Читати книгу - "Зорчина пісня"

Тітка випросталась, поправила хустку, що сповзла з голови, й наповнила казанок молоком. По вінця.

— Пий, двічі поранений,— похмуро сказала вона й схлипнула, — всю душу розбурхав, змію, щоб ти здоровий додому повернувся!

— Чудна ти, — червоноармієць позадкував і мало не наступив на Зорку. — Тьху! — спересердя докинув він. — Через тебе мало дівчину не роздавив.

Тітка опустила ображені очі на Зорку.

— Тобі що треба?

Зорка мовчки переступала з ноги на ногу.

— Відомо що, — сказала інша тітка, біля якої на рушнику височіла гора круглих рум'яних коржиків, і позіхнула, дрібно хрестячи рота. — Шпани цієї тепер розвелося не доведи господи, тільки й дивися — обікрадуть... Ану, геть звідси, іди геть!

Зорка відбігла вбік, та зовсім піти не могла. Бідон з молоком вабив її до себе, мов магніт.

— Звідки ти? — запитала понура тітка.

— З дитбудинку,— прошепотіла Зорка.

— Ех, і торгівля в мене сьогодні прибуткова! — неприязно дивлячись на Зорку, сказала тітка.— Мабуть, і посудини немає ніякої?

— Нема...— винувато обізвалася Зорка.

Тітка зітхнула, витягла з-під прилавка півлітрову скляну банку, подмухала в неї, витерла спідницею й хлюпнула в банку трошки молока.

— Держи!

— Та ти що, Клавдіє, задумала весь світ нагодувати? — обурено сказала тітка з коржиками.— У самої дома дрібнота по лавах повзає! Багатирка яка!

— A-а, один дідько! — махнувши рукою, сердито мовила Клавдія й закричала басом на Зорку: — Та бери ж, кому кажуть!

Зорка схопила банку, притисла її до грудей.

— Д-дякую...

Близький запах молока залоскотав ніс, ударив у голову теплим, парним рухом. Зорка стулила губи, зажмурилась і швидко сьорбнула один ковток, потім ще й ще, жалкуючи за білими краплями, що стікали по краях банки.

«Даринка тепер одужає»,— промайнуло в Зорчиній голові, і раптом усередині в неї усе похололо. Молока в банці не було. Зорка розгублено труснула банку. Відчай охопив її з подвоєною силою, ніби хтось чужий відібрав у неї молоко. Що тепер діяти? Вона повинна принести Даринці молока... Мусить!

Зорка поставила банку на землю, скинула з себе плаття й простягнула тітці. Гарне плаття, байкове. У голубу й коричневу картку.

Тітка з коржиками перехопила плаття, пом'яла матерію жадібними пальцями.

— Скільки візьмеш? Два коржики дам! Бери, бери, плаття ношене.

— Мені молока треба,— сказала Зорка.

Клавдія взяла плаття, оглянула його з усіх боків.

— Казенне?

— Так... мені ще дадуть, ви не думайте.— Зорка злякалася, що Клавдія відмовиться взяти казенне плаття. Але Клавдія склала плаття, сунула в мішок під прилавком.

— Дочці знадобиться. Обносилася геть. Давай банку. Зінаїдо, дай у борг коржика, плаття ж нічогеньке, ціле!

Вона прикрила банку коржиком і простягнула Зорці.

Тепер Зорка тримала банку на випростаних руках, відвертаючи носа й міцно зціпивши зуби.

Наталка сиділа на порозі вагона, розчісувала свої кучері перед маленьким люстерком, яке догідливо тримала перед її лицем Нінка Лапіна.

Галка сиділа поруч з Наталкою, махала ногами й бадьоро виводила хвацьким голосом: «Ой ти, мати моя рідна, навіщо в світ мене пустила? Матроса долею нагоро...»

Забачивши Зорку, Галка обірвала пісню на півслові.

— Ого-го! — захоплено заволала вона.— Гола! Без плаття! Де взяла? — спитала вона, угледівши коржик і молоко.

— На базарі,— охоче розповіла Зорка,— там багато... Мені одна тітка дала.

Нінка завмерла. Вона дивилася на молоко й коржик так, ніби не вірила власним очам.

— За плаття. Я знаю, дарма ніхто не дасть! — переконано мовила Галка. Вона зіскочила на землю і підступила до Зорки.

— Будницька, дай шматочок.

Зорка відломила окрайчик коржика. Будь ласка, вона не жадна.

Наталя всміхнулася лагідно.

— Будницька, а мені?

Зорка відломила і їй. «Байдуже,— подумала вона,— ще ціла половинка лишилася».

Нінка тільки зітхнула.

— Ти молодець, Зорко,— сказала Галка, спішно ковтаючи коржик, і діловито похвалила: — Ловко поміняла! Ще дай!

— Не дам.

— Не даси?!