Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Соло бунтівного полковника. Вершина 📚 - Українською

Читати книгу - "Соло бунтівного полковника. Вершина"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Соло бунтівного полковника. Вершина" автора Анатолій Іванович Сахно. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 205 206 207 ... 249
Перейти на сторінку:
вдавано насурмилася.

— Та ні, маєш чудовий вигляд. Але ж стільки не бачилися… Обидві ж, мабуть, мали подорослішати. Скільки часу минуло?

— Скільки? Від інститутського випускного… Понад десять років, — жінки взялися за руки й пішли по тротуару.

— Думаю, ми зробимо правильно, якщо десь посидимо й поговоримо, — запропонувала Настя. — Я впевнена, тобі є що розповісти.

— Так, як і тобі…

Московський люд поспішав, штовхався, на ходу, наче між іншим, лаючись, роблячи одне одному зауваження, обмінюючись репліками, поглядами, енергетикою. На двох молодих жінок ніхто не звертав уваги. Хіба що якийсь ловелас ковзне сальним поглядом по силуету то тієї, то тієї.

Вони сіли в невеличкому кафе. Кілька відвідувачів, що гомоніли собі за столиком, не заважали. Алла й Настя згадали навчання в педінституті, однокурсників.

— Зараз, мабуть, керуєш якоюсь районною освітою чи директорствуєш, — Алла розпитувала з непідробним інтересом. — Чоловік — красень, дітки — розумняшечки?

— Усі постріли — мимо, — Настя трохи знітилася. — Після інституту в школі попрацювати не довелося. Я тоді нікому не розповідала, але ще на четвертому курсі, задовго до випуску, мені запропонували службу в органах держбезпеки. Вирішила, що треба спробувати, робота ж у столиці — не задрипана школа в якійсь Загогулівці.

— Так ти у нас чекістка? Радистка Кет? — Алла захлинулась у захваті. — Нічого собі, заявочки! Це, мабуть, так цікаво! Чи, може, страшно? Не боїшся, ризик є? Чим займаєшся? Чи все — секрет? — торохтіла подруга.

— Я працюю у ФСБ, в одному з неоперативних підрозділів, тобто за шпигунами з пістолем не бігаю, в засадах не сиджу, з парашутом у тил ворога мене не закидають. Та й слово «чекіст» тепер майже лайка, ми його не вживаємо, — видно було, що Настя не дуже охоче розмовляє на цю тему. — А щодо чоловіка-красеня, — змінила тему Настя, — то й тут постріл холостий.

— Чому так?

— Не склалося. Вештався навколо все якийсь непотріб, а так, щоб аж щелепи звело — ні.

— А в мене був чоловік. Ти його знаєш, Євген, на фізматі вчився, тільки на курс старший.

— Це такий красунчик? Здається, ще й навчався добре.

— Так. Закінчили ж усе одно разом — математики вчаться п’ять років, а ми, філологи, чотири. У мене розподіл був у якусь, як ти кажеш, Голопупенівку, десь аж у Нечорноземній зоні, їхати туди, виходити заміж за тракториста-алкаша — перспектива, сама знаєш, не з кращих. От і впала на хвіст Євгену. Він дійсно закінчив інститут з червоним дипломом і мав право першого вибору за розподілом. Євген, звичайно, вибрав Москву. Ну, а куди ж подінеш дружину? Куди голка, туди й нитка. Та прожили разом недовго. У деталі не заглиблююся, але за пів року ми розбіглися. Ділити нам особливо було нічого: він залишився в одному гуртожитку, а я перебралася в другий. З роботою пощастило — добрий знайомий допоміг влаштуватися в екскурсбюро, де й досі працюю. Купила квартиру — той-таки знайомий допоміг, та й холостякую собі, як і ти.

— Та-а-ак, зібралися дві подруги по нещастю…

— Ти вважаєш? А я думаю, що нам пощастило. Це краще, ніж щодня прати засрані труси ненависному жлобу, який вихваляється тим, що приносить щомісяця в дім сто доларів. Якщо не пропиває.

— Не говори, подруго. Я теж уже звикла до самотнього життя. Іноді, правда, з’являється щось подібне до захоплення, але то, як кажуть, більше для здоров’я. Усе ж мрії про принца не облишила.

Вони ще довго торохтіли про складнощі побуту і про жіночу долю. Домовилися зустрічатися частіше, бо хоч і не були в інституті близькими подругами, але тепер випадок знову їх звів, може, так треба Всевишньому.

З

Двері Зорію відчинив Сашко.

— Здрастуйте ще раз, Богдане Даниловичу! — Тесля простягнув руку. Він загадково усміхався. Зорію здалося, що Сашко аж світиться.

У коридор з кухні вийшла дружина письменника. Вона, як здалося Зорію, теж сяяла.

— Добрий день, Богдане Даниловичу, — Ніна привітно усміхнулася. — Можна було б, звичайно, вже подумати про вилазку на природу — весна все-таки, але мені лікарі суворо наказали берегтися.

Тільки тепер Зорій звернув увагу на живіт Ніни. Так, уже місяців із сім є. У її віці народити первістка — справа ризикована. Так ось, виявляється, який сюрприз йому підготували Теслі!

— О, молодці, я радий за вас. Дійсно, приємний сюрприз. Сподіваймося, що все буде гаразд.

>— Ні, Богдане Даниловичу, справжній сюрприз попереду. Проходьте, будь ласка, до кімнати.

Зорій зняв куртку, роззувся і пішов услід за Теслями. У світлиці на засланому білою скатертиною великому столі — тарілки з різними закусками і пляшки. Якийсь чоловік стояв біля вікна й дивився на вулицю, наче до того, що діялося в кімнаті, йому байдуже.

— А ось і ми, — весело оголосив Сашко. — Усі підтягаймося до столу. Богдане Даниловичу, прошу, познайомтеся з людиною, яку ви як ніхто маєте добре знати.

Чоловік спочатку повернувся обличчям до всіх, а потім підійшов до Зорія.

— Здрастуйте, Богдане Даниловичу, — він простягнув руку. — Радий познайомитися: Іван Миколайович Цюба.

4

Герасим Васильович Берун працював у своєму кабінеті над паперами. Майже механічно перечитуючи документи — шифротелеграми, офіційні листи з Кабміну, Верховної Ради, з інших державних органів, зведення зовнішнього спостереження, матеріали прослуховування та перлюстрації кореспонденції, рапорти на

1 ... 205 206 207 ... 249
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Соло бунтівного полковника. Вершина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Соло бунтівного полковника. Вершина"