Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Війни художників 📚 - Українською

Читати книгу - "Війни художників"

297
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Війни художників" автора Станіслав Стеценко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 200 201 202 ... 215
Перейти на сторінку:
газету, яку взяв у посольстві. Газета друкувала промову Черчилля: «Ми будемо захищати наш острів будь-якою ціною. Ми будемо боротися на узбережжі… ми будемо боротися на полях і вулицях… ми ніколи не здамося, навіть якщо цей острів або більша його частина буде окупованою й ми почнемо помирати від голоду… Тоді Британська імперія буде боротися за морями… поки з волі Божої Новий світ не виступить для звільнення Старого світу».

У кімнату раптом зазирнула Лілія.

— Гущенко, ви вдома — це чудово, — вона закрила двері й повернула защіпку. — Вибачте, що вриваюся до вас так безцеремонно.

— Нічого. Я до вашої безцеремонності звик. До речі, куди ви зникли? — здивовано запитав Гущенко. — Уже майже тиждень.

— Ви хіба скучили? — вона посміхнулася кутиками губ. Водночас очі дивились на нього холодно.

— Ні. Не дуже, — зізнався він. — Але без вас наче… наче… чогось не вистачає.

— Ага, це, я так розумію, ніби перестав боліти зуб або зник улюблений мозоль. Так?

— Приблизно так. Як точно ви навчилися формулювати мої думки.

— Тим краще. Але я вважаю, що чоловік має принаймні встати, коли входить жінка, не говорячи вже про те, щоб відкласти газету.

Гущенко посміхнувся. Але відклав газету й неохоче підвівся. Вона підійшла і поклала йому руки на плечі. На ній була темна блузка, чорна спідниця і чорна косинка.

— Скажіть іще раз — ні.

Дивлячись їй прямо в очі, він повторив:

— Ні. Не скучив.

— Здається, ми не так давно кохалися. У моєму номері, на підлозі.

— Кохання за завданням — не кохання, а звичайна робота.

— Так. Але для вас то було не кохання за завданням, а зґвалтування, — вона опустила руки. Повернулася і підійшла до вікна.

— Унтер-дер-Лінден схожа на Єлісейські Поля, — раптом сказала Лілія.

— Ви ж не були в Парижі, — здивувався Гущенко.

— Я бачила їх на фото.

Гущенко на секунду замислився:

— Трохи схоже. Якби не було будівлі рейхстагу. У вас траур? — запитав Гущенко.

— Так. У мене трапилася дуже трагічні подія. Померла мама.

— О, вибачте, я не знав. Співчуваю. І сумую разом з вами.

— Уже тиждень тому.

Вона взяла на столі олівець і написала на полях газети: «І я не хочу повертатися в СРСР».

Боїться, що розмову можуть прослуховувати або записувати. Логічно. Чи, може, слова цієї дівчини — продовження великої провокації НКВС? Гущенко взяв олівець з руки Лілії. Рука була холодною, як лід. Написав у відповідь. «Упізнаю роботу Клейста». Кивнув у бік умивальника, підійшов до нього і відкрив кран. Вода зашуміла. Лілія зрозуміла і теж підійшла.

Він запитав тихо, одними губами:

— Це правда чи знову якась гра?

— Чиста правда, Гущенко. Моя мама була там, — кивок голови, — і я не могла чинити, як захочу. Тепер мене нічого не тримає, і я нізащо не повернуся. Чому, я не можу вам сказати.

Вони мовчали хвилину, а може, й більше. Нарешті Гущенко сказав:

— Розумію ваш вибір. Але до чого тут я?

— У мене до вас буде лише одне прохання…

— Але… Чому я маю вам вірити? Ваше прохання може бути провокацією.

— Можете не вірити. Мені все одно. Але щось мені підказує, що я можу на вас покластися.

— Ну, дякую. У принципі, я можу дати вам якусь суму грошей.

— Я не про те. Гроші мені не потрібні. Я прошу, щоб ви побували на могилі мами. І прослідкували, щоб там було все добре. Обіцяєте?

Він побачив у її очах сльози і раптом зрозумів, що це прохання від душі. Ступив крок до неї, взяв за плечі. Уважно подивився їй у вічі. Прошепотів:

— Обіцяю.

Потім закрив кран. Сказав уже голосно:

— Я вам дуже співчуваю. І раджу з цього приводу побувати у посольстві.

— Навіщо? — так само голосно, змахнувши сльози з очей, запитала вона.

— Ваш сімейний статус змінився. Можливо, щодо вас є якісь вказівки з Москви.

— Гаразд.

— Зробіть це сьогодні ж.

Вони дивилися одне одному в очі й розуміли одне одного без слів. Слова вже нічого не значили. Лілія нарешті прощально махнула рукою і пішла. Це було останнє їхнє побачення.


20 липня 1940 року, 16 год. 35 хв.

Лондон


Зникнення прем’єра Черчилля шокувало всіх, крім керівника секретної служби МІ-6 Мензіса. Він знав, що вранці Черчилль, заборонивши охоронцям повідомляти будь-кого, поїхав у Чартвелл, свій маєток.

Чартвелл після початку війни був закритий і замаскований. І спецслужби заборонили Черчиллю там бувати.

Коли Мензіс піднявся запиленими сходами до особистого кабінету Черчилля, там було тихо й клубочились хмари диму. Черчилль стояв перед єдиним відкритим навстіж вікном біля мольберту й писав пейзаж. Інші вікна були завішені цупкою чорною тканиною.

— Привіт, Мензіс, — не обертаючись, сказав він. — Швидко ви мене вирахували.

— Доброго дня, пане прем’єр. Як ви здогадалися, що це я?

— Ви — розвідник. Кому, як не розвідці знати, де шукати прем’єра. Сісти не запрошую, бо всі меблі вкриті шаром пилу. Скажіть, Мензіс, коли всі двері й вікна зачинені, звідки може братися пил?

— Для мене це питання без відповіді.

— Говорять, частина пилу береться з космосу. Можливо, пил, що осів тут, раніше лежав на Марсі або Венері.

1 ... 200 201 202 ... 215
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війни художників», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війни художників"