Читати книгу - "Лабіринт"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Еліс раптом дещо згадала. Вона бігла через ліс, щоб утекти від мисливців. Потім вона впала і клаптик тканини кольору осіннього листя проплив у повітрі перед її обличчям.
Я бачила це уві сні?
Еліс глянула на Беяра і помітила на його обличчі такі душевні муки, що це краяло їй серце.
— У травні 1234 року інквізитори приїхали до міста Лімо. Лиха доля занесла туди й Алаїс із Ріксандою. Випадково (можливо, їх переплутали з parfaites — дві жінки, що подорожують разом) їх заарештували і відправили до Толози.
Ось чому я так боялася.
— Жінки назвалися не справжніми іменами, тому минуло кілька днів, поки Саже дізнався, що сталося. Він одразу ж поїхав до Лімо, не переймаючись власною безпекою. Проте навіть і тоді йому не пощастило. Судові слухання здебільшого проходили в соборі Сен Сермен, тому Саже попрямував туди, щоб знайти Алаїс. Утім, Алаїс та Ріксанду чомусь відправили до монастиря Святого Етьєна.
Еліс затамувала подих, пригадуючи жінку-привида, яку тягли за собою монахи в чорному вбранні.
— Я була там, — тільки й змогла сказати Еліс.
— Умови там були жахливими. Брудні, жорстокі, принизливі. Ув’язнених тримали без світла, тепла, день від ночі вони відрізняли лише за криками інших в’язнів. Багато хто помирав у стінах монастиря, так і не дочекавшись суду.
Еліс намагалася щось сказати, але її горло пересохло.
— Вона... — почала дівчина й замовкла, не в змозі говорити далі.
— Людський дух спроможний витримати чимало, але якщо його вже раз зламали, то потім він кришиться, неначе пил. Саме це й робили інквізитори. Вони ламали наш дух так само певно, як кати трощили кістки й рвали шкіру, поки ми вже більше себе не тямили.
— Розкажіть! — швидко попросила Еліс.
— Саже спізнився, — промовив Беяр тихо. — А от Гільєм ні. Він почув, що на допит привезли лікарку, жінку з гір, і якось здогадався, що то Алаїс, хоча її ім’я не фігурувало у списках. Він підкупив охоронців, щоб вони пропустили його всередину — підкупив чи залякав, я достеменно не знаю. Він знайшов Алаїс. Її з Ріксандою тримали нарізно від інших, і це дало йому чудову нагоду викрасти їх із Сент Етьєну й загалом із Толози, перш аніж інквізитори зрозуміли, що Алаїс зникла.
— Однак...
— Алаїс завше вірила, що саме Оріана наказала ув’язнити її. Звичайно ж, її так і не допитали.
Еліс відчула сльози на своєму обличчі.
— Гільєм привіз її назад до селища? — спитала Еліс, швидко витираючи лице тильною стороною руки. — Вона повернулася додому?
Беяр кивнув.
— Перегодом. Вона повернулася в серпні, незадовго перед святом Успіння, і привезла із собою Ріксанду, — він говорив поспіхом.
— Гільєм не поїхав з ними?
— Ні, і вони не зустрічалися, поки... — Одрік зупинився. Еліс радше усвідомила, ніж почула, як він втягнув повітря, — через шість місяців народилася її дочка. Алаїс назвала її Бертрандою на честь свого батька Бертрана Пелетьє.
* * *Здавалося, слова Одріка Беяра просто повисли в тиші. Ще одна частинка крутиголовки?
— Гільєм і Алаїс, — прошепотіла вона. У пам’яті Еліс зринуло генеалогічне дерево, яке вона розглядала в кімнаті Грейс на підлозі у Саллель-д’Од. Ім’я АЛАЇС ПЕЛЕТЬЄ — ДЮМА (1193) було виведено червоним кольором. Доти вона не могла розібрати ім’я поряд, вона прочитала тільки ім’я Саже, написане зеленим чорнилом дещо нижче й осторонь. — Алаїс і Гільєм, — знову промовила Еліс.
Пряма лінія спускалася від них униз аж до неї самої.
Еліс відчайдушно кортіло знати, що трапилося протягом тих трьох місяців, які Гільєм та Алаїс провели разом. Чому вони знову розлучилися? Вона хотіла знати, чому символ лабіринту з’явився навпроти її імені та імені Саже.
«І над моїм власним також», — подумала дівчина.
Еліс поглянула вгору, але збудження вже охопило її. Вона була готова засипати його запитаннями, але втрималася, поглянувши на обличчя Одріка. Інстинктивно вона зрозуміла, що він і так занадто довго розповідав про Ґільєма.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лабіринт», після закриття браузера.