Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

– Так, м'яса, якщо можна.

– М'яса? – Вже без ентузіазму спитав він, підібгавши губи.

– Так, є у вас тут дичина? – Підняла я одну брову, хоча в самої від невдоволеного бажання всередині все скрутилося в пекучий вузол. – Тільки не змій! – Поспішно додала я, згадавши, що змії тут теж бувають дикі.

– Ми не їмо своїх родичів.

– Вибач…

– Нічого, я передам, щоб тобі принесли поїсти, – кивнув Ларі, підвівшись зі стільця. На мене він не дивився, через що я почувала себе останнім стервом. Тепер це буде мені уроком.

– І Ларі, – поспішно видихнула я, варто було чоловікові взятися за ручку дверей, – я не…

– Не треба, я все розумію, – спокійно глянув на мене він. – Але я хочу, щоб ти знала.

– Що?

– Я буду добиватися твоєї уваги.

З цими словами Ларі вийшов, залишивши мене одну осмислювати те, що він сказав.

«Потрапила»

– Так потрапила…. А?

Я насупилась, оглядаючись на всі боки. Те, що це не шизофренія, стало зрозуміло по сміху малюків у мене в голові. Здається, хтось вирішив повеселитися за мій рахунок. Втім, мені не шкода, хай бавляться, не до цього зараз. Більше мене напружували слова Ларі. І чого він взагалі вирішив домагатися моєї симпатії?

Не те, щоб я не вірила в кохання з першого погляду. Всі люди або істоти різні і таргани в їхніх головах також. Але знаючи мене всього кілька днів, чоловік різко загорівся до мене трепетними почуттями. Не вірю!

"Чому не віриш?" – спантеличено запитав Дао, з'явившись переді мною.

І ніяких спец ефектів при цьому немає, щоб хоч якось передбачати, коли вони з'являться. Та я ж колись від несподіванки, якщо не малюків своїх чимось вдарю, то сама зомлію. Це зараз добре, що я в стані шоку ще.

«Будуть тобі спец..е.. будуть. Краще скажи, чому не віриш? – поруч з Дао виник Мао, так само безшумно, дивлячись на мене з цікавістю.

– А хіба так буває, ось самі подумайте. Спочатку, при нашому знайомстві, чоловік поводився, як бовван або дикий, простіше кажучи.

"Був уражений твоєю красою" – знайшовся Мао з відповіддю, поки я робила глибокий вдих, щоб продовжити.

Отак одразу: «Бив уражений моєю красою»? Я, звичайно, не потвора, чого тільки мій натуральний блонд вартий. Але й не настільки зазналася, щоб не розуміти, що потрапила до магічного світу, де на один квадратний метр може бути красунь більше, ніж…

«Ти зараз про диких?» – Перервав мій уявний процес Дао. І чи мені здалося, чи тон малюка був іронічно-лінивим?

– До чого тут дикі змії?

"Ну як же, ти ж потрапила на землю нагшасів ..."

Зітхнувши, я впала на ліжко, розкинувши руки у різні боки. Тепер я точно заплуталася! І навіщо мені питається, думати про це?

Розплившись в посмішці, я вирішила задіяти свій найкращий спосіб вирішення проблем – просто не думати. Хоче чоловік добитися моєї симпатії, то нехай виявляє свою креативність. А там видно буде, мені ж треба ще стільки всього дізнатися, стільки книг прочитати.

«Так давай ми тобі все розкажемо» – опинившись поряд, Мао потерся об мою щоку, неначе кіт, який просить смачненького чи ласки.

– А ви можете? – Легенько чухаючи пухнасту голову нарла між вушками, не без здивування, спитала я. – Але ж ви, напевно, знаєте тільки про нагшасів.

"Чому це?" – З'явився поруч зі мною Дао, не відриваючи погляду від Мао.

Я посміхнулася, а потім погладила Дао між круглими вушками. Приймав цю нехитру ласку Дао з величністю якогось монарха, ніби показуючи, що так має бути. Втім, для мене вони найкращі.

«Ми знаємо дуже багато і про нагшасів, і про інші раси» – пробурмотів Дао, ледве не муркочучи.

Завмерши, я серйозно подивилася на нарлів, своїх прекрасних малюків, чудово розуміючи, що доля посміхнулася мені двічі. Та я джек-пот виграла! Принаймні, я почувала себе на вершині. Мої прекрасні грудочки не лише допомогли мені навчитися читати, не гаючи часу, а й зможуть розповісти все, що мені буде цікаво.

– А які раси існують у світі, окрім нагшасів? – Облизнувши вмить пересохлі губи, не приховуючи свого хвилювання, вигукнула я і натрапила на дві скривджені мордочки. – Ви чого?

"Нічого" – буркнув Дао.

«Ти більше нас не гладиш!» – Ображено видав Мао.

– То давайте ще погладжу, мені нескладно. І як тільки захочете, щоб вас погладили, сміливо можете переміщуватися до мене, – запевнила я малюків, опершись на узголів'я ліжка і пересаджуючи малюків на свої коліна, починаючи мірно чухати їх спинки.

"Так, ось так" – млів Мао, не приховуючи свого захоплення.

«Трохи ліворуч» – пробурмотів Дао.

– Ви такі милі, – розчулилася я. – Ось тільки я забула вам дещо сказати, – зітхнула я, вирішивши трохи покаятися. Та й вирішувати за малюків їхню долю мені вже зовсім не хотілося. Кожен має право вибору, і хто я така, щоб у них його забирати?

"Мені вже цікаво" – перевернувшись на бочок, Дао постарався уважно на мене подивитися. Виходило в нього це важко, його очі постійно намагалися закритися.

– Я хочу вийти за захисний купол нагшасів. Вибачте, будь ласка, що не сказала все одразу.

"Я вже тебе пробачив" – відгукнувся Мао – "Ти тільки почухай ще трохи"

Я хмикнула, чухаючи всепрощаючого Мао, а потім подивилася на застиглого Дао, який був, ніби не з нами. Не пробачить?

– Дао? – Тихо покликала я, не знаючи, що сказати. І чи варто взагалі щось казати?

"Світлана, ми з самого початку це знали" – пробурчав у моїй голові Дао, змушуючи мене здивовано підняти брови. Втім, яка різниця, знали чи не знали, головне, що вони поряд. Хоча, якщо вони знали і все одно погодилися залишитись поруч, значить, що вони згодні піти зі мною? – «Ми згодні… але, це неможливо»

– Що? – Скрикнула я, приголомшено відкривши рота, намагаючись глибоко дихати.

До такого мене життя не готувало. Та й Сан же сказав, що можна вийти за межі захисного куполу, якщо є якийсь там дозвіл, чи він навмисно збрехав мені? Але навіщо?