Читати книгу - "Безприданниці. Ребекка, Олена Гуйда"

Мій новий дім зустрів мене насторожено, наїжачившись підозрілими поглядами, шипінням та перешіптуванням з різних кутків.  Він придивлявся, поки не намагаючись мене ставити на місце або нападати, але все це було справою часу.

 - Вам невимовно йде місцевий наряд, - клопоталася Розі навколо мене, укладаючи волосся, поправляючи широкий сарафан з хутряною облямівкою і срібними застібками на плечах.

Йшов він мені виключно завдяки небесно-синьому кольорові й широкому поясу, що підкреслював талію.  В іншому сукня була настільки незвичною, що дівчина, котра дивиться на мене з величезного дзеркала здавалася незнайомкою.  Візерунки вишивки по рукавах і коміру сорочки, облямівки хутра - все це мало схоже на сукні, до яких звикла я.  Але вибирати не доводилося.  Навряд чи варто було привертати увагу і показувати норов там, де це недоречно.

 - Ліри вже почали прибувати в замок.  Вони такі страшні, - поділилася балакуча служниця, раз у раз поглядаючи на вікно, немов згадані чудовиська прямо звідти і полізуть.  - Я так за вас переживаю.

 - Не варто, - м'яко посміхнулася я, розправивши складки і хутро на плечах.  - Як і не варто називати лірів страшними.  Вони не оцінять, якщо почують.  І... Розі, ти не бачила Альберта?  Слід оглянути рану і змінити пов'язку.

На обличчя дівчини набігла тінь тривоги.

 - Бачила.  І йому явно не так добре, як він хотів би показати, - зізналася вона, ховаючи очі.  - Але... хто я така, щоб йому вказувати?

Якось так я і думала.

 - Ну тоді тобі слід скористатись своєю чарівністю і все ж умовити його привести в порядок руку, - м'яко посміхнувшись, порадила я.  Відкинула кришку моєї шкатулки і передала Розі потрібну мазь.  - Я на тебе дуже сподіваюся.

 - Не впевнена, що мені вдасться, - пробурмотіла служниця, але скляночку все ж за пояс засунула.

От і добре.  Не хотілося б наказувати йому, і так в цьому будинку у мене майже немає союзників.  А то з цього впертого станеться ховатися і терпіти, поки не буде пізно.  Які ж чоловіки все таки діти, коли справа стосується їх слабкості та вразливості.

І думки мимоволі звернули до образу іншого чоловіка, що вічно ховався і нікого не підпускав до себе - мого законного чоловіка лорда Нейта Амори.  Що за рану він приховує?  Біль від втрати дружини?  Боги, він вічно буде мене з нею порівнювати.  І не тільки він.  Зараз в головному залі зібралися ліри з навколишніх земель і перше, що вони подумають про мене - вона не така, як Сирена.  В їхніх очах я буду завжди друга дружина лорда, завжди не така.  Але якою ж ти була, Сирено?  Як мені доводити, що я краще, якщо змагатися доводиться з привидом?

 - Ви просто красуня, - підбила підсумок моїх приготувань Розі, зробивши крок назад і оглянувши мене з ніг до голови.  - Вразьте їх усіх, міледі.

Мені б одного певного.  Але на це розраховувати не доводилося взагалі.

Я защіпнула на зап'ястях шлюбні браслети - одні з нечисленних моїх прикрас, перевела подих і рушила до виходу.  Від власної тіні не втекти.  Вийшла в коридор і на мить розгубилася - просто біля дверей стояла незнайома мені дівчина.

Досить висока, куди вища за мене, з копицею вогненних кучерів, що розсипалися по плечах, холодним мармуровим обличчям і крижаним поглядом синіх очей - вона більше відштовхувала, ніж приваблювала.  Але потрібно визнати - місцевий одяг на ній сидів куди краще, ніж на мені.

 - Міледі, - навіть не схиливши голови в знак поваги, продовжувала свердлити мене поглядом незнайомка.  - Можу з вами поговорити?

 - Якщо у вас до мене справа, можу вислухати вас по дорозі до загального залу, - поблажливо дозволила я, пройшовши повз дівицю і прямуючи до сходів.  - Чоловік мене чекає.

 - Не впевнена, що це так, але вам ніхто не забороняє помилятися, - пробурмотіла вона ледь чутно, і якби не відмінний слух, я б напевно і не розчула, що вона там сказала.

Починається.  Ось так, від самих дверей.  І ким же ти доводишся моєму чоловікові, красуня?

 - Я не розчула вашого імені, леді, - холодно кинула я, навіть не обернувшись.  - У цих землях не знають про пристойність?

 - Ліра, - поправила мене дівчина, все ж почимчикував слідом.  - Ліра Вьерна.  Лорд наказав супроводити вас.

- Супроводжуйте, - спробувавши доброзичливо посміхнутися, дозволила я.  - Мені ще дуже складно орієнтуватися в Північних межах, враховуючи його розміри і те, наскільки мало часу я пробула в цих стінах.

Дівчина спробувала мені відповісти такою ж посмішкою, але вийшло у неї погано.

 - Так, про що ви хотіли поговорити?  - вже на сходах нагадала я про те, з чого почалася наша розмова.

 - Хотіла запропонувати свою допомогу.  Ви тут нічого не знаєте, з нашими традиціями не знайомі і... я з радістю допомогла б вам.

Ось як?  Мені не здалось її бажання добровільним, враховуючи необережно кинуті фрази при зустрічі.  Змусили?  Чи вона щось задумала?

 - Це буде дуже до речі, - трохи подумавши, кивнула я.

Може, я даремно себе накручую?  Мене не дуже люблять в цьому замку, але не факт, що бажають зла.  Не посміють відкрито напасти.  Не посміють же?

 - В такому разі, нам варто поквапитися.  Бенкет вже в розпалі, - зачастила дівчина прискоривши крок і направляючи мене в напівтемний коридор.

Що-що, а коридори для слуг я впізнаю в будь-якому замку.  Може, тому що провела в них куди більше часу, ніж належало б шляхетній леді.  Але що поробиш, я звикла все перевіряти особисто.  І кухарки, і покоївки вже давно перестали дивуватися моїй несподіваній появі на кухні або в пральні.

А ось в Північній межі на мене дивилися, як на привида.  Слуги збивалися з кроку, ледь не гублячи підноси з їжею і глечики з напоями, натикаючись на мене поглядом.  Щось явно було не так.  Або мене не очікували побачити тут, або мені тут просто не місце.

Але задуматися над цим як слід я не встигла.  Двері відчинилися, впускаючи в вузький коридор шум і запах бенкету, і сумнівів не залишилося - мене привели не до головного входу, а до проходу для слуг.  Може, воно й добре, зможу підглянути, оцінити все.  Але не тут то було.