Читати книгу - "Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой"

— Не треба, тату, — озвався Ед. — Не кажи «слабака». Досить порівнювати мене з Томасом. Я все розрулю!

Престон зняв телефонну трубку.

— Я в тобі впевнений, ти не облажаєшся. Але чи зумієш ти заслужити вдячність Білла Паркера, перш ніж він сам схоче подякувати?

— Тату, ти сказав якось, що Томас успадкував від тебе силу, а я — вміння не згаяти жодної можливості. То чому ж тепер ти в цьому сумніваєшся?

Престон посміхнувся, набираючи номер.

— Білле? Привіт, це Престон Екслі… Так, прекрасно, спасибі… Ні, заради такого я би не став дзвонити на особистий номер… Ні, Білле, це щодо мого сина, Едмунда. У різдвяну ніч він був на чергуванні у Центральному відділкові. Здається, у нього є для тебе важлива інформація… Сьогодні ввечері? Звичайно, зможе… Так, і передавай привіт Гелен… Бувай, Білле.

Ед відчув, як серце ломиться зсередини йому в ребра.

— Усе добре, — сказав Престон. — Сьогодні о восьмій зустрічаєшся з Паркером в «Тихому океані». Він замовить окремий кабінет, зможете спокійно поговорити.

— І яку версію мені йому викласти?

Престон повернув йому списані аркуші.

— Така можливість трапляється не щодня. У мене була справа Атертона, у тебе — Ґвадалканал. Погортай сімейний альбом і пригадай.

— Так, але яку версію?..

— Вирішуй сам. Добряче поїж у ресторані. Запрошення на вечерю — хороший знак, і Білл любить, коли його люди їдять з апетитом.

Ед повернувся до себе в помешкання, почитав, пригадав. В альбомі в хронологічному порядку було вклеєно газетні вирізки; а те, чого не було в газетах, навіки було викарбувано в його пам’яті.

1934 рік — справа Атертона.

Дітей: мексиканців, чорних та азіатів — трьох хлопчиків, двох дівчат — знаходили розчленованими у стічних канавах Лос-Анджелеса. У когось не вистачало рук, у когось — ніг, у інших були вирізані внутрішні органи. Газети охрестили вбивцю «доктором Франкенштайном». Розслідування було доручено інспектору Престону Екслі.

Екслі вирішив, що прізвисько, яке дали маніякові журналісти, якнайкраще йому пасує: на всіх п’яти місцях злочину було знайдено струни від тенісних ракеток, в однієї жертви під пахвою були сліди від кравецької голки. Екслі зробив висновок, що вбивця намагається наново створити нещасних дітлахів, перерізаючи та перешиваючи їх. Він взявся перевіряти збоченців, душевнохворих, пацієнтів психіатричних клінік, яких нещодавно випустили. Він питав самого себе, чиє обличчя вдягне вбивця, — і вже за тиждень дістав відповідь.

Зі школи при кіностудії було викрадено Віллі Веннерголма, хлопця — зірку компанії Реймонда Дітерлінґа. Наступного дня його безголове тіло було знайдене на залізничній колії поблизу Ґлендейла.

Але раптом у ході розслідування стався прорив: до поліції звернулася адміністрація державної психіатричної лікарні Ґлен-Гейвен. Два місяці тому було достроково випущено Лорена Атертона, чоловіка, якого судили за розбещення малолітніх і який мав манію на вампірів. Але після звільнення до інспектора він так і не з’явився.

Атертона видали його схильності. Екслі швидко його знайшов: той працював у банку крові, промивав ампули. Встановлене за ним стеження показало, що він краде кров і п’є її, перемішуючи із дешевим вином. Люди Екслі заарештували Атертона в кіно — він у цей час мастурбував на фільм жахів. А Екслі вирушив до нього в помешкання і знайшов там низку ключів, серед яких один був від покинутого складу. Він пішов туди — і потрапив у справжнісіньке пекло.

Там, обкладений сухим льодом, лежав макет дитини: хлопчачі чорні ручки, хлопчачі ніжки мексиканця, тулуб хлопчика-китайця, до якого було пришито жіночі геніталії, і голова Віллі Веннерголма. До спини цього створіння було прикріплено крила, відрізані у якогось птаха. Довкола валялося багато всякої всячини — плівки з фільмами жахів, тенісні ракетки без струн, анатомічні креслення. Фотографії дітей на різних стадіях розчленування; темна кімната з усім необхідним для проявлення фото.

Справжнє пекло.

Атертон зізнався в убивствах; його судили, винесли вирок і повісили у в’язниці «Сан-Квентін». Престон Екслі зберігав копії тих фото й показував їх синам, коли хотів пояснити, що це таке — злочин, який неодмінно потребує правосуддя.

Ед гортав сторінки: залишив позаду вже й некролог матері, і смерть Томаса. Окрім згадок про поліцейські тріумфи. Було таке враження, що його батько береться до цих записів лише коли хтось помирає. Ед натрапив на вирізку з «Екзамінера»: стаття про синів великих людей, які воюють на фронтах світової війни. Серед інших — історія Еда. Як і стосовно «Кривавого Різдва», тут була далеко не одна версія.

Версія «Екзамінера», яка принесла йому нагороду, була такою: капрал Едмунд Екслі, єдиний, хто вижив в усьому загоні у кровопролитному рукопашному бою, самотужки прорвався через три траншеї, набиті японською піхотою, знищивши двадцять дев’ять осіб. Якби в цього героїчного вчинку виявився бодай один свідок, Ед міг би претендувати на Медаль Пошани від Конгресу. Версія номер два була така: під час битви, коли капрал Едмунд Екслі побачив, що рукопашна неминуча, він зголосився піти в розвідку. Кілька годин