Читати книгу - "Моя неймовірна спокуса, Аріана Мел"

Він дивиться просто мені у вічі. Гарячий, вибуховий, спопеляючий. Я застигаю і на мить забуваю навіть як дихати. А тоді переміщається нижче і прискіпливо, немов пальцями, подорожує зверху вниз по моїй фігурі.

Я, у своєму порівняно закритому суцільному купальнику, відчуваю себе так ніби я зовсім без купальника. Серце шалено стукоче у грудях, пришвидшуючи ритм. Мені стає спекотно. Але це не зрівняти з палаючою бурею в його очах!

Це неможливо сплутати з чимось ще. Чисте бажання. Гріховне і хтиве водночас. Від цього погляду в мене починають плавитися кістки.

«Звідки він тут?!» — в голові стукає думка. Відводжу погляд. Я збентежена і трохи розгублена. На шкірі все ще відчувається легке поколювання. І це лише після погляду! Крадькома дивлюся в його сторону. Веремій до когось говорить, трохи повернувши голову вбік. Не можу відмовити собі у бажанні, яке практично межує з потребою, його роздивитися.

Відмічаю, що він тільки в коротких шортах, по тілу ще стікають краплі води. Напевне тільки-но вийшов із басейну. Я сухо сковтую. Мм.., мускулисті широкі груди і руки. Підкачаний, мабуть тренується регулярно. Опускаю очі нижче. Ноги під шортами теж м’язисті та пружні. Шаріюсь, відчуваю як щоки горять.

Піднімаю очі і спотикаюсь об його пекучий погляд. Він пропалює. Я попадаюсь, як те зелене дівчисько, на підгляданні. Та моя пристрасть схоже вже перетнула цю межу. Зніяковіння і в помині немає.

У мене збивається дихання. Стискаю краї шезлонга, аж біліють кісточки пальців. Хочеться його просто до чортиків — торкнутися, провести пальчиками по тому струмочку з крапель води, який стікає вниз по грудях, по гріховній доріжці з легкої порослі, що зникає за гумкою шортів. Несвідомо облизую пересохші губи. Він прикипає очима до цього мого жесту.

Серце стукоче так шалено, що я не одразу відчуваю, коли хтось торкається мого плеча. Мені коштує чималих зусиль змусити себе розірвати наш скажений зоровий контакт. Повертаю голову праворуч. Біля мене стоїть Аліна. На її симпатичному обличчі застигає розуміюча напівусмішка. Я відкидаюсь знову на спинку шезлонга і заплющую очі.

— Аліно, скажи, що це мені сниться, — стогну. В цей момент мені вже не так байдуже. По трохи оговтуюсь і тепер хочеться провалитись крізь землю від сорому.

— Ні, не сниться, — вона простежує за моїм поглядом, бачить на іншій стороні басейну об'єкт мого зніяковіння, що розкинувся на шезлонгу, посміхається лише кутиками губ і плюхається на сусідній шезлонг, — То між вами таки щось є? — цікавиться.

— Ні, нічого між нами немає! Та і з чого ти взяла?! — трохи різко огризаюсь. Я серджусь, та не на неї. На себе, свою неконтрольовану реакцію саме на цього чоловіка. Розплющую очі і дивлюся їй у вічі, — Я поняття не мала, що він тут буде!

— Дівчинко, я не вчора народилась і бачу якими голодними очима ви дивитесь один на одного! Обоє! — акцентує вона, — Це взаємно.

Кожне слово гатить у скроні немов цеглиною. Бух «голодні», бух «обоє», бух» взаємно». Це бухкання зливається із моїм зляканим серцем і ритм подвоюється від усвідомлення її слів. Сказитися! Я злюсь. На те, що вона каже вголос те, про що я боюся думати. Не втримуюсь, випалюю.

— Такими поглядами, як ви з Макаром? — виходить єхидно.

Повисає пауза.

— Вибач, я не хотіла. Просто спантеличена. Мене це геть вибило з колії! — шкодую за свою різкість, адже вона єдина мене підтримала.

— Нічого, — врешті відповідає, — я собі не брешу. Я знаю, що мене тягне до Макара і це взаємно. Будь і ти з собою відвертою.

Я мовчу. Не втримуюсь, знову дивлюся в його сторону. Бриль продовжує з кимось говорити. Переводжу погляд на того когось і німію. Розкішні форми, довге світле волосся, навіть у басейні з легким макіяжем. Мілана. Скриплю зубами. Як же я її відразу не помітила?!

Згадались його слова, що він з нею не спить. Ага, аякже! Вона ж навіть не приховує, що готова просто з’їсти його! Мало не облизується. У скронях застукало від злості.

— А що це за хижачка біля нього? — буденно видає Аліна.

Ха, не тільки мені це видно!

— Працює з ним, — сухо кажу.

— Аякже, з ним і на ньому. Ще та трудівниця, — Аліна скептично вигинає брову.

— Він з нею не спить! Сам говорив! — виривається у мене.

Колега здивовано округлює очі.

— Я піду. Час готуватися до вечері, — поспіхом зриваюсь з шезлонга, хапаю рушник і халат, і не давши Аліні сказати й слова, розвертаюся і ледь не біжу до виходу.

Вирішую піднятися сходами, щоб трохи вгамувати емоції. Дурна ідея! Я пихчу, минаючи сходинку за сходинкою. І чого ото було вимахуватись з тими сходами? Та стає трохи легше. Я оговтуюсь. Нарешті мій поверх. Видихаю.

Спираюсь рукою на одвірок перед своїм номером, нишпорю по кишенях за картою-ключем. Нарешті знаходжу, заходжу в номер і втискаюсь спиною в двері.

Веремій тут! — вголос промовляю, наче не до кінця вірю власним очам.

«Він тут, в тому ж самому готелі! Чому з ним Мілана?!» — ця думка не дає спокою.

Йду у ванну, приймаю душ.

Пізніше, готуючись до вечері з нашими клієнтами, ретельно висушую і вкладаю своє довге темно-каштанове волосся, яке блищить місцями медовим відливом. Воно легко спадає хвилями на плечі майже сягаючи талії. Моя гордість. Завжди любила довге волосся. Хочеться сьогодні виглядати на всі сто! Особливо, коли пам’ять підсовує картинку, де пишногруда Мілана низько нахиляється до Веремія! Уу! Аж зуби зводить від цієї згадки! Критично роздивляюсь себе у дзеркало. 

Струнка фігура, пружнє підтягнуте тіло. Дякую регулярним заняттям пілатесом двічі, а часом і тричі в тиждень. Овальне обличчя з акуратним прямим носиком, чітко окресленими вилицями і невеликими чуть пухлими губами. Мілана звісно супер ефектна, та я теж не промах і можу скласти їй гідну конкуренцію. Подумки осмикую себе. І про що ти лише думаєш, Злато! 

Сукню на вечір обираю обтислу, білого кольору, що дуже личить до моєї шкіри вкритої легкою засмагою. Вона можливо дещо закоротка, з неглибоким декольте і широкими бретелями. Але на вечерю у неформальній обстановці цілком підходить.