Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Ти раніше не влаштовувала таких скандалів, — сказав Баоюй. — От я й подумав, що тобі краще піти... Скажу матінці, нехай відпустить тебе!

Він уже зібрався йти, як знову з’явилася Сіжень.

— Ти куди?

— До матінки, — відповів Баоюй.

— Даремно! Не треба ганьбити Цінвень! Навіть якщо вона хоче піти, з такою справою квапитися не треба. Заспокоїшся, гнів пройде, а потім, при нагоді, заведеш про це розмову. Якщо ж підеш просто зараз, матінка зрозуміє, що це неспроста.

— Нічого вона не зрозуміє, я просто скажу, що Цінвень хоче піти й увесь час скандалить, — заперечив Баоюй.

— Коли це я скандалила й говорила, що хочу піти? — зі слізьми вигукнула Цінвень. — Ви самі на мене напустились, а тепер я ж і винувата. Що ж, ідіть, доповідайте! Замість того, щоб піти, я краще розіб’ю собі голову!

— Дивно! — зауважив Баоюй. — Іти не хочеш, а скандалиш! Але скандалів я не терплю, так що краще нам розстатися!

Баоюй рішуче попрямував до виходу. Сіжень забігла наперед і опустилася на коліна, перепинивши йому шлях.

Інші служниці, які за дверима прислухалися до розмови, ввірвалися в кімнату, теж стали на коліна й заходилися благати Баоюя не проганяти Цінвень.

Баоюй підняв Сіжень, звелів устати іншим, а сам сів на ліжко і, зітхнувши, звернувся до Сіжень:

— Порадь, як бути! Я страждаю, а ніхто мене не жаліє!

Баоюй заплакав, а слідом за ним і Сіжень. Цінвень хотіла щось сказати, але тут з’явилася Дайюй, і Цінвень поспішила піти.

— Таке велике свято, а ти плачеш! Невже посварилися через пиріжки з рисом? — запитала Дайюй.

Баоюй і Сіжень усміхнулися.

— Втім, я все розумію, можеш не відповідати, — додала вона, поплескавши Сіжень по плечу, — краще скажи, що у вас із чоловіком сталося? Може, помирити вас?

— Навіщо ви жартуєте, панянко? — відсунувшись від Дайюй, мовила Сіжень. — Адже я просте дівчисько!

— Ну й що ж! — заперечила Дайюй. — А я вважаю тебе зовицею!

— Навіщо ти з неї насміхаєшся? — з докором сказав Баоюй. — Нехай навіть так, але брехати можуть інші, а ти не мусиш! Сіжень цього не витримає!

— Панянко, ви й уявити не можете, як я страждаю! — вигукнула Сіжень. — Я служитиму йому до останнього подиху!

— Не знаю, як інші, а я неодмінно помру, оплакуючи тебе! — закричала Дайюй.

— Тоді я стану ченцем! — рішуче заявив Баоюй.

— Прикусив би язика! — осмикнула його Сіжень. — Нічого верзти дурниці!

Дайюй затулила рота, щоб не розсміятись, і сказала:

— Ти вже двічі обіцяв стати ченцем! Відтепер буду записувати всі твої обіцянки!

Баоюй зрозумів, що вона натякає на їхню недавню розмову, і всміхнувся. Дайюй посиділа трохи й пішла.

Прийшов служник і сказав Баоюю:

— Вас запрошує до себе старший пан Сюе Пань.

Довелося Баоюю піти. Сюе Пань хотів випити з Баоюєм вина, і відмовитися було неможливо. Уже на смерканні Баоюй повернувся до себе й побачив, що у дворі на тахті хтось спить. Баоюй подумав, що це Сіжень, тихенько підійшов і штовхнув сплячу в бік.

— Що, вже не болить? — запитав він.

Але виявилося, що це Цінвень. Вона повернулася й мовила незадоволеним тоном:

— Знову пристаєш!

Баоюй сів на тахту, пригорнув дівчинку до себе й усміхнувся:

— До чого ж ти стала гордою! Вранці я сказав тобі слово, а ти у відповідь — десять! Це б добре, але чому ти напустилася на Сіжень? Адже в неї були найдобріші наміри!

— І без того спека, а ти пригортаєшся! — сказала Цінвень, пропустивши його слова повз вуха. — Що подумають люди, якщо побачать? Адже я навіть недостойна сидіти поруч із тобою!

— Сидіти недостойна, а лежати? — з усмішкою запитав Баоюй.

Цінвень хихикнула.

— Твоя правда! Треба вставати. Пусти, я піду скупаюся. Сіжень і Шеюе вже скупались. Якщо вони потрібні, я покличу.

— Я щойно випив вина й охоче б скупався, — заявив Баоюй. — Ходімо разом!

— Що ти, що ти! — замахала руками Цінвень. — Я боюся! Пам’ятаю, Біхень якось прислужувала тобі при купанні, так ви просиділи години дві-три замкнувшись! А потім, коли я ввійшла, води на