Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Годувальниця всміхнулася.

— Нехай пустує, — сказала Інчунь, — тільки базікала б менше. Навіть уві сні розмовляє. Вічно щось бурмоче. Або сміється. І звідки тільки в неї беруться слова!

— Зараз, я думаю, вона стала іншою, — зауважила пані Ван. — Нещодавно в неї були розглядини, але ж у домі в чоловіка не дуже-το попустуєш.

— Погостюєш у нас чи незабаром поїдеш? — запитала матінка Цзя в Сян’юнь.

— Хіба ви не бачите, шановна пані, що вона привезла всі свої плаття? — зауважила годувальниця Чжоу. — Виходить, збирається погостювати.

— Баоюй удома? — запитала Сян’юнь.

— Тільки Баоюй їй потрібний, більш ніхто! — вигукнула Баочай. — Якщо вони знову затіють свої ігри, значить, Сян’юнь залишилася такою, як була.

— Ви вже дорослі, не треба називати одне одного дитячими іменами, — сказала матінка Цзя.

У цю мить з’явився Баоюй.

— Сестриця Сян’юнь у нас? А чому позавчора не приїхала, коли по тебе посилали? — просто з порога запитав він.

— Бабуся не велить вам називати одне одного дитячими іменами, а він знову за своє! — розсердилася пані Ван.

— Твій брат хоче подарувати тобі одну цікаву штучку, — ніби ненароком зауважила Дайюй, звертаючись до Сян’юнь.

— Яку? — зацікавилася та.

— Ти їй не вір! — з усмішкою сказав Баоюй і додав: — А ти підросла, хоча ми не бачилися всього кілька днів!

— Як почувається Сіжень? — запитала Сян’юнь.

— Добре, — відповів Баоюй, — спасибі, що про неї згадала.

— Я їй дещо привезла, — вела далі Сян’юнь, витягаючи з кишені зав’язану вузликом хусточку.

— Що це? — запитав Баоюй. — Треба було їй привезти двійко різьблених обручок із каменю з червоними прожилками, таких, як ти недавно прислала.

— А це що? — всміхнулася Сян’юнь.

Вона розв’язала вузлик, і всі побачили чотири обручки, якраз такі, як говорив Баоюй.

— Ви тільки подумайте! — вигукнула Дайюй. — Ти ж позавчора нам посилала подарунки! Так чи не простіше було з тим же самим служником послати й ці обручки для Сіжень, а не возити їх самій? Я думала, у тебе там щось незвичайне, а виявляється, обручки! Ну й дурна ти!

— Сама ти дурна! — всміхнулася Сян’юнь. — Послухайте, як було діло, й судіть, хто з нас дурний. Подарунки я посилала сестрицям, це ясно було з першого погляду. А якби захотіла послати служницям, довелося б пояснювати, що кому вручити. Якби служник був тямущіший, тоді б добре, але він безголовий і міг усе переплутати. Та й узагалі, навіщо знати хлопчиськові імена дівчаток? Послати служницю я не могла, тому й привезла сама. Хіба незрозуміло?

Вона розклала обручки й сказала:

— Це для Сіжень, це для Юаньян, це для Цзіньчуань, а це — для Пін’ер. Хлопчик-служник нізащо не запам’ятав би всі імена, хоча їх усього чотири.

— Твоя правда! — дружно вигукнули всі, розсміявшись.

— Говорити вона майстриня, — всміхнувся Баоюй, — нікому не поступиться!

— Ще б! Тому й гідна носити «золотого ціліня»! — з усмішкою мовила Дайюй, підвелася й пішла.

Ніхто не звернув уваги на її слова, крім Баочай, що, прикривши рукою рот, сховала усмішку. Баоюй уже пошкодував про сказане, але, глянувши на Баочай, теж не стримав усмішки. Баочай тим часом підвелася й вирушила до Дайюй побалакати.

Матінка Цзя сказала Сян’юнь:

— Випий чаю, відпочинь, а потім відвідаєш зовиць. Хочеш, погуляй із сестрами в саду! Там зараз прохолодно!

Сян’юнь кивнула, загорнула в хустку три обручки, трохи відпочила й зібралася відвідати Фенцзє. За нею пішли мамки й дівчата-служниці. Побалакавши з Фенцзє, Сян’юнь вирушила в сад Розкішних видовищ, побувала в Лі Вань, після чого пішла у двір Насолоди пурпуром шукати Сіжень.

— А ви поки відвідайте своїх рідних, — кинула вона на ходу служницям. — Зі мною залишиться Цуйлюй.

Служниці розбрелися хто куди: одні пішли побачитись із зовицями, інші — побалакати з невістками. Сян’юнь і Цуйлюй залишилися вдвох.

— Чому не розпустилася ця квітка? — раптом запитала Цуйлюй, указуючи на лотос, що не розкрився.

— Час не прийшов, — відповіла Сян’юнь.

— У нас удома, у ставку, такий самісінький, махровий, — вела далі Цуйлюй.

— Наші лотоси кращі за ці, — заперечила Сян’юнь.

— На тому боці ставка в них росте гранатове дерево, — мовила Цуйлюй, — гілля його розрослося вшир чотирма чи п’ятьма рядами, і здалеку воно дуже нагадує багатоповерхову