Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Пан Ніхто 📚 - Українською

Читати книгу - "Пан Ніхто"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пан Ніхто" автора Богоміл Райнов. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 202 203 204 ... 272
Перейти на сторінку:
У кутику блідих, безкровних губ завжди висить сигарета. Незапалена сигарета. Іноді він виймає її й кидає у попільничку, але невдовзі бере нову і також, не запалюючи, кладе на звичне місце — в кутик губів. Мабуть, Горанов не дозволяє курити. Або ж лікарі забороняють.

Час від часу старий різко підводить голову і впирається поглядом у вікно, інколи і Пенев дивиться туди ж, немовби за цим темним вікном причаїлося щось невідоме й небажане. Потім гра йде далі. Триває вона звичайно до одинадцятої, після чого обидва кидають карти, а переможений — ще й якісь банкноти. Партнери покидають хол, світло гасне. Спектакль закінчено.

Прикрий і пустопорожній спектакль, якраз у стилі цього тихого й сонного кварталу за Острінгом, де при бажанні можна заспокоїти свої нерви або ще більше розладнати їх. І якраз у стилі цього милого старого Берна, де вулиці порожніють після восьмої і де можлива єдина притичина: Бенато заляпає ваш костюм міланським соусом чи пропалить ваш рукав цигаркою.

Минуло цілих два тижні, й нарешті якось уранці сталося щось незвичайне. У двері до мене подзвонили. Не з чорного входу, куди постачальники приносять продукти, а з парадного.

Відчиняю — переді мною молода дама. Не думайте, що йдеться про самку голлівудського типу, яка звичайно закручує голову героєві. Дама без особливих прикмет, взагалі з тих, яких на вулиці минають, не проводжаючи поглядом. Середній ріст, строгий сірий костюм і не дуже цікаве обличчя, частково сховане за великими димчастими окулярами.

— Я прийшла з приводу квартири, — прозаїчно сповіщає відвідувачка.

— Якої квартири?

— Тієї, яку ви здаєте по найму.

— Немає такої, — відповідаю.

— А об'ява?

— Ах, так, об'ява… Я просто забув зняти її, — кажу, згадавши про маленьку картку над входом до садиби.

— Може, ви все-таки знаєте десь поблизу вільне помешкання… — провадить дама.

— На жаль, не знаю. Було в сусідньому будинку, але також вже зайняте.

— Дивно… А мені казали, що тут повно вільних квартир.

— Поняття не маю. Може, і є, — знехотя мимрю я, поглядаючи на годинник.

Після цього вона киває мені на прощання і йде до свого червоного «фольксвагена», що стоїть перед входом.

Наступний ранок знов починається з незвичайної події. І знову це дзвінок у двері — не з чорного входу, а з парадного. Переді мною знов стоїть дама, однак я не зразу впізнаю у ній вчорашню відвідувачку. Пастельно-фіолетова сукня з дорогого вовняного матеріалу щільно облягає тіло, підкреслюючи привабливі лінії постави і щедрі форми бюста. Обличчя, не прикрите нічним метеликом димчастих окулярів, сяє у чарівній усмішці. Усмішці соковитих губ і чорних очей під темними віями.

— Я знову прийшла з приводу квартири, — повідомляє дама.

— Але ж я сказав, що немає, — відповідаю, намагаючись опам'ятатися від здивування. — Якщо ви помітили, вже й об'яву знято.

— Помітила, правильно, — підтверджує незнайома, осяваючи мене усмішкою. — Але повірте, ніде поблизу не можу знайти чогось підходящого. І оскільки я довідалася, що ви самі… Мене задовольнив би один поверх, навіть у крайньому випадку одна кімната. Отже, я подумала собі, що…

Я також про щось думаю собі, навіть готуюся надати своїй думці словесної форми і випровадити нахабу до дідька, але вона випереджає мене і з тією ж милою усмішкою додає:

— Невже ви залишите бездомну людину під відкритим небом… у цю холодну дощову осінь… Запевняю вас, що я не п'ю, не запрошую гостей, не чіпляюсь на шию господареві, взагалі можете вважати, що мене немає…

Поки вона розігрує свою невеличку роль, мої думки скеровуються в іншому напрямку. Кінець кінцем ця жінка має якусь мету, міркую я собі. І за цю мету навряд чи обрано мене. Отже, не завадить з'ясувати, куди вона мітить. Крім того, таке сусідство може виявитись корисним. І, зрештою, моя кімната біля холу таки зовсім зайва.

— Ви просто краєте моє серце, — мимрю я. — Я б вам відступив кімнату на нижньому поверсі при спільному користуванні холом. Але більше нічого.

— Я з першої ж хвилини зрозуміла, що ви людина великодушна, — теревенить дама, заходячи в будинок. — Навіть спільне користування холом… Тепер уже ви краєте моє серце…

— Я відступив би вам його весь, — відповідаю сухо, — якби не телевізор. Якраз тепер, знаєте, йде ота серія «Чорне досьє».

— Але тут чудово! — вигукує незнайома, опинившись у просторому холі, на який я вже частково втратив права. — І все зелене… Мій улюблений колір…

Сусідня кімната, як і суміжна з нею ванна, також викликають схвалення. Однак, усупереч звичайній жіночій психології, дама приділяє менше уваги ванні, аніж вигляду, що відкривається з вікна. А вікно виходить в основному на віллу Горанова.

— Думаю, краще вже залагодити питання з наймом, — пропонує жінка, коли ми вже вертаємось у хол.

— Не варто поспішати, — заперечую я. — До того ж мені пора на роботу. Ось вам ключ від зовнішніх дверей. Виготовите собі дублікат, а оригінал покладете в скриньку для листів.

Я киваю на прощання і виходжу зі спокійним виглядом мужчини, котрий може дозволити собі розкіш залишити вам свою квартиру просто так лише тому, що він — порядний і нудний громадянин, якому нічого приховувати.

Надвечір, повернувшись додому і дістаючи ключ із умовленої схованки, я мало не наштовхуюсь у дверях на якусь молоду особу невизначеної статі у крислатому капелюсі, грубому товстому светрі і сірих джинсах.

«Вже почалися й відвідування», — думаю собі, але в цей момент хіпі здається мені підозріло знайомим.

— На маскарад? — запитую я, переконавшись, що асексуальний тип — це не хто інший, як моя така жіночна піднаймачка.

— На мистецьку дискусію, — уточнює дама-хіпі.

— А, розумію. Тому ви так мальовничо одяглися?

— Інакше мене не приймуть за свою. Нема нічого неприємнішого, ніж коли тебе вважають за чужака.

Керуючись саме цією максимою, незнайома влаштовується у моєму домі, наче своя людина. Взагалі почувається тут як у себе вдома. Причому робить це без тіні нахабства, так природно, що я навіть не відчуваю цього.

У той самий вечір, повернувшись зі згаданої дискусії, вона опускається в крісло й невимушено доводить до мого відома:

— Ох, умираю з голоду.

— Холодильник до ваших послуг, — кажу я.

— А ви складете мені компанію?

— Чому б і ні? «Чорне досьє» вже закінчилось. І ми йдемо на кухню.

Порившись у холодильнику, дама-хіпі дістає саме те. що вибрав би і я, найпрозаїчніше і найбільш насущне — яйця і шматок шинки.

— Ви ніколи не опускаєте штори? — запитує жінка, ставлячи сковорідку з маслом на газову плитку.

— Навіщо їх опускати?

— Невже не підтримуєте зв'язків з протилежною статтю?

— Ви перша. А

1 ... 202 203 204 ... 272
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пан Ніхто», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пан Ніхто"