Читати книгу - "Вулик"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вулик" автора Каміло Хосе Села. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 102
Перейти на сторінку:
ходити?

Альфонсито, хворобливий білявий хлопчик років дванадцятьох-тринадцятьох, раз по раз кашляє. Його батько-журналіст помер два роки тому в Королівському притулку[20]. Матір, котра до заміжжя була манірною панночкою, тепер миє підлоги в кількох конторах на Гран Віа й харчується в їдальні для бідняків.

— Була черга, сеньйорито.

— Авжеж, черга; люди зараз стають у чергу по новини, наче не мають важливіших справ. Неси-но їх сюди!

— «Інформасьйонес» уже не було, сеньйорито,— я приніс «Мадрид».

— Байдуже. Піди розберися в цій писанині! От ви, Сеоане, щось тямите в усіх тих урядах, яких зараз на білому світі розвелося, хоч греблю гати?

— Гм.

— Е, юначе, не придурюйтеся, не хочете казати — то й не кажіть! Ти ба, скільки таємничості!

Сеоане посміхається сумною усмішкою хворої на шлунок людини і мовчить. Та й що тут скажеш?

— Знаю, чудово знаю, чого ви мовчите і тільки всміхаєтеся. Хочете переконатися? Ну, та дідько з вами! Тільки, скажу я вам, шила в мішку не сховаєш, ох, не сховаєш.

Альфонсито розносить «Мадрид» по столиках.

Дон Пабло дістає мідяки.

— Є там щось цікаве?

— Не знаю, самі дивіться.

Дон Пабло розгортає газету й читає заголовки. Пепе зазирає через його плече й теж намагається читати.

Сеньйорита Ельвіра знаками підкликає хлопчика і каже:

— Коли донья Роса скінчить читати, принеси мені її газету.

Донья Матильда, котра розмовляє з продавцем сигарет, поки її подруга донья Асунсьйон сидить у вбиральні, зневажливо мовить:

— Не розумію, чому їх так цікавить усе, що відбувається деінде. Аби тільки нам тут жилося спокійно! Ви згодні?

— Цілком.

Донья Роса читає новини про війну.

— Щось довго вони відступають... Але ж зрештою мусять усе виправити! Ви вірите, Макаріо, що врешті-решт вони все виправлять?

На обличчі піаніста сумнів.

— Не знаю, можливо. Якщо вигадають щось путнє!

Донья Роса втуплюється в клавіатуру піаніно. Лице в неї сумне й замислене, і говорить вона мовби сама до себе, ніби міркує вголос:

— Річ у тім, що німці, справдешні лицарі, надто поклалися на цих полохливих, як вівці, італійців. Саме так!

Її голос лунає глухо, а очі за скельцями окулярів начеб імлисті, мрійливі.

— Якби я побачила Гітлера, то сказала б йому: «Не покладайтеся на них, не будьте бовдуром, вони такі полохливі, що нічого перед собою не бачать!»

Донья Роса тихо зітхає.

— Яка ж я дурепа! Перед Гітлером я б, либонь, і не пискнула...

Донью Росу турбує доля німецького війська. Вона щодня дуже уважно читає зведення генерального штабу фюрера і в невиразних передчуттях, які не наважується втямити, пов’язує долю вермахту з долею своєї кав’ярні.

Вега купує газету. Сусід питає:

— Добрі новини?

Вега — еклектик.

— Як для кого,— мовить він.

Викидайло час від часу озивається: «Іду!» — і човгає ногами по підлозі кав’ярні.

— Перед Гітлером я б, либонь, зніяковіла; він вочевидь може нагнати страху — в нього погляд, мов у тигра.

Донья Роса знову зітхає. Її могутні груди на якусь мить затуляють шию.

— Гадаю, він і папа наганяють страху більше, ніж будь-хто.

Донья Роса вдаряє пальцями по кришці піаніно.

— Зрештою, він знає, що діється; для цього він має генералів.

Якусь мить донья Роса мовчить, а тоді промовляє зовсім іншим тоном:

— Ну, що ж!

Тоді підводить голову й дивиться на Сеоане:

— Як почувається ваша дружина?

— Потроху оклигує; сьогодні їй, здається, трохи краще.

— Бідолашна Сонсолес, а вона ж така гарна жінка!

— Правду кажучи, останнім часом їй не щастить.

— Ви дали їй краплі, які прописав дон Франсиско?

— Так, вона вже їх пила. Але біда в тому, що її організм нічого не приймає, все вивертає назад.

1 ... 19 20 21 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вулик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вулик"