Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

В залі пролунав дружний регіт. П'ятнадцятилітнє дівчисько у сукні вище колін підхопилося з місця:

— Що потрібно цій корові від мого Лойріньйо? — Вона пішла на Габрієлу, взявшись у боки, із зухвалим виглядом.

— Сьогодні ти його не знайдеш, — засміявся якийсь чоловік.

Дівчисько стало перед Габрієлою:

— Так навіщо тобі, купо гною, знадобився мій коханець?

— Мені необхідно поговорити з ним…

— Поговорити… — Дівчисько плюнуло. — Знаю я вас, брудних шльондр. Просто ти в нього вклепалась. Всі баби лізуть до нього. Всі корови.

Їй було не більше п'ятнадцяти, і Габрієла, сама не знаючи чого, згадала дядька. Якась літня жінка втрутилася в розмову:

— Облиш, Едіт. Вона все одно не зважає на тебе.

— Пусти, я провчу цю корову…

Вона простягла свої дитячі руки до обличчя Габрієли, але та була напоготові, вхопила дівчисько за худі пальці і опустила її руки.

— Корова! — заверещала Едіт і рвонулась уперед.

Всі, хто був у залі, підхопились з місць — не було видовища цікавішого, аніж бійка між жінками. Але тут втрутився одноногий і розтягнув їх, відштовхнувши дівчисько вбік:

— Геть звідси, не то я наб'ю тобі писок! — Він узяв Габрієлу за руку і вийшов з нею у двір. — Послухай, ти не дружина сеньйора Насіба з бару?

Габрієла ствердно кивнула головою.

— Тоді що ти тут, чорт забирай, робиш? Закручуєш кохання з Лойріньйо?

— Я його не знаю. Але мені треба з ним перемовитись словом. Дуже важлива справа.

Одноногий подумав, уважно поглянув у очі Габрієлі:

— Якесь доручення? Стосується сьогоднішніх подій?

— Так, сеньйоре.

— Ходім зі мною. Тільки мовчи, говоритиму я…

— Гаразд. Ходімо швидше, не можна втрачати ні хвилини.

Вони проминули одну вулицю, потім другу і увійшли в темний завулок. Одноногий, що йшов першим, зупинився, чекаючи на Габрієлу біля якогось будинку. Він постукав у напівпрочинені двері, немовби попереджаючи про свій прихід.

— Іди за мною…

З'явилася розкошлана дівчина в самій сорочці:

— Це хто, Дерев'яна Нога? Новенька?

— Де Теодора?

— У себе в кімнаті, не хоче нікого бачити.

— Скажи їй, що мені треба з нею поговорити.

Дівка окинула Габрієлу поглядом з голови до ніг і вийшла, мовивши:

— Вони вже тут були.

— Поліція?

— Жагунсо. Шукали, сам знаєш кого.

За кілька хвилин, з кимось пошептавшись за дверима однієї з кімнат, вона повернулася в супроводі якоїсь жінки з косами, позбавленими кольору перекисом водню.

— Що тобі? — запитала жінка.

Дівчина дивилася на Габрієлу і уважно прислухалася до розмови. Але одноногий підійшов до Теодори, притиснув її до стіни і зашепотів їй щось на вухо; при цьому обоє скоса позирали на Габрієлу.

— Я не знаю, де він. Забігав сюди, попросив грошей і одразу ж зник. Досить вчасно. За якусь мить вдерлося кілька жагунсо, вони полюють за ним і не хотіли слухати ніяких пояснень. Якби вони його знайшли, то вбили б…

— А куди він пішов, ти не знаєш?

— Їй-богу, не знаю.

Габрієла і мулат вийшли на вулицю. На порозі він сказав:

— Коли його тут немає, то ніхто не знає, де він. Мабуть, він уже дістався до лісу. На човні або верхи.

— А чи не можна все ж таки якось довідатись? Це дуже важливо.

— Не маю уяви.

— Де живе полковник Амансіо?

— Амансіо Леал?

— Так.

— Неподалік від школи. Знаєш, де це?

— Знаю. В кінці набережної. Щиро дякую.

— Я тебе трохи проведу.

— Навіщо?

— Тобі треба вибратися із цих завулків, а то ти можеш не дістатися до будинку Амансіо.

Він провів Габрієлу до майдану Сеабра. Кілька цікавих, стоячи на розі поряд з клубом «Прогрес», дивилися на будинок полковника Раміро, в якому ще не погасло світло. Поки вони йшли, одноногий не переставав розпитувати. Габрієла відповідала ухильно і скупо. Пройшовши пустельними вулицями, вона дісталася до школи і за описом власника «Бате-Фундо» відшукала будинок Амансіо — особняк із синіми воротами. Навколо стояла тиша, ніде ані вогника. В небо піднімався запізнілий місяць, освітлюючи широке морське узбережжя і кокосові пальми на шляху до Мальядо. Габрієла плеснула в долоні. Ніякого наслідку. Вона ще раз плеснула. Десь поряд загавкали собаки, здалеку їм відповіли інші. Габрієла гукнула:

— Гей, чи є хто в будинку? — Знову поплескала щосили в долоні, аж руки зсудомило. Нарешті в будинку заворушилися. Засвітилося світло:

— Хто там?

— Мир вашому дому!

З'явився голий до пояса мулат з револьвером у руках.

— Сеньйор полковник Амансіо є?