Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Добре, не хочеш — не купайся, вимий руки й принеси фрукти, — звелів Баоюй.

— А хто обізвав мене незграбою? — всміхнулася Цінвень. — Я ж віяло зламала! Хіба я заслуговую такої честі, принести тобі фрукти? Чого доброго, розіб’ю блюдо, що тоді буде?

— Якщо хочеш — розбий! — сказав Баоюй. — Речі служать людині, й вона має право робити з ними що хоче! Наприклад, віяло! Воно створене для того, щоб ним обмахувались. Але якщо тобі хочеться, можеш його зламати! Тільки не треба на ньому зривати свій гнів! Так само келихи та блюда! У них наливають напої та кладуть страви. Їх можна й розбити, але не зі злості. У цьому й полягає любов до речей.

— У такому разі я охоче зламала б віяло, — сказала Цінвень. — Дуже люблю тріск.

Баоюй засміявся й простягнув Цінвень віяло. Вона, теж сміючись, розламала його навпіл.

— Чудово! — вигукнув Баоюй. — Ламай іще, тільки щоб тріск був гучніший!

— Перестань бешкетувати! — пролунав у цю мить голос Шеюе, що проходила повз них.

Баоюй підхопився, вихопив у Шеюе віяло і, простягаючи Цінвень, сказав:

— Ось, ламай...

Цінвень узяла віяло, розламала на шматочки, і вони з Баоюєм засміялися.

— Що це значить? — здивувалася Шеюе. — Навіщо ви зламали моє віяло? Знайшли забаву!

— Відкрий ящик і вибери інше! — з усмішкою запропонував Баоюй. — Подумаєш, яка цінність!

— Дістав би вже відразу всі віяла, нехай ламає! — порадила Шеюе.

— Прекрасно, от і принеси їх! — вигукнув Баоюй.

— Я такої дурості не зроблю! — заявила Шеюе. — Нехай сама принесе, руки не відсохнуть!

Цінвень опустилася на тахту й сказала:

— Зараз я втомилась, а завтра знову ламатиму.

Баоюй засміявся.

— Пращури говорили: «Одну усмішку не купиш і за тисячу золотих»! — сказав він. — Ну, а ці віяла скільки коштують?

Потім Баоюй покликав Сіжень. Вона саме тільки-но переодяглася й вийшла. У цей час дівчинка-служниця Цзяхуей прийшла збирати зламані віяла. Настав вечір, усі насолоджувалися прохолодою. Але про це ми не розповідатимемо.

Наступного дня, коли пані Ван, Баочай, Дайюй та інші сестри зібралися в кімнаті матінки Цзя, ввійшла служниця й доповіла:

— Приїхала старша панянка Ши Сян’юнь!..

У цей же самий час увійшла Сян’юнь, супроводжувана юрбою служниць. Баочай, Дайюй і сестри кинулись їй назустріч. Вони не бачилися більше місяця, і зустріч була бажаною й радісною.

Перш за все Сян’юнь запитала про здоров’я матінки Цзя, потім привіталася з іншими.

— Така спека, ти зняла б верхній одяг, — порадила матінка Цзя.

Сян’юнь почала роздягатися.

— Навіщо так тепло одягатися? — запитала пані Ван.

— Тітка звеліла. Хіба я одяглася б так? — відповіла, гаркавлячи, Сян’юнь.

— Ви просто не знаєте, тітонько, — мовила Баочай, звертаючись до пані Ван, — вона найбільше любить надягати чужі плаття. Пам’ятаєте, у третьому або четвертому місяці минулого року, коли Сян’юнь жила тут, вона надягла халат брата Баоюя, його туфлі й підперезалася його поясом? Відразу її й не відрізнити було від Баоюя, тільки сережки видавали. Коли вона стала за стільцем, бабуся покликала: «Баоюю, підійди до мене, тільки обережніше, не зачепися за лампу, а то пил з бахроми потрапить тобі у вічі». Але Сян’юнь тільки всміхалася й продовжувала нерухомо стояти, чим викликала дружний вибух сміху. Матінка теж розсміялася й зауважила: «Переодягнена хлопчиком, вона ще гарніша!»

— Це що! — втрутилася в розмову Дайюй. — От коли вона до нас приїздила на два дні, у першому місяці позаминулого року, вийшло ще цікавіше! Випав сніг, а бабуся з тіткою щойно повернулися з кумирні, куди їздили поклонитися табличкам предків[253]. Бабуся зняла свій червоний вовняний плащ і повісила тут, у кімнаті. Сян’юнь нарядилася в нього, через що стала здаватися вищою й більшою, підперезалася й разом зі служницями побігла на внутрішній дворик ліпити снігову бабу. Але там ненароком упала і вся вимазалась у грязюку!

Усі відразу згадали цей випадок і засміялися. Баочай запитала в годувальниці Чжоу:

— Ваша панянка все така ж пустунка, як колись?