Читати книгу - "Соло бунтівного полковника. Вершина"

вербовку агентів, — голова СБУ щосекунди чекав арешту. Ось так запросто, без його дозволу й доповіді секретаря Валі, відчиняться масивні вхідні двері і — «Громадянине Берун, вас арештовано за підозрою в замаху на вбивство Президента України. Просимо зберігати спокій, не робити дурниць і пройти з нами. А тут, уже не у вашому кабінеті, ми зробимо невеличкий шмон, покопаємося в деяких речах, документах і, можливо, щось цікавеньке для використання в майбутньому обвинуваченні таки знайдемо. Хоча й без цих доказів вам кришка».

Можливо, вперше в житті Герасим Васильович перебував у прострації. Він не здатен приймати рішення, він не здатен навіть адекватно мислити, обдумувати ситуацію, будувати плани дальшої своєї поведінки. Сьогодні зранку на його телефонний дзвінок Президент не відповів, хоча був у своєму кабінеті сам. Про це Беруна поінформував Олег Дровня, якого свого часу СБУ посадила «під дах» у Секретаріат Президента. Олег чітко й професійно виконував свої обов’язки помічника Президента й водночас — інформатора спецслужби.

Берун хотів попроситися на терміновий прийом до Президента, пояснити йому свою позицію, розповісти про героїчний вчинок — спасіння лідера нації й батька всього українського народу. Але, мабуть, голову СБУ все-таки вже випередили. Спрацював принцип: хто перший замельдує, того і правда, той і виграв.

У двері двічі стукнули і, не чекаючи запрошення (так заведено), до кабінету зайшла секретарка Валя.

— Герасиме Васильовичу, телефонує Віктор Романович Клютов, каже, що не може до вас додзвонитися і просить замовити йому перепустку, щоб він пройшов сюди.

— Ні! — крикнув Берун, — Ні! Ніяких Клютових. Я зайнятий, у мене повно роботи, я хворий, у мене срачка, геморой, туберкульоз, СНІД! — голова аж шаленів. — На хер Клютова, на хер усіх, мене немає, ні для кого немає! Усе — я вмер! Іди!

Секретарка швидко зачинила за собою двері. Берун підвівся й, походивши, трішки заспокоївся. Знову сів, розгорнув чергову папку, взяв аркуш і швидко пробіг очима заголовок.

Це був лист його колеги, голови зовнішньої розвідки України Миколи Маложона. Берун дістав із шухляди блюдце з горішками кеш’ю, і на диво спокійно читав собі далі, раз по раз ласуючи улюбленою смакотою.

Цілком таємно

Особисто

Шановний Герасиме Васильовичу!

Висловлюючи Вам особисто щиру повагу, все ж змушений довести до Вашого відома таке.

Законами про розвідку в Україні, про Службу безпеки України та про оперативно-розшукову діяльність чітко розмежовано повноваження очолюваних нами державних спеціальних органів. Згідно з цими законами, а також враховуючи наші з Вами особисті стосунки, наші служби тісно взаємодіють у заходах, пов’язаних з охороною держави від внутрішніх і зовнішніх ворогів. Ми особисто разом провели не одну таку операцію.

Але отримані розвідкою оперативні дані свідчать про те, що останнім часом деякі співробітники СБУ всупереч законам і нашим з Вами особистим домовленостям здійснюють оперативні заходи поза межами своєї компетенції.

Так, під час відвідання Києва установленим розвідником ЦРУ Майклом Фером ваші співробітники здійснювали стосовно нього низку оперативно-технічних заходів, чим перешкоджали реалізації наших планів, затверджених на найвищому державному рівні й погоджених з Міністерством закордонних справ України. На нашу думку, саме через втручання Ваших співробітників Майкл Фер запідозрив за собою спостереження і терміново покинув територію України, що не дало змоги нам затримати його на гарячому під час проведення ним шпигунської операції чи виявити контакти зі спільниками, з якими, за нашими даними, він мав зустрітися в Києві.

За попередніми, ще не остаточно перевіреними даними, оперативно-технічні заходи стосовно Майкпа Фера здійснювали співробітники підрозділів, якими керує начальник управління боротьби з тероризмом Б.Д. Зорій.

У зв’язку з цим доводжу до Вашого відома, що я змушений інформувати про це Президента України.

Маю надію, що в майбутньому такі випадки не повторяться й ми, як і раніше, будемо продовжувати співробітництво й взаємодію при здійсненні заходів із забезпечення державної безпеки нашої країни.

Ще раз підтверджую Вам свою повагу і запевняю у щирій дружбі.

Голова Служби зовнішньої розвідки України

М. Маложон

Герасим Васильович Берун відкинувся на спинку крісла. Біда сама не ходить. Цей «поінформує». Цей «по дружбі» так поінформує, що не треба й ворога. Давайте, злітайтеся шуліки, збігайтеся шакали, сповзайтеся гади.

А цей…твою мать, правдолюб Зорій. Я ж наче всі його кроки контролюю, а він і тут устиг наслідити. Якого чорта поліз до того американця? Хоча Богдан мужик розумний, просто так і будь-що не робитиме. Тож у його грі, яку він, безумовно, веде не сам і про яку, як і раніше, я майже нічого до пуття не знаю, — особи не лише місцевого розливу. Ну, що ж, так мені

й треба. Чого прагнув, того й досяг. Треба було керувати спецслужбою, а не займатися бізнесом і ліпити різні схеми. А зараз і гроші не допоможуть. Куди тепер їх? У тюрягу й у гроб не забереш. Тьху, тьху, тьху!

Берун постукав кулаком по столу. Одна з лампочок пульту зв’язку замигтіла, потім — зумер. Голова натиснув клавішу.

— Герасиме Васильовичу, — почувся стривожений голос оперативного чергового, — дозвольте доповісти!

— Кажи, Льоню, — Берун вкинув до рота кілька горішків, — що там іще?

— Міністр внутрішніх справ Юрій Кривученко…

— Що!? — закричав Берун, уже передчуваючи, що до всіх наявних неприємностей зараз додасться ще якась.

— Щойно черговий МВС повідомив, що Юрій Володимирович застрелився…