Читати книгу - "Чужа гра"

— Може час йому плести личаки?

— Не поспішай… Шкода, що не п'єш. Навіть не буде з ким чарку перехилити. Ще й Князь з Ангелом засіли у Києві…

Коли приїхали додому, з'ясувалося, що друзі повернулися. Дізнавшись про події дня, почали докоряти. Але Андрій віджартувався, запросив усіх випити. За вечерею розповів, як розправився з Качаном, на що Князь постукав вказівним пальцем по лобі.

— А що у вас? — поцікавився Андрій.

— Калач облаштував цех, узяв на роботу людей, але каже, що краще працювати офіційно, — сказав Ангел.

— Грати з державою в ці ігри… — зітхнув Андрій.

— Але ж з нафтопродуктами ми працюємо… — докинув Ангел.

— Час вибиратися з підпілля.

— Нехай минуть вибори… До речі, що Сліпий? Він нам винен іще півмільйона.

— Під слідством Сліпий, — повідомив Юрко.

— Мене це не втішає! Краще він на свободі, ніж ми на п'ятсот тисяч в мінусах. Хоча найліпше, аби виродка у в'язниці й поховали.

— Гаркавий каже — його закрили ненадовго, щоб розвернувся Шарик, — сказав Князь. — Карась теж повернувся.

— Доведеться приставати до них, — задумався Анджей: — Уявляєте, Петрушка заявив, що оформить заставу, коли йому виплатять п'ятдесят тисяч готівки.

— Це його право, — підтримав Князь.

— Лохи не ті, що колись, — вирішив Андрій. — Тепер тесть бігає, не знає як відбити ці гроші.

— Жлоби! — обурився Ангел. — Особисто я перевів на рахунки Швеця майже мільйон баксів! А скільки заробляє без нас! Міг би вже з ремонтом не скнаритись… як і твій тесть.

— Якби не мій тесть, ми б до цього часу сиділи в дупі і жили б із подачок Ізі.

— Ще одне, — пригадав Ангел, — коли замкнули Сліпого, Мойша кинувся його виручати. У ментів до нього було стільки питань, що того ж дня звалив з Києва.

— Ізю беруть за зябра, — вирішив Андрій. — Це не його час.

— І не наш, — зітхнув Ангел. — Наскільки зручно себе почували Сліпий з Мойшею, їх теж притисли. Тепер диктують умови люди влади. Зараз головне — не проґавити час, коли і під кого лягти.

— Льончик радив гроші, які повернув Сліпий, перегнати на нові рахунки, — нагадав Князь. — Менти можуть зацікавитися його останніми бізнесовими справами.

— Вірно, — погодився Андрій. — Юрко, поїдеш до Польщі і всі три мільйони общакових грошей переженеш в Австрію.

— Валентин не давав про себе чути? — поцікавився Ангел.

— Скучив за ним? — підколов Андрій. — Телефонував, задоволений.

— Сподіваюся, їх добре вимуштрують, — посміхнувся Юрко.

— Для Києва… — погодився Андрій.

— Вони з Сашком не знайдуть спільної мови, — застеріг Князь. — Хай їде Куля.

— Так, — вирішив Анджей. — Маю завтра важкий день… Треба розібратися з Петрушкою. Непоганий мужик, візьму його сторону, вони справді там зажерлися. Хай Кравченко не жметься, а Швець робить скромніший ремонт… Через тиждень їду до Москви. Краснов з Пашею мають у нас інтерес. Запропоную свої послуги. Через якийсь час Смик завершить справи у Празі і поверне частину людей. Ось ми їх і кинемо туди.

— Це занадто, — відсунувся від стола Ангел. — Хочеш охопити все: Київ, Прагу, рвешся з Мелоном в Скоп’є. Але навіщо лізти туди, куди входять лише раз, а звідти виносять вперед ногами…

— Поки бардак продовжується, хочу отримати все. А нафта і горілка — це стабільність, майбутнє дітей. Досить романтики.

— Поспішіть попрацювати над нащадками, бо можете не встигнути, — посміхнувся Ангел. — У Нагірній інтереси Ізі. І не слід тішитися, що він бігає від київських ментів, як лось кукурудзою. І не забувайте, що в Сліпого під штиком тільки в Угорщині двісті чоловік.

— З Праги ми Мойшу вичавили, а з Шариком та Карасем поставимо хрест на злочинній кар'єрі Сліпого, — запевнив Андрій.

Ангел зітхнув. «Амінь», — сказав Князь.

— Валік, нада звідси вшиватися, — вирішив якось Мишко. — Вони над нами здіваються: трєнінги, разговори з псіхологами. Ми що — в дурці?

— Вобше все нормально, — підтримав Сашко, — тільки тоска — ні баб, ні відтягнутися.

Валентин мовчав, тупо дивився у вікно, за яким дощ стояв стіною. Настрій паскудний. Вчора з дому передали шість тисяч доларів, замість дев'яти. Цього не вистачить на зарплату пацанам і Астаф'євим. Жора вирішив добити його матеріально…

Втішають щоденні спортивні заняття, рукопашна, стрільба. Тільки моральні трєнінги — нудота. Сидіти, розповідати психологам про свої страхи, сни, онанізм у дитинстві, сексуальні нахили…

Читають лекції про історію Росії як першооснови слов'янського світу. Стверджують, що вороги людства — американський мілітаризм, мусульманський радикалізм та український націоналізм; стримано натякають, що сіонізм — теж ворог.

Розповідали про діяльність ОВП, ІРА, диверсійну роботу «Моссаду», ЦРУ, ДРУ, КДБ, «Інтеледженс-сервіс»; зауважували, що чеченські повстанці успішно керуються тактикою боротьби УПА. Цікавими виявилися лекції про діяльність кримінальних лідерів Америки, про потужні угруповання Росії та їхні зв'язки зі спецслужбами.

Один лектор, схожий на схибнутого проповідника, приходив на заняття під мухою і розв'язно повчав:

— Смерть, — коротка мить між життям і безвістю. Життя дано нам для того, щоб ми його прожили. Ми зобов'язані його прожити, а не віддати за когось, чи покласти на вівтар Вітчизни… «Совість», «правда», «істина», «справедливість» — поняття умовні, вигадані слабкими людьми, щоб їх захищали сильні. Власне, яка ж у цьому справедливість? Чому здоровий чоловік, що роками не лінувався, тренувався, повинен захищати інтереси завчених доходяг, товстосумів та їхній дітей, їхнього майбутнього? Чому я повинен відстоювати чужі ідеї, якщо вони пов'язані з ризиком для життя? Порушується принцип природного відбору — гинуть кращі, залишаються підліші, хирлявіші, хитріші. Ідея, — мишоловка для дурників… Ідея