть княжу митру з діамантами.

Не було при цьому примаса Пражмовського.

По цілій Європі точилися війни. І хоча шлюб із сестрою австрійського імператора Леопольда І забезпечував польському королю союзництво з Австрією, усе ж Османська Порта та Московське царство з півдня і сходу чекали слушної нагоди для війни.

Міхал Корибут не пасував статній Елеонорі. Він голив вуса й бороду. Кохався у французьких перуках. З цього приводу навіть сейм дебатував: чи можна польському монархові з’являтися публічно в перуці. Одягав Міхал перуки, тому що був лисий. Чи то із заздрості, бо був освічений і знав кілька іноземних мов, чи то з неприязні, бо був кепським королем, — навколо його імені кружляли різноманітні плітки про його чоловічу слабість. Казали, що начебто й пологи Елеонори, і померле немовля — усе було фальшивим і вигаданим для того, щоб показати, що в королівській родині все гаразд. Про Міхала плели й таке, що перед ним на бенкетах ставлять кілька фаршированих качок і тисячу помаранчів, — і все це він з’їдає.

Успадкувавши до всіх своїх багатств ще й спадок свого дядька Яна «Собіпана» Замойського, Міхал насолоджувався життям.

Справді, а де був примас Пражмовський під час заупокійної служби за матір’ю найсвітлішого короля? Річ у тім, що французький двір, розуміючи неспроможність польського монарха як політика, вирішив усіма способами домогтися зречення Міхала, аби посадити на польський трон француза. Такий поворот подій