Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Пан Ніхто 📚 - Українською

Читати книгу - "Пан Ніхто"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пан Ніхто" автора Богоміл Райнов. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 205 206 207 ... 272
Перейти на сторінку:
але, звичайно, кінець кінцем знову подаюсь у місто й довго шукаю у Льобі, поки нарешті знаходжу відповідний пристрій для гри, і повертаюся якраз вчасно — принаймні такої думки Розмарі: це вона заявляє, що я з'явився якраз вчасно, щоб допомогти готувати сендвічі.

Точно о шостій годині біля парадного входу чується дзвінок: це, звичайно, вже згадуваний Ральф Бентон, оскільки чоловіки завжди пунктуальні, а Бентон, за відомостями Розмарі, на довершення всього ще й юрисконсульт у якомусь банку, юрисконсульти ж особливо пунктуальні, зокрема банківські.

Гість вручає піднаймачці три орхідеї у целофані, — думаю, що не ті отруйні, про які говорив Бенато, — а мені пропонує люб'язну, трохи сонливу усмішку, якраз у стилі цього сонливого кварталу. Це чорноокий і флегматичний красень, який, мабуть, уже прямує до сороківки, але ще не досяг її. Ми влаштовуємось у холі, і я маю можливість розглянути його детальніше, бо тягар пустої розмови про цю противну погоду і всяке інше взяла на себе Розмарі, так що мені залишається тільки курити і спостерігати.

Якби я не знав, що це янкі, то навряд чи прийняв би його за такого. У всякому разі в ньому немає нічого від грубої мужності того типу, який підноситься вестернами як зразок породистою американського самця. Бентон середній на зріст, добре збитий, однак зі схильністю до повноти, яку він, очевидно, з великими зусиллями стримує. Чорна грива підстрижена не настільки високо, щоб аж суперечила моді, але й не так низько, щоб змахувала на зачіску хіпі. Чорні брови з якимось меланхолійним вигином і чорні меланхолійні очі, погляд яких ніби відсутній, схований десь під повіками. Трохи горбатий ніс, у лінії якого теж є щось меланхолійне. Товсті губи, що чітко вирізняються на його матовому обличчі. І заокруглене підборіддя з ямочкою, яка, мабуть, завдає деякого клопоту під час гоління. Можливо, в жилах його є одна-дві краплини мексиканської чи пуерто-ріканської крові. А може, він просто належить не до ковбойського типу, а до іншого, меланхолійного і мрійливого, якому у фільмах належить бренькати на гітарі, а не палити з кольта.

— Містере Бентон, наш приятель П'єр хотів би пограти у плафон, — чую я в цей момент голос Розмарі, яка з природною невимушеністю перейшла від погоди до карт. — Ви не проти?

— Бажання господаря для мене закон, — з флегматичною усмішкою відповідає американець.

— Йдеться не стільки про бажання, скільки про можливості, — поспішаю з поясненням. — Інакше я б не пропонував вам такої простацької гри.

— У наш час, знаєте, людині вже важко судити, що простацьке, а що ні, — зауважує Бентон. — Коли подивишся, як молодь одягається, послухаєш, якими словами вона послуговується…

Розмарі, здається, готова заперечити, але з парадного входу чується ще один дзвінок. Це, як слід було чекати, наша сусідка Флора Зайлер, квартирантка сусіда-рантьє. її поява до деякої міри вражає Бентона та й мене також, хоч я раніше бачив цю даму здаля. А все-таки одна справа бачити її віддалік, а зовсім інша — глянути на неї зблизька.

Флора Зайлер — ровесниця моєї піднаймачки, а може, й молодша, — щодо жінок точність часто ілюзорна, — але в усякому разі не виглядає молодшою. Зате вона значно вища від Розмарі, а щодо обсягу — легко могла б умістити в собі дві Розмарі, навіть оком не змигнувши. Щоб не впасти у пліткарський тон, одразу ж поясню, що фрау Зайлер зовсім не належить ні до осіб, які розповніли через неправильний обмін речовин, ані до тих жінок, які захищають спортивну честь своєї батьківщини з ядра. Вона досить пропорційної будови, якщо не зважати на деяку щедрість природи у бюсті і стегнах, але ця пропорційність — для досить імпозантного зросту в метр вісімдесят.

Словом, це одна з тих пишних самок, які твердо вселяють відчуття неповноцінності у переважну більшість мужчин та пробуджують грубі атавістичні апетити у решти.

Німкеня невимушено тисне мою руку, а потім і руку Бентона, якому в цю мить ледве вдається приховати свій стражденний вигляд. Думаю, що в даному випадку причиною є не тільки енергійне рукостискання, а й масивний перстень американця. Не знаю, чи ви помічали це, але коли носиш перстень і тобі міцно тиснуть руку, ефект значно неприємніший.

Щоб не почуватися у кріслі скованою, Флора Зайлер розташовує свою імпозантну статуру на дивані, а Розмарі підтягує ближче візочок з напоями, де представлений наш домашній бар. Кілька хвилин іде на вибирання напою і складні маніпуляції з різними типами бокалів і кубиками льоду, головна властивість яких, як відомо, — висковзати із щипчиків. Після цього Розмарі настроюється на коротку вступну бесіду, вчасно перервану німкенею:

— Чи не краще одразу приступити до діла? Я завважила, що ці світські ритуали з пустими розмовами більше сковують людей, ніж зближують.

Виявляється, що такої ж думки кожен, бо всі ми, як за командою, беремо свої бокали й розташовуємось за зеленим столом, який так вдало доповнює зелений інтер'єр холу. Жеребок вирішує, що перший робер я гратиму з Розмарі проти Флори і Ральфа; це мене влаштовує, бо якщо дійде до сварки, то зручніше все-таки сваритися з близькою людиною.

Цю гру, бридж, я колись засвоїв з чисто професійних міркувань під час одного з численних перевтілень, коли мені, як і батькові Розмарі, доводилось працювати у годинникарській галузі. Однак від тих юнацьких років минуло вже чимало часу, тому я спочатку утримуюся від занадто азартних анонсів, залишаючи в основному ініціативу в руках своєї піднаймачки, котра, як і всяка діяльна й амбітна натура, не від того, щоб саме вона здійснювала розігрування, а не хтось інший.

— П'єре, ви не сердитесь на мене, правда? — мило запитує Розмарі, проваливши одну гру.

— Анітрохи, дорога моя. Підозрюю навіть, що ви зробили це навмисне, аби поліпшити моє самопочуття. Коли бачиш, що й інші припускаються помилок, це підбадьорює.

Власне, вона грає непогано, але з деякою схильністю до авантюри, за яку в бриджі можна поплатитися, особливо коли проти тебе такі два нещадні гравці, як Флора і Ральф. Вони повністю зосередились на картах і, очевидно, вже цілком розуміють одне одного без будь-яких розмов, — я хочу сказати, розуміють гру, бо про інше ще рано судити, — і послуговуються словами з єдиною метою — анонсувати.

Робер, як і слід було чекати, закінчується катастрофічно для нас, причому Розмарі знову запитує, чи я не серджусь на неї, а я знову обурено відкидаю це нічим не виправдане підозріння. Ми міняємось місцями, на цей раз я вже сиджу напроти американця; коли ж проти двох жінок ополчуються

1 ... 205 206 207 ... 272
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пан Ніхто», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пан Ніхто"