Читати книгу - "Таємниця покинутого замку"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ніч Фред Каннінг провів у глибоких роздумах, ні на хвилину не склепивши очей. Тім і Енні відпочивали з дитячою безтурботністю. Страшило, який ніколи не спав, сидів на троні, прикрашеному смарагдами, і прикидав про себе, на які прості множники можна розкласти число 64 725.
ТАЄМНИЦЯ СМАРАГДУ
іж іншим, робота в смарагдових копальнях тривала повним ходом. Першу скриньку, вщерть наповнену коштовними каменями, генерал уже заховав у сейф. Але, треба сказати, перед цим трапилася одна несподіванка. В поведінці арзаків, які добували смарагди, почали виявлятися бунтівні нахили.Геолог-менвіт, який наглядав у шахтах за арзаками, наприкінці дня стежив за тим, аби раби не приховали добуте. Він утуплювався гіпнотичним поглядом у чорні і карі очі арзаків, котрі почергово підходили до скриньки, і навіював їм необхідність покласти до неї смарагди.
— Підкоряйся, підкоряйся мені, рабе, — лунала його команда, — смарагд не твій, розстанься з ним.
І рука арзака сама собою розтулювалася, в скриньку з неї повільно скочувався прозорий зелений камінь.
Але так трапилося, що одного разу наглядач дав команду арзакові, який ще не вдав свій смарагд.
— Спустися, рабе, в шахту і захопи складаний стілець, — сказав він.
Замість того щоб спуститись у шахту, раб раптом озвався:
— Стілець може почекати і до завтра.
Слова арзака, що насмілився заперечити, впали на менвіта як сніг на голову; він навіть не знав, що сказати на це. Тим часом і декотрі інші арзаки, які не вдали смарагди, висловили згоду в відповіддю свого товариша, тоді як решта розгублено дивилася на них.
Минув час, усі арзаки встигли покласти смарагди в скриньку, а менвіт-геолог усе ніяк не міг пережити те, що сталося. Йому було неприємно дивитися на рабів, які стали свідками його ганьби. І тоді він з ненавистю глянув в очі бунтівникові і тихо, але виразно повторив команду:
— Підкоряйся, підкоряйся мені, рабе. Принеси негайно мій стілець.
Арзак здригнувся, метнувся назад і швидко зник у шахті. Через п'ять хвилин він з'явився зі стільцем.
Менвіт заспокоївся: він не був безсилий перед своїми рабами.
Надвечір гірники-арзаки крокували до воріт замку, стиха обговорюючи те, що сталося. Найбільше дивувався сам собі винуватець пригоди.
Коли вночі арзаки розповіли про це Ільсору, він розпитав подробиці і, дізнавшись, що в одному випадку арзак відповідав зі смарагдом у руці, а в іншому — без них, сказав:
— Читав я, пригадую, у стародавніх мудреців: змія, глянувши на смарагд, спочатку плаче, потім сліпне. Я думав — це казки. Зробимо ось що… Ще раз перевіримо.
Наступного дня всі арзаки склали добуті смарагди в скриньку, крім одного, який сховав невеликий камінь у чобіт. Ті, хто здав смарагди, відійшли подалі, а той, хто сховав коштовність у себе, навмисне вертівся на очах наглядача. Нарешті менвіт помітив: в цього арзака не було в руках інструмента.
— Де твій відбійний молоток? — звернувся до нього геолог.
— У вибої… забув… — затинаючись, відповів той і запитливо глянув менвітові в очі. Наглядач теж не відривав погляду від очей раба.
— То піди принеси, — сказав він.
Арзак опустив голову, повільно почвалав, потім слухняно, щодуху кинувся до шахти. Коли він повернувся і зайняв місце в колоні гірників, то не втримався і тихо прошепотів сусідові:
— Здорово! Діє!
— А чого ж ти так прудко побіг виконувати наказ? — запитав сусід.
— Щоб наглядач не здогадався про наше відкриття.
Ввечері того ж дня всі арзаки знали про чудовий зелений камінь, який звільняє раба від покори панам. Щоб зняти чари менвітів, залишалося добути по камінчику для всіх арзаків. Робота в шахтах кипіла, на радість геолога.
Баан-Ну не міг натішитися, дивлячись, якими темпами наповнюються скриньки. Та більше од усіх раділи арзаки: ніколи раніше праця не давала їм стільки відради; що не кажи, вони працювали задля свободи свого народу.
УРФІН У РАНАВІРІ
о стосується першого походу Урфіна до Ранавіра, то він виявився невдалим. Проникнути на територію бази інопланетян він зумів. А ось тачку з фруктами й овочами залишив біля огорожі, так менше ризику.Стукати до палацу Гуррікапа Урфін не став, без фруктів там йому нічого було робити. Але довкола житла чарівника Джюс обійшов скрадливими кроками, ховаючись за кожним рогом. Він заглядав у вікна — дуже вже хотілося знати, як живуть менвіти, — спочатку в жовтуваті, потім у рожеві, голубуваті, але нічого, крім шибок, розгледіти не вдалося.
Додому городник, підхопивши тачку, повертався кружним шляхом, і шлях цей пролягав через смарагдові копальні. Урфін причаївся за невисоким курганом з відпрацьованої породи. Робочий день у шахті щойно закінчився, і він дуже близько бачив привітні обличчя арзаків із задумливими очима.
Простеживши, якою дорогою поверталися раби до замку, Урфін забіг наперед і, висипавши з тачки чудові плоди, склав їх на шляху гірників.
Арзаки заворожено зупинилися перед цим дивом, а коли скуштували, їх пройняв дивовижний настрій, ніби вони потрапили в казку, де всі надії збуваються.
Урфін став часто навідуватися до смарагдових копалень. Найбільше його вражала та обставина, що, виходячи з вибою після роботи, арзаки виглядали набагато жвавішими і веселішими, ніж коли приступали до праці. Ніби вони не втомлювалися, а відпочивали в шахті. Зрештою, віддавши добуті смарагди геологові-менвітові, який стояв зі скринькою біля виходу, вони знову ставали млявими, йшли, не дивлячись один на одного.
— А диво, либонь, від смарагду, більше ні від чого, — здогадався Урфін.
Удруге Урфін Джюс з повною тачкою плодів відкрито наблизився до Ранавіра. Охорона негайно схопила його, і він постав перед Баан-Ну. Роль перекладача виконував Ільсор; про нього Джюс, як і інші жителі Чарівної країни, вже знав.
— Відповідай, хто ти такий і чого прийшов до нас? — запитав його генерал. Він не приховував: його цікавив белліорець, який добровільно навідався до менвітів.
— Я городник, вирощую фрукти й овочі, яких більше ніде нема, — відповідав Урфін. — І готовий возити їх кожного дня до столу пана генерала. За свої послуги прошу дрібницю. Один смарагд за десять тачок.
Для Чарівної країни, де смарагдів було стільки, скільки зір на небі, це була справді скромна плата.
На завершення бесіди городник розклав перед Баан-Ну виноград, дині, полуниці і ще всяку всячину, яку привіз у тачці. У міру того як генерал куштував фрукти, його недовіра до белліорця зникала. Баан-Ну навіть погодився розплачуватися смарагдами, вирішивши, однак, відібрати їх у городника, як тільки завоює Гудвінію.
Відтоді Джюс щодня привозив менвітам на кухню по кілька тачок
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця покинутого замку», після закриття браузера.