Читати книгу - "Чужа гра"

— Валік з мене зробив людину… — Куля непевно покивав. — Але він — безпрєдєльщик, мені це не подобається.

— Ти за три місяці повинен здобути авторитет, — сказав Ангел. — Ми допоможемо. Будеш на свій розсуд обдаровувати пацанів. Коли переберешся до Києва, підімнеш людей Кіркуєва під себе.

— Пацани його не люблять, це буде нескладно, — відповів Куля.

— Може, з них у Москві зроблять зомбі? — хмикнув Князь.

— Справлюся, — запевнив Богдан.

— Головне, ти зрозумів, що від тебе вимагають, і що дають, — зауважив Юрко. — Циган зробив з тебе чоловіка, а ми зробимо людину.

У кабінет Кіркуєва з ресторану доносилися звуки веселощів. Братва гуляла. Валентин зняв навушники і поклав на стіл. Вийняв з магнітофону касету із записом цієї розмови. Куля! Від нього менше всього чекав зради. Втім, він іще не зрадив, але вже продався.

Хоча без Андрія ці «путчисти» не зроблять і кроку… Здається, Ангел поклав око на місце Анджея… Скільки Жора не намагався щось втовкмачити в тупу макітру Князя — той як не чув. І це люди, яких не раз рятував од небезпек!

Викликав Астаф’євих.

— Як там братва?

— Гульбан, — дурнувато усміхнувся щойно вколотий Мишко.

— Передайте братві, щоб завтра не пили; піднімаю зарплатню до трьохсот п’ятдесяти доларів, — сказав Валентин.

— А нам? — поцікавився Сашко.

— Вам мало тисячі баксів?!… Завтра всі їдуть до Москви групами по троє у різних поїздах. Номери заброньовано у різних готелях. Ви поїдете зі мною на машині через Київ.

Куля знав свою роботу і рвався, аби вислужитися перед Ангелом. Кількість охорони зменшилася вдвічі, довкола будинку Анджея постійно ходив патруль. З’ясувалося — кілька автомобілів, що часто проїжджали повз будинок, належали людям Качана. Специ прослухали телефонні переговори, що їх вів Львівський. У них було багато туману, про це Куля й доповів Андрію.

— Що пропонуєш? — запитав той.

— Створити мертву зону довкола будинку — перекопати дорогу, почепити знак «в’їзд заборонено». На всіх пияків та грибників спускати собак, щоб відбити бажання тут швендяти.

— Так і зроби, — погодився Андрій.

Наступного вечора патруль затримав трьох молодиків, що з авта у бінокль спостерігали за будинком. Коли їх обшукали, знайшли зошит із записами годин приїзду і від’їзду Анджея, схему обійстя, два пістолети ТТ і рації.

Андрій вирішив сам їх допитати. Бранців вишикували у підвалі.

— На кого працюєте? — запитав мирно, підійшовши до одного.

— Ні на кого, — грубо відповів.

— Ініціативна група, — усміхнувся і вдарив його у щелепу. Той відлетів назад, вдарився головою об стінку і сповз на підлогу.

— На кого? — запитав іншого.

Той озирнувся подивитися, що сталося з товаришем, але теж і опинився на бетонній долівці.

Третій вирішив не випробовувати долю:

— На Качана…

Проте Андрій і йому врізав.

— Допитати і записати на відео їхні зізнання, — наказав Кулі. — Трупи — у ванну з сірчаною кислотою, щоб не лишилося сліду. Пацанам — премію.

Андрій повернувся до будинку. Намагався опанувати себе, випив коньяку. Шкода, що свого часу не пришив Качана. Знову випливає. Треба з ним негайно розбиратися. Коли дізнається про зникнення цих виродків, намаже п’ятки салом. Покликав Кулю:

— У скільки оцінили мою голову?

— П’ять тисяч доларів.

— Дешево… Нехай ці виродки зателефонують Качанюрі, скажуть, що треба терміново зустрітися. Накажи спецам прослухати телефонні переговори Львівського. І готуй людей на виїзд. Маю завтра важливі зустрічі, хочу почуватися впевнено.

— А цих справді «мочити»?

— Відлупцюйте, щоб запам’ятали на все життя, — махнув рукою.

Через півгодини Куля доповідав:

— Качан їх чекає в «Карпатах». Зашлю туди трьох пацанів.

— Слідом під’їдемо й ми.

— Треба ще когось брати з собою, — застеріг Богдан.

— Князь з Ангелом не повернулися з Києва?.. Впораємося вдвох.

… Качан, ошелешений появою Анджея, сидів за великим дубовим столом ні живий, ні мертвий. Його бойовики зірвалися на ноги, але їх блокували хлопці Кулі. Четверо противників кинулися до Андрія; Богдан почав стріляти їм під ноги з пістолета. Підскакуючи на місці, ті відступили. У залі зчинилося замішання, відвідувачі кинулися до виходу.

Андрій, граючи бейсбольною битою, підійшов до Качана і влупив по спині. Той метнувся під стіл, Коваль перекинув стола; Качан навкарачки кинувся геть, та дужий удар по хребту звалив його на підлогу. Микола скрикнув, перекинувся на спину і почав відбиватися ногами. Андрій, примовляючи: «Калікою зроблю, сука!», осатаніло лупцював, не розбираючи по чому.

Нарешті відкинув убік биту, витер з чола піт і наказав «качанівцям» підняти свого бригадира. Коли той опинився у вертикальному положенні, Коваль запитав:

— На кого працюєш?

Але Микола несподівано вирвався з рук, вихопив ножа, кинувся на Андрія, та натрапив на прямий удар з правої. За інерцією викинув руку вперед. Ніж, проштрикнувши куртку, зламався об бронежилет. Куля рукояткою пістолета добив Качана у шию, і той гримнув долілиць на підлогу.

Противники схопили важкі крісла, Анджей узявся за биту. Куля заховав пістолет і став біля шефа. Коротка бійка з викриками, матюками, і на підлозі — семеро супротивників. Микола, скориставшись нагодою, дав драла. Андрій вилаявся і наказав вшиватися.

— Хоч душу відвів, — сказав у машині.

— Шкода, Качанюра втік, — пошкодував Куля.

—… Сам Качан до цього не додумався б.