Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Квіти й трави — як люди, — зауважила Сян’юнь, — пишно розростаються там, де вистачає повітря й вологи.

— Не вірю! — рішуче заявила Цуйлюй. — Якби це було так, у людини могла б вирости друга голова!

Сян’юнь усміхнулася.

— Я ж просила тебе не заводити дурних розмов! Що мені на це відповісти? Все існуюче на землі виникає завдяки взаємодії «інь» і «ян»[254]: пряме і криве, красиве й потворне, всі зміни та перетворення. Навіть усе незвичайне, небувале.

— Виходить, увесь світ, з моменту його створення й понині, являє собою певне співвідношення «інь» і «ян»? — запитала Цуйлюй.

— Дурна! — розсміялася Сян’юнь. — Якусь нісенітницю верзеш! Що значить «певне співвідношення»? Сили «інь» і «ян» нерозривно пов’язані й являють собою єдине ціле: зі зникненням «ян» виникає «інь», зі зникненням «інь» з’являється «ян». Але це не означає, що на місці «інь» з’явиться якесь інше «ян» або на місці «ян» — нове «інь».

— Голова йде обертом од цієї плутанини! — закричала Цуйлюй. — Якщо в «інь» і «ян» немає ні вигляду, ні форми, на що ж вони схожі? Розтлумачте мені, будь ласка, панянко!

— «Інь» і «ян» — невидимі життєтворні сили, — заходилася пояснювати Сян’юнь, — але, утворюючи що-небудь, вони набирають форму. Небо, наприклад, це «ян», а земля — «інь», вода — це «інь», вогонь — «ян», сонце — «ян», місяць — «інь».

— Зрозуміла! — радісно закричала Цуйлюй. — Так от чому сонце називають «тайян», а місяць ворожбити йменують «зіркою Тайінь»!

— Амітаба! — полегшено зітхнула Сян’юнь. — Нарешті!..

— Припустимо, все це так, — не вгамовувалася Цуйлюй. — Але невже комарі, блохи, москіти, квіти, трави, черепиця, цегла й усе інше теж складається з «інь» і «ян»?

— Аякже? Візьмімо, наприклад, листок дерева — у ньому теж є «інь» і «ян»; верхній бік, звернений до сонця, — це «ян», нижній, звернений до землі, — «інь».

— Он воно що! — закивала головою Цуйлюй. — Тепер зрозуміла. Але от ви тримаєте в руці віяло — де в нього «інь» і де «ян»?

— Лицьовий бік «ян», зворотний «інь», — відповіла Сян’юнь.

Цуйлюй лише хитала головою й усміхалась. Їй схотілося запитати про інші речі, але відразу нічого не спадало на думку. Раптом погляд її впав на «золотого ціліня», що висів на поясі Сян’юнь, вона радісно всміхнулася й запитала:

— Панянко, невже й у цілінів є «інь» і «ян»?

— Авжеж. Не тільки в цілінів, але і в усіх інших тварин і птахів — самці належать до «ян», самки — до «інь».

— А ваш цілінь — самець чи самка?

— При чому тут цілінь! — розсердилася Сян’юнь. — Знову дурницю верзеш!

— Ну гаразд, — погодилася Цуйлюй. — А в людей теж є «інь» і «ян»?

— Негідниця! — утратила самовладання Сян’юнь. — Розпустила язика! Забирайся!

— Що ж я такого сказала? — здивувалася Цуйлюй. — Чому мені цього не можна знати? Втім, я все зрозуміла й запитувати більше не буду. Тільки не лайте мене!

— Що ж ти зрозуміла? — хихикнула Сян’юнь.

— Що ви належите до «ян», а я — до «інь», — відповіла служниця.

Сян’юнь розсміялася.

— Чому ви смієтеся? — дивувалася Цуйлюй. — Я ж правду сказала!

— Звичайно, правду! — погодилася Сян’юнь.

— Усі говорять, що панове — «ян», а служники — «інь», — вела далі Цуйлюй, — так невже я не здатна зрозуміти такої простої істини?

— Ти її дуже добре зрозуміла! — з усмішкою підтвердила Сян’юнь.

У цю мить вони проходили повз ґратки, повиті трояндами, і Сян’юнь помітила в траві щось блискуче. Їй здалося, що це золото, і вона звеліла Цуйлюй:

— Піди подивися, що там!

Цуйлюй підняла предмет, що лежав у траві, і радісно вигукнула:

— Спробуємо розібратися, де «інь», а де «ян»?

Її погляд ковзнув по ціліню, що висів на поясі в Сян’юнь.

— Що це? — запитала Сян’юнь і хотіла взяти в Цуйлюй знахідку. Але дівчина швидко завела руку за спину.

— Це — скарб, і дивитися на нього вам не дозволяється! — всміхнулася Цуйлюй. — Тільки дивно, звідки він узявся! У палаці Жунго я нічого подібного не бачила!