Читати книгу - "ФБ-86, Андраш Беркеші"

— Я шукаю товаришку Естер Боруш.

— Це я, — стримано промовила дівчина.

— Хотів би поговорити з вами. Я працівник Міністерства освіти.

— Будь ласка, заходьте.

Олайош зайшов у вузенький передпокій. Естер зачинила двері і мимовільним рухом поправила зачіску.

— Проходьте в кімнату, — запрошувала вона. — Сюди.

Невелика кімната була зі смаком обставлена. Біля вікна столик, праворуч від дверей шафа, навпроти неї диван. На столі купа книг і зошити, настільна лампа.

— Сідайте, будь ласка, — сказала Естер, вказавши на м'який стілець.

Гість поклав капелюха на диван і сів.

— Я прийшов у справі Іштвана Красная, — розпочав він.

Естер зацікавлено підвела голову.

— Сталося щось? — спитала вона злякано.

— Ні, нічого. Вірніше, сталося те, що його, як самі знаєте, виключили з університету.

— Так, це я знаю, — одказала дівчина.

— Нехай вас не дивує те, що я вам скажу. Я теж був членом дисциплінарної комісії, але її рішення не давало мені спокою. Я голосував проти виключення, та зараз не в цьому справа. Хотілося б допомогти хлопцеві, бо в мене таке відчуття, що трапилась помилка. Я знаю також, що й професор Голуб клопотав у його інтересах, але безрезультатно.

— Так, — перебила його дівчина. — Голубові сказали, що Іштваном ще до дисциплінарної справи зацікавила поліція.

— Про це я не знав, — здивовано озвався Олайош.

— Я днями розмовляла з професором, — мовила далі Естер. — Статс-секретар пояснив йому, що все — і засідання дисциплінарної комісії, і виключення — було викликане якоюсь справою, заведеною на Іштвана поліцією.

— Це неправда! — вирвалось в Олайоша. — Значить, статс-секретаря ввели в оману. На засіданні Каллош навіть не згадував поліцію. Скажіть, Краснай розповідав вам про своє минуле?

— Так, — відповіла дівчина. — Ми знайомі з ним чотири роки. Він докладно розповідав про свій розрив з батьком. Я тільки не знала, що в автобіографії він не написав, де перебуває батько. Це з його боку легковажність. Але неправда, що Іштван антирадянськи настроєний. Він не комуніст, політикою не займається, проте в одному я впевнена: він тілом і душею наш. Ні, він не ворог. Іштван, як вам сказати, — це тип вченого. Крім науки, його нічого не цікавить. Весь свій вільний час віддавав книгам і роботі в лабораторії. Він виділявся серед нас. Це талант! От і все, що можу про нього сказати.

— Зрозуміло, — кивнув головою Олайош. — А що вам відомо про його колишню наречену?

— Небагато. Іштван дуже замкнений, неговіркий, друзів у нього немає. Але знаю, що він ще й тепер її кохає.

— І не залицяється ні до кого?

— Наскільки мені відомо, ні. Хоч, стривайте… — Естер трохи завагалася. — Кілька днів тому він випадково познайомився з офіціанткою одного ресторану. Вона, здається, подобається йому. Він дуже самотній і зовсім знервувався.

— А що ви знаєте про цю офіціантку?

— Тільки те, що мені Іштван розповів. — І Естер детально передала Олайошу історію знайомства Іштвана і Свою.

— Дозвольте спитати ще одне?.. — завагався Олайош.

— Будь ласка.

— А які у вас стосунки з Краснаєм?

Дівчина зашарілася.

— Ми хороші друзі. Він ділиться зі мною всім. Признався навіть, що та офіціантка подобається йому як жінка.

Олайош задумався.

— На вашу думку, — озвався він через деякий час, — Краснай чесна людина? Така, за яку можна спокійно ручитися?

— Так, — рішуче одказала дівчина. Потім з гіркотою додала: — А можна в наші дні знайти людину, яка поручилася б за свого друга чи співробітника? Крім Голуба, не знайшлося нікого, хто сказав би хоч слово за Іштвана, хоч інші викладачі теж добре знають, який він талановитий і чесний. Я розмовляла з кількома. Одні знизували плечима, інші всього-на-всього сказали: «Знаєте, людині не заглянеш у серце», а треті взагалі нічого не говорили.

— Ви неправі, — засміявся Олайош, — крім Голуба знайшлася ще одна людина, яка стала на захист Іштвана.

— І що ви думаєте робити? — зацікавилась дівчина.

— Ще не знаю, — одказав Олайош. — Певно, напишу від свого імені доповідну статс-секретареві. А можливо і в партійні органи.

— Це не партійна справа, — зауважила дівчина. — Іштван безпартійний.

— Зате я партійний. А це справа мого сумління. Партія дбає не лише про членів партії, її цікавить і доля безпартійних. Бо коли ми турбуватимемось тільки про себе, тоді безпартійними займуться інші. Все залежить від того, чесна людина Краснай чи ні.

— На мою думку, він чесний, — з глибоким переконанням промовила дівчина.

— Тоді треба боротися за нього. Це для нас справа честі. І ця боротьба мусить увінчатися успіхом, якщо ми дружно візьмемось за справу. Голуб, я… і ви.

— А чим я можу допомогти? — спитала дівчина. — Охоче зроблю все, що від мене залежить.

— Ось що! — Олайош задумався. — Підіть у той будинок, який вам назвав Краснай, і дізнайтеся, чи справді там жила дівчина на ім'я Майя, чи знають там Красная, може, хтось його пам'ятає. Це було б дуже важливо.

— Гаразд, піду, — погодилася Естер.

— Значить, домовилися, — сказав Олайош і підбадьорливо всміхнувся дівчині. — Про все інше поговоримо іншим разом.

Через годину Олайош зустрівся з підполковника Челеї і доповів йому про свою розмову з Естер.

— Ясно, — задумливо протягнув підполковник, коли Олайош закінчив свою розповідь. — Гейзо, можна розраховувати на твою допомогу?

— Звичайно, — відказав Олайош.

— В такому разі підтримуй зв'язок з дівчиною. Пізніше скажу, як діяти далі. Увечері подзвоню тобі.

— Добре, — кивнув головою Олайош. — Як ти гадаєш, написати мені доповідну статс-секретареві?

— Напиши, — порадив підполковник.

Вони попрощалися. Челеї повернувся на роботу і викликав Коцку.

— Ну, товаришу старший лейтенант, що нового? — спитав він.

— Нічого