Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Іване Карповичу, та що з вами? З ким ви розмовляли? — перепитав Маєвський.
— Та у справах людина.
— Не сподобався він мені, — це вже вийшла з хати Єлизавета Павлівна, та не просто так вийшла, а з рушницею.
— Це ще що? — здивувався я.
— Я його на прицілі тримала з вікна другого поверху, весь час, поки ви розмовляли. Погані в нього очі. А у вас порожні. Боялася за вас, — Єлизавета Павлівна була стривожена.
— Все добре. Накривайте стіл, будемо обідати, а я зараз.
Піднявся до свого кабінету, потім у башточку, з якої видно було всю околицю. Приклав до очей бінокль і почав роздивлятися навкруги, бо сприйняв слова гостя серйозно. Продивився все, нічого підозрілого, мене вже їсти покликали, коли наче побачив відблиск якийсь у кущах по обніжку поля. Я давай придивлятися. Наче кущі, і все. Мене знову за стіл просять, а я сиджу, дивлюся. І нарешті видивився якогось чоловіка. Що сидів і щось желіпав. Курячу ніжку. Ну, це не страшно, погано було, що біля чоловіка була підзорна труба, у яку він роздивлявся мій хутір. З того місця чудово було видно не тільки хто поїхав чи приїхав, а ще й будинок за парканом. І це мені страшенно не сподобалося. Я пішов до столу, їв, жартував, радив графу менше пити, але Маєвський казав, що у тверезому стані натхнення його оминає, і знову хильнув кілька чарок самогону на шамушинні, до якого останнім часом дуже розохотився.
Після обіду попили ще чаю, я піднявся до кабінету, знову подивився з башти. Чоловік продовжував спостерігати за хутором Я ж дивився за ним.
— Щось сталося? — спитала Єлизавета Павлівна, піднявшись у кабінет.
— Ні, але може статися. У мене прохання. Зараз же покличте Уляну Гаврилівну з Монікою в дім, зачиніть двері й не виходьте. А я скоро повернуся.
— Що відбувається?
— Я й сам не знаю. Хтось слідкує з хутором Можливо, якийсь газетяр, що полює за сенсаціями, а можливо, щось інше.
— Це якось пов’язане з тим чоловіком, що приїздив до вас?
— Сподіваюся, що ні, але треба перевірити. Залишайтеся вдома. Коли граф проспиться, передайте йому, щоб теж був напоготові. Тримайте зброю під рукою. Краще дарма готуватися, аніж бути неготовими.
Я узяв з собою револьвер та рушницю, переліз через паркан, який огороджував сад, зістрибнув у кущі й обережно пішов до невідомого спостерігача. Чесно кажучи, іти мені не хотілося, казав собі, що краще б залишився на хуторі й там чекав гостей. Але знав я, що завжди бити треба першим, а не чекати. Вести треба гру, а не дозволяти вести себе, наче кабанчика до різника. То пішов. Довелося зробити гак, щоб зайти зі спини. Невідомий спостерігач не чекав моєї появи, сидів собі на невеличкій колоді й палив цигарку. Середнього росту, худенький, одягнений погано, босяк. Але не дурень. То коли відчув дуло рушниці на своїй потилиці, смикатися не став, лише обережно підняв руки.
— Ти хто такий? — спитав я, коли обшукав його, забрав ніж, кастет і майже порожню фляжку з якої тхнуло горілкою.
— Я, та так, мандрую просто, оце сів відпочити, — залопотів він. Я збив його з колоди, додав кілька разів ногами, щоб переконати у серйозності намірів. Він крутився на землі й стогнав.
— Пристрелю ж. Кажи! — налаштований я був рішуче, і він це відчував. Принишк, припав до землі.
— Не треба, не треба стріляти!
— Тоді говори.
— Мене попросили подивитися за хутором.
— Хто попросив?
— Не знаю, якийсь чоловік!
— Бачу, ти не хочеш жити. Ну, воля твоя, — я натиснув дулом рушниці на його спину.
— Ні! Ні! Я все розповім! Все!
— Слухаю. Тільки дивися, якщо мені ще раз доведеться просити тебе не брехати, то я краще вистрелю. Зрозумів?
— Так! Так! Я слідкував за хутором, бо Гриша наказав.
— Хто такий Гриша?
— Бандит з Бессарабії. Ми з ним познайомилися на каторзі в Нерчинську, він там десятником був. Потім разом утекли звідти.
— Навіщо він наказав слідкувати за хутором?
— Він хоче пограбувати вас Ви ж Іван Карпович Підіпригора?
Так?
— Пограбувати? Мене? Він що, з дуба впав? — обурююся такому нахабству. Бо ж завжди злочинці тікали від мене, наче чорт від ладану, а тут диви як.
— Я йому казав, що не треба, що ви — найкращий сищик імперії, але він уперся, сказав, що ця справа дасть і грошей, і слави. Гриша впертий, як у щось вшнипиться, то нічого вже не зробиш! А тут впевнений, що славу отримає!
— Що за часи такі, коли бандитам знадобилася слава? — дивуюсь я.
— Гриша славу любить. Сам казав, що коли грабував провінційних панів у Бессарабії, про нього писали газета. І він ті газета збирав, цілий стос мав. Він досі любить про це розповідати і каже, що якщо пограбує вас, то стане відомим на всю імперію.
— Хіба йому не треба ховатися?
— Він не хоче ховатися! Він хоче говорити «Я — Котовський!», і щоб усі одразу піднімали руки й тремтіли від жаху. Він думає, що, пограбувавши найкращого сищика імперії, стане найбільшим її злочинцем. Так він казав!
— Коли він піде на справу?
— Можливо, й сьогодні.
— Який у вас план?
— Підійти вночі, отруїти собак, зламати замок на дверях, захопити дитину.
— Що?
— Дівчинку, Моніку, вашу доньку. Гриша каже, що якщо вона буде у нас в руках, то ви виконаєте всі наші вимоги. Це Гриша так каже, він ще той вилупок! Це він усе вигадав! — поспішно каже бандит, почувши, як важко я дихаю.
— Він приїде сюди?
— Так, коли почне сутеніти, я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.