Читати книгу - "Твій на місяць, Анастасія Соловйова"

У мені закипає сліпа лють: ні, ну що за мудло? Не зміг вмовити дівчину на вагітність, то вирішив обманом зробити їй дитину? Як же це низько, підло, огидно! А я думала, що подібні сюжети тільки в серіалах зустрічаються: там мужики і протизаплідні пігулки на вітаміни змінюють, і презервативи проколюють.

Мені стає душно і гидко. Підходжу до вікна, щоб відкрити кватирку. Тягну за ручку, нігтями торкаючись холодної поверхні вікна, і на мої руки сиплеться застаріла біла фарба. У кімнату вривається морозне повітря.

— Як це взагалі назвати? — істерично скрикує Катя. — Зрада? Егоцентризм? Він так вирішив покарати мене за те, що я зараз не хочу дітей?

— Звичайне мудацтво. Ну а по-науковому це називається "стелсінг" — зняття презервативу під час сексу без відома партнера. Я ще кілька років тому читала закордонні статті про це явище. Вчинок твого хлопця не можна виправдати чи зрозуміти. Але зараз, Катю, тобі треба зібратись і вирішити, що робити далі.

— Ти про що? — в її очах бачу повну розгубленість, змішану з апатією.

— Ти купила таблетки екстреної контрацепції?

— Ні, — вона боїться мого запитання. — Я не питиму цю хрінь, там купа побічних ефектів, вони викликають гормональний збій в організмі. Я не хочу ризикувати своїм здоров'ям.

— Але ж ти розумієш, що інакше можеш завагітніти?

— Так. Ризик є, але мінімальний. Через пару днів у мене повинні початися місячні, я краще зачекаю.

— Ти впевнена?

— Я ні в чому не впевнена, — Катя допиває одним ковтком вино і крутить порожній кухоль. — Я десь читала, що під час вагітності можна вживати трохи алкоголю. Буквально сто мілілітрів вина. Якщо раптом у мене буде дитина — значить, така моя доля. Але Ваню я вибачити не зможу, він не вартий моєї любові.

Я її не розумію, але, звісно, ​​підтримую. Ми ще годину балакаємо про всяку нісенітницю, намагаючись за порожніми розмовами забути про те, наскільки мізерно і підло вчиняють, здавалося б, найближчі нам люди.

Я ставлю чайник на плиту, Катя спирається на підвіконня на кухні і згадує, як у дитинстві любила чай з малиновим варенням. Я махаю руками, мчуся в кімнату і заглядаю під ліжко — ось вона, скляна ємкість, яка дочекалася свого зоряного часу. Ксю регулярно віддає мені банки з варенням, аджикою та маринованим перцем, які її бабуся заготовляє на зиму. Я обожнюю гостре та солодке, і Ксю про це чудово знає.

— У мене є малинове варення! — повертаюся до Каті з півлітровою банкою в руці.

Ми п'ємо чай і продовжуємо триндіти про книги, музику та універ, обговорюємо якесь безглузде шоу, рекламою якого обвішані всі стовпи міста. Ближче до сьомої вечора Катя виходить із кімнати, щоб зателефонувати батькам.

— Не хочу стирчати у гуртожитку всі вихідні, — повідомляє вона, повернувшись. — Поїду додому, розвіюсь, у кіно з сестричкою схожу. А то буду тут дивитися в стелю та накручувати себе зайвий раз. Дякую тобі, Асю.

— За що? — знизую я плечима.

— За те, що вислухала, підтримала, не засудила. У мене тут немає подруг, я й забула, що можна ось так сидіти та розмовляти по душам.

Катя швидко збирається і йде, подякувавши мені ще кілька разів. Як тільки за нею зачиняються двері, я падаю на ліжко. Мені хочеться кричати, ридати, матюкатися і реготати на весь голос — надто багато тупості навколо, надто гостро навалюється самотність, надто емоційно я сприймаю чужий біль, надто затято реагую на несправедливість.

Натомість раптово усвідомлюю, що робити далі.

Набираю номер Романа і кажу, як тільки він відповідає на дзвінок:

— За півгодини зможеш підійти до Пасажу?