Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 201 202 203 ... 248
Перейти на сторінку:
це і не так, з огляду на те, що я бачив під час нашої другої зустрічі, — він сміється, а я трохи нічуся, бо тоді вимушений був бігати голяка.

— Перепрошую, що був тоді неодягнений і вдарив дещо за-сильно, аніж було потрібно. Але поясніть, навіщо пана Бенціона потягнуло в літературу? Раніше, як я розумію, він уникав надмірної відомості.

— Розумієте, Іване Карповичу, часи змінюються. Те, що пасувало і працювало раніше, тепер уже не діє так само добре або зовсім не діє. Бенціон Менделевич був королем Одеси, він брав свою частку всюди, тримав на відстані поліцію, захищав наших людей під час погромів. І всі були вдоволені, всі дякували Бенціонові Менделевичу. Дякували і платили. Але тепер розум наших людей отруїли різні бунтівники, що пошепки лають Бенціона Менделевича, називають його сатрапом режиму. Отрута з їхніх вуст потрапляє до вух наших людей і підбурює на різні погані вчинки. Нам припиняють платити, бо платять у партійні каси, наших людей зустрічають люди з партквитками, дійшло до того, що биндюжники оголосили страйк і замість того, щоб платити нам, почали платити офспілці. Якби по-моєму, то я б озброїв усіх наших людей і вивів би їх проти тих страйкарів. Провчив би їх і примусив підкорятися. Але Бенціон Менделевич каже, що вирішувати проблеми силою зараз не варто. Смію запевнити, Бенціон Менделевич зовсім не заслаб, як подейкують наші вороги. Коли четверо босяків з Ростова пограбували церкву біля порту і не віддали нашої третини, він знайшов їх і застрелив особисто. Але тут Бенціон Менделевич вирішив діяти інакше. Не питайте мене чому, бо це не мого мізерного розуму справа. Головне, що я тут, я оголосив вам пропозицію, а ось іще конверт, який наказано вам передати. Тут п’ятсот рублів для того, щоб добре писалося. Бенціон Менделевич сподівається, що зможе прочитати про себе уже в найближчому числі. Потім ми будемо платити за кожне згадування окремо.

— Ви думаєте, що згадування буде достатньо, щоб збільшити повагу людей?

— Я нічого не думаю, Іване Карповичу, для цього є Бенціон Менделевич. Якщо він так каже, то так воно і є. Отже, ми домовилися?

— Ні.

— Що? — напружується Фіма.

— Передайте Бенціону Менделевичу мою подяку за високу оцінку моїх здібностей. Я б залюбки виконав його прохання, але не зроблю цього, бо вважаю, що пан Бенціон заслуговує на більше, аніж стати другорядним героєм оповідок про чужі пригоди. Чому б йому не стати головним героєм?

— Це як? — Фіма намагається зрозуміти, де я його обдурюю, але цього і близько немає.

— У пана Бенціона, без сумніву, є багато цікавих історій, а також гроші, які приваблять талановитих письменників. Чому б не започаткувати збірку історій саме про пригоди пана Бенціона?

— Хто буде купувати історії про пригоди єврея?

— У Москві чи Петербурзі, мабуть, і не будуть. А ось в Одесі — чому ні? А вас же цікавить популярність саме в Одесі?

— Так.

— Ну, то й тепер треба тільки знайти гостре перо, яке прославить пана Бенціона Зі свого боку, можу порадити одного студента з Києва, Ісаака Так розумію, він теж із вашого племені. Дуже соковитий стиль, він написав мені листа з пропозицією про співпрацю і з прикладами того, як би він писав про мої пригоди. Мені дуже сподобалося, я б охоче з ним працював, але в мене є граф. До того ж, поява єврея-співавтора не дуже б сподобалася значній частині читачів. А ось для пана Бенціона цей хлопець, буде як знахідка. Тим більше, що він вчиться у Київському комерційному інституті і потребує грошей. Я дам вам його адресу, думаю, що він з радістю зголоситься на цю роботу.

— Ну, не знаю, — розводить руками Фіма. — Бенціон Менделевич казав за вас.

— А ви передайте йому мою пораду, думаю, він нею зацікавиться.

— Що ж, добре, передам, — він підвівся. Дебелий такий жид, чим їх у тій Одесі годують?

— Чи не бажаєте пообідати? — запропонував я в порядку гостинності.

— Ні, я поспішаю.

— Тоді дозвольте вас провести.

Дорогою я забіг до хати, записав там адресу київського студента, чиї писання мені сподобалися. Вручив гостю. Вже коли вийшли за ворота, до машини, Фіма повернувся до мене.

— Іване Карповичу, а що ото відбувалося під час вашого другого візиту до Одеси? Мене поліція тоді трусила так, як ніколи. І не тільки поліція, ще й охоронне відділення припхалося, хоч політику завжди обходив десятою дорогою. Все допитувалися, чи знаю я щось про події на тій дачі. То що ж там було?

— Бозна. Я не знав, а ще й забув, що і вам раджу. Фімо, повірте, краще викреслити ту історію з пам’яті.

— Ну, може й так, — він уже сів у авто, завів двигун, а потім знову подивився на мене. — Звісно, не моя справа, і я б не втручався, але Бенціон Менделевич попросив мене, щоб із вами все було добре. А коли з вами трапиться лихо, то може виникнути прикре непорозуміння. Мені це не потрібно.

— Це ви про що? — я напружуюся і відчуваю серцем револьвер у потайній кишені.

— Про те, що у Ромнах я випадково зустрів одного бессарабського бандита з поганими манерами. У Бенціона Менделевича було з ним непорозуміння, то цей шлепар до Одеси носа більше не потикав, збивав собі копійки, грабуючи маєтки десь у Бессарабії. Потім його спіймали, відправили на каторгу до Нерчинська, де йому сидіти ще довгенько було. Коли ось бачу, що він у трактирі в Ромнах пиво попиває, і не сам, а ще з якимись трьома шістками. Воно б то, може, і нічого, але на столі в них лежав журнал із вами на обкладинці. Вони й читати не вміють, а тут прямо журнал. І той босяк, Гришка, пальцем у вас тицяв. Може, розповідав про пригоди ваші, а може, щось інше, це мені вже невідомо. То майте на увазі. Бо люди це грубі, дикі, чекати від них можна будь-чого.

— Дякую, Фімо, буду знати. І передавайте мої найкращі побажання Бенціону Менделевичу.

— Обов’язково. Успіхів, — він натиснув на газ, і авто аж зірвалося з місця.

Я повернувся у двір і витер із чола піт. Зітхнув. Почув, як калатає серце. Перехвилювався. Щось я зовсім слабкий став, розслабило мене приємне жіноче товариство на хуторі.

— Хто

1 ... 201 202 203 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"