Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Тарґасе – покликала не витримавши.

– Що? – напружено відгукнувся, але цю напругу він намагався приховати та в нього це дуже погано виходило.

– Що з тобою? Чому ти так себе поводиш? Скажи мені нарешті. – намагалася вибити з сутності правду.

– Все гара… – я його перебила.

– І досить що разу повторювати одне й те саме! Бо зараз не все гаразд! – зірвалася не витримавши напруги і його впертості вирішувати все самому.

– Тарґасе, скажи мені нарешті, що з тобою відбувається? Ти почав себе дивно поводити ще з сьогоднішнього ранку, а коли ми прийшли з храму тебе накрило ще більше!

Він підтис губи відвернувшись від мене до вікна і вперся долонями у підвіконня з силою його стиснувши що аж нещасне дерево в його руках почало потріскувати, він важко видихнув.

– Я не знаю як тобі це пояснити, Леє – втомлено видих – Я просто, не знаю з чого почати… Стільки проблем… Так ще, й та “блискітка” вилізла! – останнє він злісно прогарчав – Діючи мені на нерви! – він грюкнув кулаком об стіну.

Я повільно підійшла до нього заду. Він не обернувся, але знав що я поруч. Я потягнулася до його руки, але Тарґас мене зупинив.

– Не треба – тихо попросив мене.

– Чому? – таким же тихим голосом запитала в нього.

– Не можна… Тобі краще триматися від мене подалі, Леє. І сьогодні я буду ночувати в іншій кімнаті. – виголосив твердим голосом. 

– Тарґасе, розкажи мені, чому ти так себе поводиш? Це якось пов’язано з тим, що Нокса зараз немає в цьому тілі?

Між нами залягло довге мовчання.

– Так – глухо відповів – Зараз я погано себе контролюю. Точніше… – він зупинився роздумуючи, як саме мені пояснити те, що з ним відбувається.

– Поясни все як є – наполягла.

Сутність вагалася.

– Через те, що я не маю зараз першої суті… Я починаю втрачати тверезий розум. Адже я друга звірина суть і зараз моє ж, власне єство перетворює мене на те, ким я маю бути без першої людської суті що тримає нас при розумі. Якщо вже говорити простіше, я дичавію без Ноксора. Бо саме він тримає мене при розумі. А без нього це лише питання часу, коли я повністю здичавію ставши повністю повноцінним звіром, без людської личини. – Тарґас зробив довгу паузу перед тим як вимовити останнє – І потім ми вже не зможемо повернути ні Ноксора, ні мене…

Тарґас з сумом в очах поглянув на мене.

– Леє, я не знаю що мені робити… Праматір так і не відповіла, а я втрачаю глузд куди швидше чим спочатку очікував. Це відбувається занадто швидко і я… Я боюся, що ми можемо не встигнути повернути Ноксора і… – він замовк на пів слові недоговоривши.

– Що таке?

– Я боюся, що у черговому нападі можу нашкодити тобі. – сутність промовила ледве не пошепки.

– Цього не станеться. – твердо вимовила йому, на що сутність іронічно пирхнула наче я сказала щось смішне – Ми встигнемо повернути Нокса назад до, того як ти здичавієш. Тому не кажи що в нас нічого не вийде чи ми не встигнемо. 

Я намагалася повернути ту надію яку Тарґас почав втрачати та що там він, я теж зараз говорила це і собі. Хоча я знаю, що зараз йому куди гірше чим мені, але опускати руки коли не вийшло, не можна! Адже якщо не спробуємо ще раз, то вже ніколи не вийде, а далі… Далі робити спроби буде безглуздо, бо часу на вирішення цієї проблеми в нас не багато. Він обмежений.

– Леє – глухо звернувся до мене Тарґас дивлячись винуватим поглядом – Це вже ледве не сталося. – тиша – Сьогодні вранці, я втратив контроль над своїми діями і ледве не поставив тобі мітку. 

І сутність додала вже грубішим тоном.

– І ти сама бачила, що було зі мною вранці! 

Я нічого не відповіла, бо це була правда. Я справді бачила зміни в його поведінці. І те, що він не реагував ні нащо піддаючись лише своїм звіриним інстинктам.

– А що не так з міткою? – нарешті наважилась запитати про це. Я намагалася промовити це якомога тихіше, але навіть так, мій голос був нестерпно гучним для цього запитання, що здавалося від нього дзвенить у вухах.

Тарґас відвернувся від мене показуючи що не буде відповідати на це запитання. Отже, з нею все-таки щось сталося, раз він так активно уникає розмови. 

– Тарґасе – покликала його.

– Що? – відгукнувся до мене не розвертаючись.

– Що з міткою? Я ж бачила твою реакцію коли ми зустріли Відблиска, і коли він про неї запитав.

При згадці про Відблиска його плечі напружились, він злився.

– Вона зникла, бо не була повністю закріплена. Також на неї вплинуло те, що ми одночасно з Ноксом покинули фізичне тіло. – беземоційно відповів монотонним голосом наче робот.

– Я не про це запитувала і ти це чудово знаєш! – я вже починала злитися на нього. Сутність не бажала давати мені потрібну відповідь.

– Я сказав все що з нею не так.

Брехня!

– Ні, не все! Тарґасе не бреши мені! Ти зараз перерахував лише причини чому саме вона зникла, про які я й сама здогадувалася, але не відповів на справжнє запитання.

– Я не можу знову поставити тобі мітку до тих пір, поки ми не повернемо Ноксора назад – з нехотя відповів – Інакше мітка буде прикріплена лише на мене і потім, він вже не зможе підтвердити її і на себе! Ми повинні знаходитися в тілі і одночасно її поставити як і минулого разу! Бо неможливо прив’язати і підтвердити шлюбну мітку лише на пів душі! САМЕ ТОМУ Я НЕ МОЖУ ЇЇ ПОСТАВИТИ! ТАК ЩЕ Й ТОЙ ВИЛУПОК ПРИЧЕПИВСЯ! АДЖЕ ВВАЖАЄ ТЕБЕ СВОЄЮ ІСТИНОЮ! – він говорив різкуватим і грубим тоном, вже переставши контролювати власні емоції і на довгий час затих.

Тарґас був розлючений це було помітно за сильним диханням від якого помітно підіймалися плечі, а всі м’язи на спині були напружені. Від сутності роздався глибокий гортанний рик, його тіло було напружене до неможливості, навіть волосся на потилиці стало дибки.

Моє власне тіло на автоматі напружується, а всі чуття волали тікати! Тарґас повільно розвернувся до мене обличчям. Його зіниці знову були до неможливості загострені, а глибоке дихання перетворилося на різке погаркування при кожному видиху. Його обличчя не виражало ні краплі емоцій, але в його рисах все одно було видно злість що він відчував і не факт, що зараз вона нікуди не зникла.