Читати книгу - "Відкрите суспільство та його вороги"

(3) Звісно, Платон припускає форму чи ідею людини, але було б помилкою думати, що вони репрезентують те, що є спільним для всіх людей; радше, це аристократичний ідеал гордого над-Грека. Саме на ньому базується віра, а не на братерстві всіх людей. Це ієрархія натур, від аристократичних до рабських, у відповідності до більшого чи меншого співпадіння з оригіналом. Отже, розумом, як боги, наділені не всі люди (Timey., 51 e; див. Aristotle, текст до прим. 3 до розд. 11).

(4) Громадяни, якими населене «Небесне місто» (Rep., 592b), як правильно вказав Адам, не є греками. Але воно наслелене й не людьми, а, радше, над-Греками, найвіддаленішими від варварів.

(5) Важливо наголосити, що в 499 c-d різниця між греками й варварами зтерта не більшою мірою, ніж між минулим, сучасним і майбутнім. Платон намагається представити всеохоплююче узагальнення в просторі й часі.

Підсумовуючи, я не можу знайти в нього нічого, крім ворожості до гуманістичної ідеї єдності людства, охоплюючої всі раси і класи. Я впевнений, що, якщо хтось знайде щось подібне, він ідеалізує Платона, відмовляючись бачити зв'язок між аристократизмом і антигуманізмом з одного боку і теорією Ідей з іншого. Див. також прим. 51, 52 і 57.

* (6) Наскільки мені відомо, є лише одне реальне виключення, один фрагмент з Платонових творів, який являє кричущий контраст з вищевказаним. Це фрагмент з «Теетета», 174 e-f, покликаний продемонструвати широту поглядів і універсалізм філософа: «У кожної людини є безліч предків, серед яких є як багаті, так і бідні, як королі, так і раби, як варвари, так і греки.» Цей цікавий і, безперечно, гуманістичний фрагмент наглошує на спільності хазяїв і рабів, греків і варварів і нагадує про всі теорії, проти яких так гаряче бореться Платон. Я не знаю, як примирити цей фрагмент з іншими поглядами Платона, крім вказівки на те, що він, скоріш за все, як в «Горгії», є непоміченим Платоном залишком впливу Сократа. *

8.51. Алюзія на 546 a-b та 546 d-e.

8.52. Republic, 456 d-f. Щодо стурбованості Платона расовим виродженням, див. текст до приміток 6, 7 та 63 до розділу 10, у зв'язку з примітками 39 (3) та 40 (2) до розділу 5.

* Щодо фрагмента про мученика Кодра, процитованого у наступному абзаці тексту, див. «Бенкет», 208 d, що повніше цитується у прим. 4 до розділу 3. P. Айслер («Caucasia», 5. 1928, p. 129. note 237) твердить, що «Кодр» — це доеллінське слово, яке означає «король». Це додає ще кільки штрихів до легенди про автохтонність афінської аристократії. (Див. прим. 11 (2) до цього розділу, прим. 52 до розділу 8 та «Державу», 368 а та 580 b-с.) *

8.53. A.Е. Taylor. РІаto (1908, 1914). р. 122 f. Я згоден з цим цікавим фрагментом до тієї міри, до якої його процитовано в тексті. Втім, я випустив слово «патріот» після слова «афінянин», оскільки я не цілком сприймаю характеристику Платона в тому розумінні, в якому її наводить Teйлор. Про Платонів «патріотизм» див. текст до приміток 14-18 до розділу 4. Стосовно термінів «патріотизм» та «батьківщина» див. примітки 23-26 та 45 до розділу 10.

8.54. «Держава», 494 b: «Хіба не буде така людина найпершою в усьому від самого дитинства?»

8.55. Там же. 496 с: «Про мій власний духовний знак не варто і говорити».

8.56. Пор. те, що Адам каже у своєму виданні «Держави», прим, до 495 d 23 та 496 е 31 з моєю приміткою 47 до цього розділу. (Див. також прим. 59 до цього розділу.)

8.57. «Держава», 496 с-d. див. «Сьомий лист», 325. (Я не думаю, що Баркер (Е. Barker. Greek Political Theory, I. p. 107, note 2) правий у своєму здогаді, коли каже про цитований тут фрагмент: «можливо, що Платон має на гадці циніків». Цей фрагмент напевне не стосується Антисфена, а Діоген, котрого Баркер. певно, мав на увазі під час написання цих рядків, навряд чи був широковідомим, не кажучи вже про ту обставину, що Платон ніколи не став би посилатися на нього в такий спосіб.)

(1) Вище в цьому ж фрагменті «Держави» є ще одне зауваження, котре можна розглядати як Платонове посилання на самого себе. Говорячи про нечисленних достойників, він згадує «благородну і добре виховану натуру, що врятувалася втечею» (чи «у вигнанні», тобто, ця людина уникла долі Алківіада, що став жертвою лестощів і відмовився від сократівської філософії). Адам гадає (прим. до 496 b 9), що «навряд чи Платона вигнали», але втеча до Мегари Сократових учнів після смерті вчителя, певно, збереглася у Платоновій свідомості як один із поворотних пунктів його життя. Навряд чи ці слова стосуються Діона, оскільки Діону було близько сорока років, коли його заслали, а отже, він уже давно минув переломні юнацькі літа. Окрім того, тут немає, як у випадку з Платоном, паралелізму із Сократовим товаришем Алківіадом (не згадуючи вже про те, що Платон опирався вигнанню Діона і спробував добитися відміни вироку). Якщо ми припустимо, що уривок стосується самого Платона, тоді доведеться визнати те саме й про фрагмент 520 а: «Хто стане заперечувати можливість того, що серед нащадків царів чи аристократів виявиться природжений філософ?», бо продовження цього уривка настільки подібне до попереднього, що складається враження, наче в них мовиться про одну й ту саму «благородну натуру». Така інтерпретація фрагмента 502 а цілком має право на існування, оскільки ми повинні пам'ятати, що Платон завжди виявляв свою родинну гордість, приміром, вихваляючи свого батька та своїх братів, котрих він називав «божественними» («Держава», 368 а; я не можу погодитись із Адамом, котрий вважає ці слова іронією: див. також зауваження про Платонового гаданого предка Кодра у «Бенкеті», 208 d, а також про його мниме походження від племінних царів Аттіки.) Якщо прийняти таку інтерпретацію, то посилання у фрагменті 400 b-с на «правителів, царів та їхніх синів», що цілковито відповідає Платону (він був не лише нащадком Кодра, але також і нащадком правителя Дропіда), слід було б розглядати в тому ж ракурсі, а саме як підготовку до 502 а. Втім, це розв'язало б ще одну загадку. Я маю на думці фрагменти 499 b та 502 а. Важко, якщо не неможливо, трактувати ці уривки