Читати книгу - "Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри"

На порозі будинку Рунон Ерагон зупинився й глянув у тінистий дворик, туди, де ще й досі стояли Мод та двоє дітей-ельфів. Він підняв руку на знак вітання, і Мод посміхнулась йому у відповідь, оголивши чималі гострі зубки. Холод пройшов по спині Ерагона, коли й діти-ельфи поглянули на нього — їхні великі розкосі очі в сутінках здавалися ще більшими. Утім ельфи не зробили жодного руху, тож Вершник нахилився й увійшов до будинку, бажаючи тільки одного — лягти на м'який матрац.

СПРАВЖНІЙ ВЕРШНИК

— Прокидайся, малий, — сказала Сапфіра. — Сонце вже встало, та й Рунон із нетерпінням на тебе чекає.

Ерагон підхопився, легко скинув із себе ковдру — так само легко, як скинув свої нічні сни. Плечі й руки йому від учорашнього дня досить сильно боліли. Він натягнув черевики, сяк-так упоравшись зі шнурками, підхопив із підлоги свого брудного фартуха й хутенько побіг униз по гладеньких сходах гнутого дому Рунон.

Небо вже світилось від перших променів сонця, хоч тіні все ще огортали дворик. Рунон і Сапфіра були біля кузні, тож Ерагон поспішив до них, на ходу пригладжуючи волосся пальцями.

Рунон стояла, прихилившись до краю лави. Під очима в неї були темні мішки, а зморшки на обличчі стали помітніші, ніж раніше.

Перед нею лежав меч, прикритий якоюсь довгою білою тканиною.

— Здається… я зробила… неможливе, — сказала ельфійка хрипким уривчастим голосом. — Я зробила меч, хоч поклялася ніколи більше їх не робити. Але й це ще не все! Я зробила його менш ніж за день, до того ж, руками, які мені не належали. І меч вийшов — не якесь там сміття… Ні! Це найкращий меч, який я будь-коли робила. Звісно, я б хотіла під час роботи менше послуговуватись магією, але це одна-єдина вада, і вона ніщо порівняно з результатом. Поглянь!

Рунон взяла тканину й відтягла її вбік, відкривши меча.

Ерагонові перехопило подих…

Він гадав, що за ті кілька годин, які були в Рунон, вона зможе хіба що зробити просте руків'я та гарду для меча, ну, може, ще звичайні дерев'яні піхви. Але меч, який Ерагон побачив на лаві, був так само прекрасний, як Зарок, Наеглінг чи Тамерлейн. Ні, він був кращий за будь-який із цих мечів!

Його лезо ховалось у блискучих піхвах такого самого темно-синього кольору, як і луска на спині Сапфіри. Цей колір трохи мерехтів, так, немов цяточки світла вигравали десь глибоко на дні прозорого лісового ставка. Шматок синього яскравого металу, вирізьбленого у формі листочка, вінчав кінчик піхов, а їхній край прикрашав декорований стилізованими лозами заворот. Вигнута гарда також була зроблена із синюватого металу, так само, як і чотири ребра, що тримали великий сапфір на верхівці руків'я. А руків'я в півтори долоні було зроблене з міцного чорного дерева.

Ерагон із благоговінням простягнув руку до меча, але потім завагався й глянув на Рунон.

— Можна? — спитав він.

Вона схилила голову:

— Звісно, можна. Я дарую його тобі, Убивце Тіні.

Лиш після цього Ерагон підняв меча з лави. Піхви й дерево руків'я були прохолодні на доторк. Вершник помилувався деталями на піхвах, гарді та руків'ї, а потім міцно взявся за руків'я меча й витяг його з піхов.

Як і решта меча, лезо було блакитне, хіба лиш трохи світлішого відтінку. Цей колір нагадував луску на горлі Сапфіри, світлішу за колір луски на її спині. І так само, як на Зароку, він був мінливий. Коли Ерагон повертав меча, той починав мерехтіти, змінюючи блакитні й сині тони — геть усі, якими переливалась сама Сапфіра. Крізь плин кольорів були помітні орнаменти всередині яскравого металу та білі смуги вздовж його країв.

Ерагон узяв меч однією рукою й змахнув ним. Він аж засміявся від відчуття його легкості й просто блискавичної швидкості. Здавалося, що цей меч був живий. Потім Вершник схопив меча обома руками і з радістю зрозумів, що його руки зручно лягали на довгому руків'ї. Зробивши випад убік уявного ворога, Ерагон подумав, що той ніколи б не встояв перед ним.

— Ось, — показала Рунон на три залізні прути, які стояли сторчма на землі біля кузні. — Випробуй на них.

Ерагон на мить зосередився, а потім зробив крок уперед до прутів. Із криком він змахнув мечем і розрубав усі три прути. Лезо видало одну-єдину чисту ноту, яка поволі розтанула в тиші. Вершник подивився на край меча, яким ударив прути, — жодної подряпини.

— Ти задоволений, Вершнику дракона? — спитала Рунон.

— Так. Навіть більше ніж задоволений, Рунон-ельдо, — відповів Ерагон і вклонився, — от тільки не знаю, чим я зможу тобі віддячити за такий подарунок.

— Ти можеш віддячити мені, вбивши Галбаторікса. Якщо і є меч, годний знищити того клятого короля, так це саме він.

— Я зроблю все можливе, Рунон-ельдо.

Ельфійка задоволено кивнула:

— Ну що ж, нарешті ти маєш свого власного меча. Тепер ти справжній Вершник дракона!

— Так, — сказав Ерагон і підняв меча до неба, втішаючись ним. — Тепер я справжній Вершник.

— Але перш ніж ти підеш, слід зробити ще одну річ, — продовжила Рунон.

— Яку?

Вона постукала пальцем по зброї.

— Ти маєш дати мечеві ім'я, щоб я могла покрити його й піхви належними рунами.

Ерагон підійшов до Сапфіри:

«Що ти думаєш про це?»

«Я?.. Не мені ж носити цей меч! Назви його так, як вважаєш за потрібне».

«Звісно, але в тебе ж має бути якась думка!»

Сапфіра опустила голову до меча й понюхала його:

«„Зуби-з-блакитнимми-прикрасами“ — ось як би я назвала його. Або „Блакитно-червоний Кіготь“».

«Ні. Для людей це буде надто дивно».

«А як щодо „Викрадач“ або „Різак“? А може, „Бойовий Кіготь“, „Сяючий Ріг“ чи „Відтинач Кінцівок“? Ти міг би назвати його „Жах“, „Біль“, „Той, що Кусає Руки“, „Завжди Гострий“, „Хвиляста Луска“… це тому, що на його сталі є смуги… „Язик Смерті“, „Ельфійська Сталь“, „Зоряний Метал“— та чи ж мало існує всіляких назв».

Таке багатство фантазії здивувало Ерагона.

«Знаєш, — сказав він, — у тебе справжній талант вигадувати імена».

«Вигадувати імена легко. А от знайти правильне ім'я — для цього може не вистачити терпіння навіть у ельфа».

«А як щодо „Убивці Короля“?» — спитав Вершник.

«Ні. Припустімо, ми й справді вб'ємо того короля? І що тоді? Хіба після цього ти не робитимеш зі своїм мечем нічого гідного уваги?»

«Гм, — Ерагон поклав меча вздовж правої передньої лапи Сапфіри. — Він того самого