Читати книгу - "Коли боги сміються, Джек Лондон"

Джонні Шіген, найменший з юнг, не відповів нічого.

- А ти бачив? - обернувся тоді О’Браєн до Мегоні.

- Ні, я не бачив.

Матроси сердито забурмотіли.

- Жереб був чесний,- заявив Салівен.- Ти мав свого шанса і програв, от і все.

- Так, жеребкувалося чесно,- додав капітан.- Хіба я не бачив на власні очі? Коротка трісочка припала тобі, О’Браєне, тож готуйся, не опинайсь. Де кок? Гормане, йди сюди. Принесіть хто-небудь покришку. Гормане, роби своє діло, як годиться мужеві.

- Але як же?..- спитав кок, несміливий чолов’яга з боязкими очима й безвільним підборіддям.

- Це душогубство! - закричав О’Браєн.

- Я нічого не хочу,- озвався Мегоні.- І в рот не візьму.

- Ну, то твоя пайка припаде комусь ліпшому за тебе,- кинув глузливо Салівен.- Роби своє діло, кухарю.

- Це не моє діло - юнг різати,- нерішуче запротестував Горман.

- Ну, як ти не хочеш нам мняса зготувати, то ми з тебе самого мняса наробимо,- погрозився Бігейн.- Так чи так комусь тра’ вмирати, то чом не тобі?

Джонні Шіген заголосив. О’Браєн стояв і слухав у тривозі. Вид йому збілів, губи сіпались, і раз у раз він здригався всім тілом.

- Я наймався за кока,- ще відмагався Горман.- І за кока я б служив, якби тут був камбуз. А на душогубство я не підписувався. Такого в контракті не було. Я кок...

- Ну, то вже тобі не довго коком бути - одну хвилину,- зловісно промовив Салівен, ухопив його ззаду за голову й заломив її назад, аж натяглася шкура й випнулась горлянка.- Майку, де твій ніж? Давай сюди!

Відчувши дотик криці до горла, кок заскиглив:

- Зроблю, все зроблю, тільки ви його потримайте.

Кухарева скрута якось немов піддала духу О’Браєнові.

- Нічо’, Гормане,- сказав він.- Роби, що треба. Я ж знаю, що ти не своєю охотою. Нічо’, сер,- обернувся він до капітана, що важко поклав йому на плече руку,- Не тра’ мене держати. Я тихо стоятиму.

- Ну, годі скімлити, біжи принеси покришку,- звелів Бігейн Джонні Шігенові, стусонувши його кулаком у потилицю.

Хлопець - ще майже дитина - подався й приніс покришку з супниці. Він і точився, й рачкував по палубі, такий був охлялий. Сльози все текли йому по щоках. Бігейн узяв у нього з рук покришку й знову штурхонув його.

О’Браєн скинув бушлата й закасав правого рукава. Спідня губа йому ще тремтіла, але він уже держав себе в руках. Капітан видобув з кишені ножика, розчинив і передав Горманові.

- Мегоні, може, вернешся додому, то розкажи моїй матінці, що зі мною сталося,- попросив О’Браєн.

Мегоні кивнув головою.

- Душогубці ви, душогубці прокляті,- сказав він.- Не піде вам на добро хлопцеве мнясо. Затямте моє слово. Не діждете ви з нього пожитку, ані їден.

- Ну, ладнайтеся,- наказав капітан.- Ти, Салівене, держи покришку. Отак-о, під самою рукою. Щоб ні краплі не розлити, бо воно ж ціни не має.

Горман присилував себе чикнути ножиком по хлопцевій руці. Та лезо було тупе, а сам він надто кволий. До того ж руки йому так трусилися, що він трохи не впустив ножика. Решта троє юнг, збившись у кутку осторонь, потиху скімлили й плакали. Матроси ж усі, окрім Мегоні, обступили жертву й дивились, аж шиї повитягувавши.

- Не будь бабою, Гормане,- застеріг капітан.

Сердега кок із звагою розпачу почав пиляти ножиком О’Браєнів зап’ясток. Нарешті жили перерізались. Салівен підставив покришку з супниці під саму руку; перетяті жили зяяли, але червоний струмінь із них не тік. Крові не було зовсім. Жили були сухі, порожні. Всі мовчали. Понурі, безмовні постаті хитались у такт із погойдуванням палуби. Очі кожного прикипіли до незбагненного, страхітливого видовища: порожніх жил у живої людини.

- Це вам знак! - вигукнув Мегоні.- Облиште хлопця! Затямте моє слово, не буде вам добра з його згуби!

- Спробуй біля ліктя. На лівій руці, ближче до серця,- сказав урешті капітан якимсь глухим, хрипким, наче не своїм голосом.

- Дай сюди,- шорстко озвався О’Браєн, забираючи ножика з кухаревих рук.- Не можу я дивитись, як ти мене мордуєш.

Цілком спокійно він сам перерізав собі вену біля лівого ліктя, але й там кров не потекла.

- Шкода мороки,- сказав Салівен,- Ліпше зразу перетяти йому горлянку, щоб і не мучився.

Тоді хлопцеві нерви вже не витримали.

- Ні, ні, не треба! - закричав він.- У мене й з горлянки крові не буде! Пождіть трохи! Це я охляв та закоцюб! Дайте я трохи посплю, відігріюсь, і воно потече!

- Ет, шкода,- заперечив Салівен.- Заснеш ти тепер, аякже! Не заснеш ти й не відігрієшся. Ти он подивись на себе! Тебе аж трясця трясе!

- Я колись іще вдома був заслаб,- не вгавав О’Браєн,- то мені й лікар не зумів крові пустити. А як я переспав трохи та вгрівсь у ліжку, то зразу потекло. Їй же йогу, правду кажу! Не мордуйте більш мене!

- Однаково в нього жили вже поперерізувані,- сказав капітан.- Нащо йому тільки довше мучитись. Докінчуйте вже зразу, та й по всьому.

Матроси знов ступили до О'Браєна, та хлопець позадкував від них.

- І я ж вам усім жити не дам! - заверещав він.- Не чіпай мене, Салівене! Бо я вернусь! Я тобі ввижатимусь! Удень і вночі марою приходитиму, доки з світа тебе не зведу!

- Паскудство! - ревнув Бігейн.- Якби мені припала коротка трісочка, я б дався товаришам відрізати собі голову та й умер би з легким серцем!

Салівен порвався вперед і спіймав бідолашного хлопця за чуприну. За ним кинулись і решта матросів. О’Браєн пручався, хвицав ногами, кричав і кусав руки, що вчепились у нього зусібіч. Малий Джонні Шіген дико заголосив, та матроси на нього не зважали. О’Браєна перехилили назад і підставили йому під шию покришку. Тоді підштовхнули до нього Гормана, й хтось тицьнув кокові в жменю великого кортика.

- Роби своє діло! Роби своє діло! - кричали матроси.

Кок нахиливсь був над хлопцем, але, глянувши йому в вічі, знов відсахнувся.

- Ну, як ти