Читати книгу - "Танок драконів"

— Ти такий гарний,— випалила вона, спостерігаючи, як він взуває чоботи й зашнуровує їх. Іноді він дозволяв їй це зробити для нього, але, схоже, не сьогодні. «І цьому теж кінець».

— Недостатньо гарний, щоб пошлюбити мене,— сказав Дааріо, знімаючи пояс із мечем з гачка, куди його повісив.

— Куди ти?

— У місто,— озвався він,— вижлуктити барильце-друге та зчинити сварку. Давно вже я нікого не вбивав. Може, слід пошукати твого нареченого.

Дані жбурнула в нього подушку.

— Дай Гіздарові спокій!

— Як накаже королева. Ти сьогодні прийматимеш прохачів?

— Ні. Завтра я стану заміжньою жінкою, а Гіздар стане королем. От він хай і приймає. Це ж його народ.

— Частково його, а частково твій. Я про тих, яких ти звільнила.

— Ти мені докоряєш?

— Отим, яких ти кличеш своїми дітьми, потрібна матуся.

— І справді. Ти мені докоряєш.

— Лише трішки, серденько. То ти прийдеш приймати прохачів?

— Після весілля вже, напевно. Після настання миру.

— Твоє «після» ніколи не настане. Ти маєш з’являтися при дворі. Мої нові вояки не вірять, що ти взагалі існуєш. Я про тих, які перебігли від звіяних вітром. Вони виросли переважно у Вестеросі, багато наслухалися про Таргарієнів. Хочуть побачити Таргарієнівну на власні очі. Жабка має для тебе подарунок.

— Жабка? — перепитала Дані, хихикнувши.— Хто це?

— Один малий дорнянин,— знизав плечима Дааріо.— Він — зброєносець у здорованя-лицаря на ім’я Зеленач. Я йому сказав, що він може довірити свій подарунок мені, а я передам тобі, але він не погоджується.

— Розумна жабка. «Довірити свій подарунок мені»,— вона жбурнула в нього ще одну подушку.— А я б його взагалі колись побачила?

Дааріо погладив позолочені вуса.

— Як я можу красти у моєї солодкої королеви? Якщо цей подарунок вартий тебе, я б особисто вклав його у твої м’які долоньки.

— Як знак свого кохання?

— Щодо цього не скажу, але я пообіцяв Жабці, що він зможе сам вручити тобі подарунок. Ти ж не зробиш з Дааріо Нагариса брехуна?

Дані не могла йому відмовити.

— Як скажеш. Завтра приводь свою жабку до двору. Й усіх решту також. Вестеросців.

Приємно буде послухати загальну мову ще від когось, окрім сера Баристана.

— Як накаже королева,— низько вклонився Дааріо й, широко всміхнувшись, пішов, змахнувши плащем.

Дані сиділа на пом’ятих простирадлах, обхопивши руками коліна й так зажурившись, що навіть не почула, як у спальню прокралася Місанді з хлібом, молоком та інжиром на сніданок.

— Ваша світлосте! Вам недобре? Віддана вам серед ночі чула ваші стогони.

Дані взяла інжир — чорний і великий, досі вологий від роси. «А Гіздарові коли-небудь вдасться змусити мене стогнати?»

— Це вітер завивав,— сказала вона, відкушуючи, але фрукт утратив свій смак, щойно пішов Дааріо. Зітхнувши, Дані підвелася й попросила Іррі принести халат, а потім вийшла на терасу.

Вороги були повсюди. На узбережжі повсякчас стояло не менше дюжини кораблів. Бували дні, коли їх збиралося до сотні: це коли висаджувалися солдати. Юнкайці навіть дерево привозили морем. Заховавшись за ровами, вони будували катапульти, скорпіони, високі метавки. У тихі ночі чувся дзвін молотків у теплому сухому повітрі. «Але вони не будують рухомих башт. І таранів». Вони не збираються штурмувати Мірін. Вичікуватимуть за своїми блокадними лініями, засипаючи Дані камінням, поки голод і хвороби не поставлять її людей навколішки.

«Гіздар принесе мені мир. Повинен».

Увечері кухарі засмажили для неї козеня з фініками й морквою, але Дані не змогла з’їсти ані шматочка. Перспектива знову боротися з Міріном утомлювала її. Дані довго не могла заснути, навіть коли повернувся Дааріо — такий п’янючий, що заледве на ногах стояв. Вона крутилася під покривалами — їй снилося, що її цілує Гіздар... але вуста в нього були синюшні, а коли його прутень проник у її лоно, він був холодний як лід. Дані рвучко сіла в ліжку — волосся розпатлане, простирадла перекручені. Капітан спав поруч, але вона почувалася самотньою. Хотілося потрусити його, розбудити, змусити пригорнути її, кохати її, допомогти їй забутися, але вона знала: навіть якщо вона так зробить, він тільки посміхнеться, позіхне і мовить: «Це ж був просто сон, моя королево. Спи».

Отож вона вдягнула халат з каптуром і вийшла на терасу. Підійшла до парапету й задивилася на місто, як робила це вже сотні разів. «Це місто ніколи не буде моїм. Ніколи не стане воно мені рідною домівкою».

Блідо-рожевий світанок так і заскочив її на терасі — вона спала на траві, укрившись серпанком дрібненької роси.

— Я пообіцяла Дааріо, що сьогодні прийму прохачів,— повідомила Данерис служницям, коли ті прийшли її будити.— Пошукайте мою корону. І принесіть мені якийсь одяг — щось легке і прохолодне.

До двору вона спустилася за годину.

— Клякніть перед Данерис Штормородженою, Неопалимою, королевою Міріна, королевою андалів, і ройнарів, і перших людей, халесі Великого травистого моря, ламальницею ланців і матір’ю драконів,— оголосила Місанді.

Резнак мо Резнак, уклоняючись, просто світився.

— Ваша препишносте, день у день ви гарнішаєте. Думаю, ви сяєте в передчутті весілля. О блискуча королево!

— Кличте першого чолобитника,— зітхнула Дані.

Востаннє вона приймала прохачів так давно, що кількість невирішених справ просто приголомшувала. У кінці зали тісно натовклися люди, раз у раз сварячись за те, кому йти першим. І, певна річ, першою вийшла Галаза Галар, високо тримаючи голову й ховаючи обличчя за мінливою зеленою чадрою.

— Ваша ясновельможносте, гадаю, нам ліпше побалакати приватно.

— Якби ж я мала час,— мило озвалася Дані.— Завтра я беру шлюб.

Остання зустріч із зеленою грацією була не дуже приємна.

— Чого ви хотіли?

— Хочу перемовитися з вами щодо нахабства одного капітана перекупних мечів.

«Як вона сміє про таке говорити відкрито? — Дані прошила злість.— Мужня жінка, нічого не скажеш, але якщо вона думає, що я терпітиму ще одну нотацію, вона дуже помиляється».

— Нас усіх шокувала зрада Брунатного Бена Плама,— сказала Дані,— але ваше застереження запізнилося. А тепер, я знаю, ви б хотіли повернутися до себе в храм і помолитися за мир.

— За вас я також помолюся,— вклонилася зелена грація.

«Черговий ляпас»,— подумала Дані, відчуваючи, як спалахнуло обличчя.

Далі почалася знайома королеві нудьга. Дані сиділа на подушках, слухаючи прохачів і нетерпляче гойдаючи ногою. В обід Джикі принесла таріль