Читати книгу - "В океані"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "В океані" автора Микола Миколайович Панов. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 77
Перейти на сторінку:
вона рахунок вручила?

— Нікому було вручати. Постукала, ніхто не відчинив. Вона рахунок під двері просунула, в щілинку.

Співробітник міліції взяв із столу фотоапарат, закрив футляр, клацнув застібкою.

— Ну, товаришу майор, як наказано, передаю справу. Через те що пахне політикою — вам і книги в руки. А у мене в іншому кіпці міста ще крадіжка із зломом.

Він усміхнувся трохи винувато.

— Справа мутна, треба прямо сказати. І, мабуть, проґавив я тут дещо… Даремно не затримав цього матроса.

Людов зняв, почав старанно протирати окуляри. На білому кітелі між сутулими плечима і грудьми майора лягли глибокі складки.

— Ви маєте на увазі Жукова?

— Так, цього матроса.

— В його показаннях, судячи з протоколу, є тільки одне сумнівне місце. Він свідчить, що, коли виявив убивство, кімната була замкнена. А двері виявились відчиненими.

Людов підійшов до вікна, дивився на трохи відсунуту скраю завіску, що відкривала вузьку смужку шибки.

— Жуков свідчить, що крізь цей просвіт побачив знадвору тіло?

— Крізь цей…

— Будьте ласкаві, Василю Григоровичу, — повернувся Людов до Савельєва, — вийдіть і гляньте, звідки Жуков дивився.

Савельєв вийшов з кімнати. За хвилину повернувся.

— Ну, що побачили? — спитав Людов.

— Дивна справа, товаришу майор, не видно тіла крізь щілину… Частину пустої підлоги — і все.

— Значить, — сказав суворо майор, — доводиться або піддати сумніву показання Жукова… Або припустити, що в цей проміжок часу, коли Жуков викликав патруль, потерпілий пересунувся в іншу частину кімнати…

— Не залишивши кров'яного сліду? — перебив співробітник міліції.

Але Людов ніби не чув запитання.

— Або ж припустити, що в той час, коли стукав Жуков, ще хтось був у кімнаті і потім перетяг убитого на інше місце.

— Але навіщо, товаришу майор? — запитав здивовано Савельєв.

Валентин Георгійович пильно вдивлявся в електроутюг, що стояв на туалетному столику, біля ліжка. Підійшов до столу, нахилився над тілом.

— Установити причини цього і є одним з наших завдань. Так само як те, хто та людина, що причаїлася тут, поки Жуков стукав знадвору.

— Щось дуже схоже на детективний роман, — усміхнувся Савельєв. — Убивця, який чекає в замкненій кімнаті… Труп, що перемістився…

— Не забувайте, що матеріали для романів, як правило, беруться з життя, — усміхнувся йому з-під окулярів майор Людов.


Агєєв і Жуков швидко йшли до міста мимо кораблів і портових будівель. Над пірсами блищали кораблі, над темними водними закрутами — суднові вогні й сигнали.

Кінчилася військова гавань. Біля стінок злегка похитувались рубки й щогли рибальських шхун та баркасів, пофарбовані в синій, зелений, жовтий кольори. Згорнені паруси — довгі гострокінцеві джгути — темніли серед ледве помітних на фоні вечірнього неба снастей. На широких кам'яних плитах пристані були розстелені для просушки довгі сіті суден, що повернулися з лову.

Шлях у місто вів широким шосе мимо навалених по обочинах розбитих проржавілих ворожих автомашин і танків, мимо понівечених зенітних гармат, химерні обриси яких вимальовувались у напівтемряві. «Скільки часу, як закінчилася війна, а залізний брухт звідси нам ще возити й возити», подумав боцман, відкидаючи з дороги роздавлений фашистський протигаз, що попався під ноги.

Все чіткішими ставали попереду міські вогні. Будиночки, що стояли окремо один від одного, обгороджені незмінними парканчиками, тепер товпилися трикутниками черепичних дахів, темніли вузькими прорізами вікон.

І знову починалися провали темряви. У густіючій пітьмі було видно, що в багатьох будинках немає шибок, високі підвіконня обпалені пожежами, які бурхали тут багато днів тому.

Окремі будинки змикалися в міські вулиці. Вулиці здавалися тісними коридорами з будинків старовинної роботи, що щільно притискались один до одного.

Ставало більш людно. У смугах падаючого з вікон світла виникали силуети перехожих. Жіночі обличчя визирали з вікон. Але й тут раз у раз перетинали шлях купи щебеню, зверху нависали каркаси розбитих балконів, напівзірвані вивіски з прізвищами колишніх власників підприємств. А далі знову мерехтіло неяскраве світло ліхтарів, злітало сліпуче полум'я електрозварки, чулися голоси робітників, повискування лебідок, що піднімали вгору штабелі цегли.

Теслярі рухалися на підпірках риштовань, каменярі розгойдувались у підвісних альтанках. На розчищених пустирях, поряд з присадкуватими старезними будниками тут і там виростали коробки нових багатоповерхових корпусів.

Пройшовши мимо старовинного пам'ятника морякам — героям Гангута (фашисти, зайнявши базу, вивезли за місто і намагалися знищити масивний гранітний обеліск, а він ось відновлений на старому місці, темніє шліфованими гранями в освітленому сквері!), Жуков повернув у ще вужчий лабіринт переулків.

Він озирнувся. Мічман трохи відстав, затримався на виході із скверу, серед темного чагарника, обнесеного низькою чавунною огорожею.

У сквері шурхотів опалим листям вітер.

Висячий ліхтар на майданчику біля обеліска скупо освітлював листя дерев, гладенькі східці постаменту, ґратчасті, вигнуті спинки лавок на бульварі. Хтось підвівся з дальньої лавки. Серед чорних стовбурів рухався, віддаляючись, невиразний силует жінки.

«Чи не Клава?» подумав Жуков, подався знову до скверу.

Мічман напружено вдивлявся в силует.

— Тетяна Петрівна? — почув Жуков його здивований, нерішучий оклик.

Силует розтанув у темряві, зник за дальніми стовбурами дерев.

— Товаришу мічман, ви що? — підійшов до Агєєва Жуков.

— Ні, це я так… обізнався…

Голос Агєєва знову звучав твердо.

— Ну що ж ви, товаришу старший матрос! Ідіть, показуйте шлях.

Жуков рушив у переулок. Агєєв ішов поруч.

Вони увійшли в темні склеписті ворота одного з будинків. Повіяло вогкою прохолодою.

У глибині проходу тьмяно світилося запнуте щільною завіскою вікно. Поряд виднілися трохи відчинені двері. Біля дверей ходив міліціонер.

— Отак ми їх і застали трохи відчиненими, коли з комендантським патрулем сюди прибігли, — обернувшись до мічмана, сказав збуджено Жуков.

Під поглядом міліціонера Агєєв дістав з кишені посвідчення. Коротко пояснив причину приходу. Мигцем

1 ... 19 20 21 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В океані», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В океані"