Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Непомітно настало свято Початку літа. Ворота будинків прикрасили полином, а люди надягли на руки амулети із зображенням тигра.

Опівдні пані Ван запросила на частування тітоньку Сюе з дочкою й дівчат, які жили в саду.

Для Баоюя не залишилось непоміченим, що Баочай неуважна, розмовляє з ним неохоче, причиною, видно, стала розмова напередодні. Пані Ван, у свою чергу, відразу помітила, що Баоюй не в гуморі, але пояснила це вчорашнім випадком із Цзіньчуань і не надала ніякого значення.

Дайюй подумала, що Баоюю просто ніяково через те, що він напередодні скривдив Баочай, і взагалі не звертала на нього уваги.

Фенцзє, всупереч звичаєві, не жартувала й не сміялась, оскільки знала від пані Ван про те, яка неприємна вийшла історія із Цзіньчуань, і сиділа, як і пані Ван, смутна й замислена.

Усі почувалися якось незручно, тому Інчунь і її сестрам також стало не по собі.

Загалом, посидівши трохи, всі розійшлися.

Дайюй завжди бувала рада, коли гості розходилися.

— Збиратися, — говорила дівчинка, — завжди радісно. А розставатися — смутно, тому що приходять думки про самотність. Тому краще не збиратися зовсім. Приблизно те ж можна сказати про квіти. Розцвітуть — ними милуються, відцвітуть — жаль бере дивитися. Так чи не краще їм зовсім не розцвітати?

От і виходило, що для інших радість, для Дайюй — сум.

Баоюй, на відміну від Дайюй, хотів, аби люди ніколи не розставались, а квіти — не відцвітали, але так не буває, і Баоюй, хоча й сумував, розумів, що треба упокоритися.

Після частування в пані Ван усі розійшлися невеселі, чого не можна було сказати про Дайюй. Баоюй, повернувшись до себе, раз у раз зітхав. До нього підійшла Цінвень, аби допомогти переодягтись, але ненароком упустила віяло, і те зламалося.

Баоюй з докором подивився на неї й зітхнув:

— Яка ж ти незграба! Не уявляю, що з тобою буде далі, коли з’явиться власна родина й доведеться господарювати.

— Останнім часом, другий пане, ви не перестаєте гніватися й стежите за кожним кроком служниць, — з усмішкою зауважила Цінвень. — Ви навіть Сіжень ударили, а зараз до мене причепилися. Що ж, бийте мене, топчіть! Подумаєш — віяло! Бувало, розбивали кришталеві вази й агатові чашки — і то ви не гнівались. А зараз через віяло здійняли галас! Якщо ми вам не подобаємося, візьміть собі інших служниць, а нас проженіть! Краще розійтися мирно!

— Навіщо квапитися? Рано чи пізно однаково доведеться розстатися, — мовив Баоюй, затремтівши від хвилювання.

Сіжень, яка була поблизу, поспішила сказати Баоюю:

— Що за розмови ти ведеш? Ні на хвилину відлучитися не можна!

— Треба було раніше прийти, — всміхнулася Цінвень, — тоді все було б гаразд. Адже лише ти вмієш із ним розмовляти! І прислужувати теж. Де вже нам змагатися з тобою! Незрозуміло тільки, чому другий пан копнув тебе ногою в бік. Учора тебе, а завтра нас?

Сіжень спалахнула від сорому й гніву, але не вичитала Цінвень, помітивши, що Баоюй позеленів од злості, а спокійно сказала:

— Дорога сестрице, піди-но погуляй краще! Ми самі у всьому винуваті!

Почувши слово «ми», Цінвень подумала, що Сіжень має на увазі себе й Баоюя, і пустила шпильку:

— Не знаю, хто це «ми», але червоніти через «вас» не хочу. Хоч як би спритно ви обробляли свої дільця, мене не обдурите! Ти така ж служниця, як я, тебе поки ще не величають панянкою, як же ти смієш говорити «ми»?

Від зніяковілості Сіжень іще дужче почервоніла — вона зрозуміла, що зробила помилку.

Баоюй осмикнув Цінвень:

— Хочеш, я завтра ж подбаю про те, щоб Сіжень називали панянкою?

Сіжень потягнула Баоюя за рукав:

— Що з нею розмовляти, з дурною? Адже ти завжди був добрим, усе прощав, що ж сьогодні сталося?

— І справді, що зі мною, дурною, розмовляти? Адже я всього лише рабиня!

— Ти з ким сваришся: зі мною чи із другим паном? — не витримала Сіжень. — Якщо зі мною, до мене й звертайся, якщо ж із паном, не здіймай краще галасу! Я прийшла влагодити справу миром, а ти огризаєшся! Подумай, як-то мені? Не знаю, на кого ти ображаєшся, на мене чи на другого пана, одне бачу — ти весь час тримаєш камінь за пазухою! Чого ж ти хочеш? Я все сказала, тепер говори ти!

Вона круто повернулася й вийшла з кімнати. Аж тут Баоюй звернувся до Цінвень:

— Нічого тобі було гніватись. Я відразу здогадався, що ти маєш на увазі. Може, сказати матінці, що ти доросла й тебе настав час видавати заміж? Так?

Цінвень сумно опустила голову і, стримуючи сльози, відповіла:

— Ви хочете