Читати книгу - "Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл, Сюзанна Кларк"

— Стрейндже, — сказав д-р Ґрейстіл.

Маг підняв голову. Він мав спокійніший вигляд, ніж минулої ночі, але очі його все ще були, як у загнаного звіра. Маг довго розглядав лікаря, неначе не впізнавав його.

— Ґрейстіл, — нарешті пробурмотів він. — Що ви тут робите?

— Прийшов дізнатися, як ваші справи. Я хвилююся за вас.

Стрейндж нічого не відповів. Він знову повернувся до тареля і кілька разів змахнув над ним руками, але залишився невдоволений результатом. Маг узяв склянку й налив у неї води, а потім додав дві краплинки з крихітної пляшечки.

Д-р Ґрейстіл спостерігав за ним. Ніякого ярлика на пляшечці він не помітив, рідина мала бурштиновий колір — це могло бути будь-що.

Стрейндж помітив погляд д-ра Ґрейстіла.

— Мабуть, ви хочете сказати, що мені не слід це пити. Побережіть дихання і не морочте собі голови! — Стрейндж ураз перехилив склянку й осушив її. — Знали би ви про мої причини, то не стали би заперечувати!

— Ні-ні, — відповів д-р Ґрейстіл заспокійливо, немов звертався до одного зі своїх найскладніших пацієнтів. — Запевняю вас, нічого подібного я не збирався вам казати. Просто хотів спитати, чи не мучить вас біль? Ви занедужали? Минулої ночі мені так здалося. Можливо, я зміг би вам щось порадити…

Лікар затнувся. У повітрі стояв якийсь запах і досить сильний. Сухий, мускусний, із домішкою тваринного смороду. А найдивовижнішим було те, що запах виявився знайомим. Раптом він носом почув кімнату, де жила стара дама з усіма її котами.

— Моя дружина жива, — хрипко й надривно промовив Стрейндж. — Ха! Ось воно! А ви й не знали!

Д-р Ґрейстіл аж похолов. Якщо існували слова, якими маг міг його збентежити ще сильніше, це були саме вони.

— Мені сказали, вона померла! — правив далі Стрейндж. — Мені сказали, що її поховали! Як я міг на це купитись! Її зачарували! Вкрали в мене! Ось чому мені потрібно це! — І він помахав крихітною пляшечкою з бурштиновою рідиною перед обличчям лікаря.

Д-р Ґрейстіл і Френк відступили на крок-два.

— Усе гаразд, сер, — прошепотів слуга на вухо лікарю: — Все гаразд. Я не дозволю йому вам зашкодить. Я його перехоплю. Не бійтеся.

— Я не можу повернутися в той будинок, — промовив Стрейндж. — Він мене вигнав і тепер не пустить назад. Мене не пропустять дерева. Я вже пробував розчаклувальні закляття, та вони не працюють. Не працюють…

— Ви вчора щось чарували? — запитав д-р Ґрейстіл.

— Що? Так!

— Мені це дуже прикро чути. Вам слід відпочити. Боюся, ви навіть події минулої ночі кепсько пам’ятаєте…

— Ха! — з гіркою іронією скрикнув Стрейндж. — Та я не забуду найдрібнішої деталі!

— Правда? — таким само заспокійливим тоном запитав д-р Ґрейстіл. — Що ж, не стану від вас приховувати, що мене стурбував ваш вигляд. Ви поводилися наче сам не свій. Думаю, це наслідок надмірного напруження за роботою. Можливо, якби ви дозволили…

— Пробачте мені, докторе Ґрейстіле, та я щойно вам пояснив, що мою дружину зачаровано; вона скніє бранкою під землею. Я би залюбки продовжив цю розмову, але в мене є нагальніші справи!

— Гаразд-гаразд. Заспокойтеся. Наша присутність вас дратує. Ми вже будемо йти, але завтра знову навідаємося. Та спочатку я маю нам переказати ось це: сьогодні вранці в мене було ціле посольство від губернатора. Він висловлює вам свою шану й уклінно просить утриматися поки що від занять магією…

— Утриматися від занять магією! — Стрейндж розреготався — холодно, жорстко й невесело. — Ви мене просите зупинитися зараз? Це абсолютно неможливо! Навіщо мене Господь сотворив магом, як не для цього?

Він повернувся до свого срібного тареля і почав креслити знаки в повітрі, над самою водяною гладінню.

— То хоч би звільнили цю парафію від Неприродної Ночі. Будь ласка, зробіть це! Заради дружби? Заради Флори?

Стрейндж завмер, не закінчивши жест.

— Про що ви говорите? Що за Неприродна Ніч? Що в ній неприродного?

— На Бога, Стрейндже! Зараз майже полудень!

Якусь мить маг мовчав. Він визирнув у чорне вікно, оглянув темну кімнату і нарешті перевів погляд на д-ра Ґрейстіла.

— Я не мав ані найменшої гадки, — прошепотів він, приголомшений. — Повірте мені! Це не моїх рук справа!

— Чиїх же тоді?

Стрейндж не відповів. Він розгублено оглядав кімнату.

Д-р Ґрейстіл боявся, що як тиснути на мага й розпитувати далі про Темряву, він тільки роздратується, а тому просто поцікавився:

— Ви можете повернути нам денне світло?

— Я… я не знаю.

Д-р Ґрейстіл сказав, що завтра вони знову навідають його, і знову скористався нагодою порадити здоровий сон як прекрасний засіб лікування.

Стрейндж його не слухав, та коли д-р Ґрейстіл із Френком уже йшли, раптом схопив лікаря за руку і прошепотів:

— Я можу вас про щось спитати?

Д-р Ґрейстіл кивнув.

— Ви не боїтеся, що вона згасне?

— Хто згасне? — не зрозумів д-р Ґрейстіл.

— Свічка, — маг показав на лоб д-ра Ґрейстіла. — Свічка у вашій голові.

Надворі Темрява здавалася ще химернішою. Д-р Ґрейстіл і Френк мовчки просувалися нічними вулицями. А діставшись денного світла на західній межі площі святого Марка, обоє видихнули з полегшенням.

— Я не скажу губернатору, що Стрейндж втратив здоровий глузд, — промовив д-р Ґрейстіл. — Ще невідомо, що чинитимуть австрійці. Раптом пошлють солдатів його арештувати. Чи ще гірше! Я просто передам, що він не може зараз прогнати Ніч, але ніякої іншої біди місту не завдасть. А я певен, нічого такого в нього й на думці немає. І ще скажу, що я твердо налаштований невдовзі переконати його виправити всю заподіяну шкоду.

Наступного дня зі сходом сонця виявилось, що Темрява над парафією Санта-Марія-Дзобеніґо нікуди не поділася. О пів на дев’яту Френк вийшов купити молока й риби. Він подобався гарненькій чорноокій селянці, яка торгувала молоком із баржі на каналі Сан-Лоренцо, і вона завжди любила погомоніти з ним або посміхнутись. Сьогодні ж уранці вона передала Френку глечик із молоком і одразу спитала:

— Hai sentito che lo stregone inglese è pazzo? (Подейкують, англійський чаклун збожеволів?)

На рибному базарі біля Великого каналу якийсь рибалка продав Френкові три кефалі, та мало не забув узяти в нього гроші, бо відволікся на суперечку з сусідом про те, чи англійський маг збожеволів тому, що він маг, чи тому що він англієць. По дорозі додому дві бліді черниці, які натирали мармурові сходинки в церкву, привіталися з