Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

Глава 6

 Запис у журналі спостережень: день 65

Почну запис зі звичного «я живий», але щодо того, що здоровий, є серйозні сумніви. За минулі дві доби  на обличчі з'явилося ще кілька цяток зміненої шкіри. Слід зазначити, що самопочуття у мене залишається добрим і медичний діагност показує повністю здорову ауру. Але я сумніваюся, що мутації це добре. Дві доби намагався з'ясувати механізм мутацій, щоб спробувати скласти алгоритм дій, у яких мутація пішла назад. Але я все ж таки не генетик і навіть не біолог. Тих довідників, які є в мережі модуля, може, й має вистачити для розв'язання цих проблем, але я ледве міг зрозуміти хоч щось у цих книгах. Досі навіть не підозрював, наскільки складний людський організм. Тепер я з ще більшою повагою думав про природу та еволюцію, в результаті роботи яких ми з'явилися.

Можливо, Іліннія змогла б легко розібратися. Та й упевнений, у неї є в запасі кілька заклинань, щоб навернути мутацію назад. З її особистої справи я знав, що вона років п'ятнадцять тому брала участь в усуненні наслідків дій секти, яка намагалася вивести надлюдину. Подробиці засекречені, але якось під час польоту Іліннія промовилася, що їй довелося рятувати дітей, у яких генетично намагалися посилити фізичні характеристики, але не передбачили, як усе має взаємодіяти, і діти помирали від своїх посилених здібностей. Я тоді був зайнятий продумуванням, як обіграти в шахи Рідліка, і тому не особливо слухав, як Іліннія змогла врятувати тих дітей. Тепер про це шкодую, адже, можливо, це могло допомогти мені в поточній ситуації.

Довго перебувати у депресивному стані я не зміг. Хоч би як не намагався себе налаштувати на негативний лад, надовго не виходило. І винен у цьому кристал. Ось і зараз, лише трохи посумував, як  настрій знову повернувся на позитивну ноту.

За минулі дні з повернення з далекої експедиції надходження енергії від сонячних батарей зменшилося знову, а отже, настав час вирушати на розчищення. Через три доби у мене призначено нову експедицію — я все ж таки вирішив спробувати добути трохи самородного алюмінію. Для цього мені треба буде підготуватись. По-перше, потрібна буде лопата, повністю не зачарована, по-друге, необхідно екранувати рукавички скафандра так, щоб зачарування на міцність не змогло зіпсувати самородний алюміній. Ну все, настав час закінчувати писати — таймер, який я поставив на зарядку скафандра, повідомив про повний заряд.

Сьогодні під час очищення сонячних батарей я приємно хдивувався — цього разу піску зовсім небагато. І чим ближче до житлового модуля сонячна панель знаходилася, тим вона була чистіша. Можна на це не звертати уваги, але всі дива, що відбуваються тут на планеті, так чи інакше, пов'язані з кристалами, а тому в голові з'являються думки: а чи не пов'язано це з кристалами? Але щоб зробити якісь висновки, потрібно більше часу. Головне не забувати контролювати цей момент. Можливо, у майбутньому я зможу зробити якісь висновки.

Також сьогодні сталася поломка оксигенатора у скафандрі. Каталізатор та накопичувач вичерпані ледь наполовину, але СО2 більше не перетворювалося на О2. Неприємно, але нічого критичного. У мене в модулі є запасні оксигенатори, та й скафандри теж. Щоправда, два з них жіночі, а отже, треба трохи переробити систему видалення продуктів життєдіяльності. Ще одна робота на найближчий час, але вже після мого повернення з наступної поїздки.

Сьогодні закінчую писати. Загалом не розумію, чому я все ще продовжую писати. Гаразд, це знову невелика депресія, пов'язана з поломкою оксигенатора, і вона проходить завдяки кристалу, який знову зменшився.

Запис у журналі спостережень: день 68

Сьогоднішній день був багатим на події. По-перше, можу офіційно зізнатися: я збожеволів. Сьогодні під час їзди на планетоході побачив перед собою своє перше нерозділене кохання — вчителька фізики з дев'ятого класу. У неї були закохані всі хлопці класу. Ріні Пул було лише двадцять три, коли вона прийшла до нашої школи. Тож нічого дивного в такому захопленні не було. Вона вже повністю сформована жінка, і наші однокласниці на тлі її сильно програвали.

Сьогодні я побачив Ріну прямо перед планетоходом і ледве встиг натиснути на гальма. Коли я трохи відійшов того, що побачив   людину, що раптово з'явилася перед планетоходом, зміг зрозуміти, що Ріні тут взятися нема звідки. Вона, наскільки знаю, зараз має очолювати школу, яку я закінчив, і опинитися в іншому світі та на іншій планеті точно не змогла б. Трохи заспокоївшись від усвідомлення того, що я збожеволів, про всяк випадок перевірив камери планетохода і, природно, нічого на записі не було. Проведений психологічний тест на комп'ютері планетохода, однак, не виявив відхилень у моєму психологічному стані. Медичний діагност також показав, що все у мене гаразд зі здоров'ям, але я йому вже не вірив беззастережно.

Повертатись до житлового модуля, не від'їхавши й десяти кілометрів, я не захотів і продовжив шлях. Наступна галюцинація з'явилася за три години шляху. Тепер це мій батько і галюцинація протрималася на кілька секунд довше. Я навіть зміг розглянути одяг, у якому він був. Це його улюблена червона сорочка у чорну клітку. Їй уже десять років, але вдома він все одно продовжував одягати тільки її  й не давав мамі дозволу викинути її. Пам'ятаю, я навіть знайшов таку саму сорочку. Батько, звичайно, подякував мені, але нової сорочки я так жодного разу на ньому не побачив, а мама потім за секретом сказала, що нова сорочка лежить у гаражі на випадок брудних робіт.

Третьою галюцинацією стала перша моя жінка. Це моя однокласниця Діяра. У десятому класі ми на хвилі загального захоплення історичними кораблями зблизилися під час складання чергової моделі лінкора «Мрія» флагмана адмірала Хісена. Після школи наші шляхи розійшлися. Діяра вступила на історичний факультет, кафедру морської історії. Я ж пішов навчатись на геолога. Але й досі пам'ятаю наш перший поцілунок. Найдивовижніше в цій галюцинації те, що в руках Діари була саме та сама модель лінкора, за яку ми на конкурсі ще й отримали перше місце, що стало приводом нашої близькості.