Читати книгу - "Ми - дракони, Тала Тоцка"

Ейнар поглянув на неї, як на дивовижну тваринку.

— Звичайно, Ів! Чому тебе це дивує? Через два роки я повинен одружитися, батько вже зараз почав шукати мені наречених. Амарілія і Тальяна підходять мені найбільше, вони пройшли обряд сяйва, і у них у обох приблизно однаково проявилася іллама. Ось я і ламаю голову, на якій з них зупинитися.

— Що ж ви, ваше високородіє, немов не дружину, а морава собі обираєте, — неголосно промовила Івейна, дивлячись кудись убік.

— Знову я високородіє, — обурився Ейнар, — та що з тобою, справді? І нічого мені читати моралі, Іві. Я наслідний принц Герони і не можу одружитися на кому попало. Якби Елісса Болігард зараз була жива, мені б не довелося взагалі нікого вибирати, наш шлюб був би справою часу, і Дастіан став би мені родичем. А так доводиться ламати голову.

— І ви нікого з них не кохаєте? — у голосі Івейни майнула надія.

— А навіщо мені це? — щиро здивувався Ейнар. — У нашому шлюбі все заздалегідь визначено. Моє завдання якомога швидше зробити дружині спадкоємця, а її — цього спадкоємця народити. І все, далі кожен живе в своє задоволення. Залишилося тільки визначити, хто з них, Амарілія чи Тальяна.

— За два роки все ще може змінитись, — Івейна говорила, а у самої вуха і щоки залилися червоною фарбою.

— Ти маєш рацію, — подумавши, погодився з нею Ейнар, — може, знайдеться хтось ще більш підходящий.

— Я ... я співчуваю тобі, Ейнаре, — твердо промовила Ів, забрала піднос і, вклонившись принцам, вийшла з кімнати. Але вона не пішла до виходу, а підбігла до невеликих дверей. За ними була кімната, де зберігалася білизна, вона однією стіною стикалася з гостьовими покоями.

Івейна згорала від сорому, думаючи, що сказав би батько, якби побачив її, свою доньку, яка підслуховує розмову двох наслідних принців. Та нічого не сказав би, відразу б помер. Вона пам'ятала, що тут погано тримається одна з цеглин, швидко знайшла її і дістала з ніші. Голоси відразу зазвучали чіткіше.

— Я був проти, я вже говорив тобі Дастіане! — звучав голос Ейнара. — Але що я міг зробити, якщо батько насів на мене. Це всього лише обряд, я Івейну ніколи не назву нареченою, я навіть обраною її називати не збираюся.

— Навіщо ти тоді морочиш їй голову, Ейнаре? — здається, його високість не на жарт розлютився. — Вона прийняла все за чисту монету, хіба ти не бачив, як світилися її очі?

— Що за дурниці, друже мій, це ж Ів! — у голосі Ейнара була впевненість. — Невже ти не бачиш, яка вона негарна? Та вона сама знає, що її ніхто ніколи в наречені не обере! Чому ж тоді сайраном повинен залишитися я?

Івейна піднялася на тремтячих ногах, повільно поставила цеглу на місце і, тримаючись обома руками за сходи, почала спускатися вниз.