Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Сердечна терапія 📚 - Українською

Читати книгу - "Сердечна терапія"

307
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сердечна терапія" автора Людмила Петрівна Іванцова. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 66
Перейти на сторінку:
class="p1">Зависла пауза. Перехожий насупив брови, і його обличчя відобразило пригальмовану роботу мозку.

— Горець? Безсмертний?! — Він змахнув обома руками, мов крилами, реготнув, раптом незграбно ковзнув ногами і приземлився п’ятою точкою на засніжений тротуар. — Братело, ти правильний чувак!

У цю мить за спиною Вадима пригальмувала автівка. Скло передніх дверцят поповзло донизу.

— Проблеми? — спитав хлопець, що сидів біля водія.

— Та ні, дякую, все під контролем, — відповів Вадим, роздивляючись згори вниз персону, стурбовану майбутнім людства.

У машині приглушено, але наполегливо зазвучав жіночий голос, увімкнулися і замигали фари аварійної зупинки, і за мить із водійського місця вибралася струнка дівчина в короткій курточці та джинсах. Слідом за нею вийшов і хлопець. У його руках була відеокамера. Пара рушила до тротуару. Вадим упізнав їх і здивовано спостерігав, а наколотий «філософ» сидів на снігу, ніби й не помічаючи нових дійових осіб.

Хлопець вправно поставив камеру на плече, а в руках у дівчини з’явився мікрофон:

— Скажіть, а що таке, по-вашому, щастя? — несподівано промовила вона і тицьнула мікрофон Вадиму до обличчя.

Хлопець із камерою стояв на відстані, а дівчина зайняла позицію на тротуарі. Але не встиг Вадим усвідомити, що саме відбувається і зметикувати, що б таке відповісти, як дівчина зойкнула, хитнулася, теж махнула руками, мов крилами, і всілася на сніг поруч із «філософом».

— Дебіл! Ти чого смикаєш?! — крикнула вона і вдарила наркомана по голові мікрофоном так, що шапка його злетіла у сніг. — Жеко! Що ти знімаєш?! Дай руку!

Вадим оговтався, сам простягнув дівчині руку, але наркоман обійняв її за плече і миролюбно проспівав:

— Я знаю, що таке ЩАСТЯ! Я розкажу!

Дівчина зиркнула в бік оператора, махнула рукою на камеру, миттю всілася граційніше і піднесла мікрофон ближче до опитуваного:

— Що ж таке щастя, на вашу думку?

— ЩАСТЯ... Це не допускати до ломки, мала! І ще — щоб у Америці нарешті був хороший президент! А особливо — на Марсі! — Він мляво помахав рукою оператору, повернувся до дівчини і зробив спробу обійняти її обома руками, але та миттю повторила прийом «мікрофоном по голові», а Вадим нарешті допоміг їй підвестися.

— Ну і робота у вас! Я в захваті від вашої рішучості, — поаплодував він обом.

— Буває. А ви таки щось про щастя скажете, чи як? — не втрачала професійного азарту опитувачка, яка не впізнала Вадима.

Вона зробила кілька кроків убік, Вадим відійшов за нею.

— А що про нього говорити? Воно ж не в словах.

— Ну, а як ви, наприклад, визначаєте, що ви щасливі? — не відступалася дівчина. — Ось нам один дідок учора сказав, що щастя — то тимчасовий стан. Але ж він якось визначається самою людиною?

— Мабуть. Знаєте, коли я щасливий, у мене душа всміхається. І мабуть, це віддзеркалюється на обличчі.

Дівчина ворухнула бровами, всміхнулася, опустила мікрофон і махнула рукою оператору:

— Жеко, знято!

За хвилину ця пара вже вмостилася в машині і рушила далі.

«І чого це вони поночі сновигають містом?» — подумав Вадим.

Він глянув на «марсіанина», який сидів на снігу, хитаючись із боку в бік, жестикулював і блаженно щирився.

— Чуєш, може, ішов би ти додому? Допомогти піднятися? — спитав Вадим.

Але той лише заперечно замахав руками, уповільнено, мов у кіно, і знову поринув у власний світ, де йому було добре, де панувало його власне щастя. Вадим знизав плечима і повернув від вулиці у двори до свого будинку. У кишені запікав мобільний. Це була есемеска від Олександри: «Дякую за чудовий вечір!

»

Він прочитав текст, супроводжуваний смайликом, усміхнувся і прискорив крок.

14

Ігор все ж таки наважився за сніданком спитати у дружини, як та вчора провела вечір. Власне, нічого «такого» він не припускав, знав, що Антоніна домовлялася з модельєркою Кірою про похід у якусь галерею на відкриття чергової експозиції. Він ніколи не був проти її прогулянок «в люди», хай би хоч чимось заповнювала своє життя. Але вчора ввечері у нього несподівано прихопило серце, і три спроби додзвонитися до дружини виявилися марними. Ось це, звісно, було неприємно. Більш за те — готуючи сніданок, Антоніна поставила пляшечку з корвалолом до аптечки, але нічого не запитала. А могла би принаймні поцікавитися. Виходить, хоч умри тут, а їй байдуже... Ігор зітхнув, дочекався, поки говіркий телевізор на холодильнику зробить паузу, і промовив:

— Добре розважилася вчора?

— Чудово! — Антоніна стисла губи і зміряла чоловіка скептичним і несподівано нахабним поглядом. Цієї миті їй захотілося вистріляти в Ігоря весь арсенал своєї поінформованості про його Соню, помножений на розповідь про вчорашню несподівану зустріч з Романом, про ресторан, коньяк, про їхній веселий регіт і про довгий смачний поцілунок на прощання. Але вона стрималася. Принаймні вголос нічого не вимовила.

— Що нового у богеми? Як Кіра? — спитав Ігор, шукаючи очима на столі цукорницю.

— У всіх усе круто, різдвяний настрій, люди вміють веселитися, чом би й ні? — промовила упевненим голосом Антоніна і повернула обличчя до телевізора, бо навіть сама злякалася внутрішнього вибуху неконтрольованої зухвалості, що міг вирватися назовні, але надто непевною соломинкою ще був Тарчинський, щоб так ризикувати.

— Вадик щось давно не телефонував, — змінив напрямок діалогу Ігор.

— Працює! Такий самий трудоголік, як і його батько. Он, уже гарну дівку проґавив, не в кожної вистачить терпіння тридцять років служити зірці, як це робила я, — не повертаючи голови відповіла Антоніна.

— Тоню... Ти наче ображаєшся на мене. Але ж ти знаєш, як я тебе люблю. Все життя... — торкнувся долонею її плеча чоловік.

Дружина напружилася й завмерла від несподіванки. Не те щоб Ігор ніколи не озвучував почуттів до неї, але саме сьогодні, коли вона знала про Соню, коли палала жагою помсти за свої страждання, коли в ній раптово спалахнув інтерес до іншого чоловіка, ці його прості слова видалися нещирими чи недоречними. Вона смикнула плечем.

— Втомилась я. Не треба оцих слів. Щось я їх погано сприймаю останнім часом.

— Ну, То-о-оню, оце тобі «Доброго ранку!» — спробував провести рукою по її спині Ігор, але жінка раптом хапнула повітря, зірвалася з місця, кинулася до спальні, впала на ліжко і розридалася.

Скільки десятків чи сотень разів за час подружнього життя їхні суперечки закінчувалися

1 ... 19 20 21 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сердечна терапія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сердечна терапія"