Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Винахід чи наслідування?

Велич Леонардо да Вінчі (1452—1519) треба узагальнювати й переосмислювати через несистемний, але геніально відкритий виклад. На порозі ХVІ ст. вона була зумовлена накопиченням набутого протягом століть досвіду у світі так званих механічних, або «невільних», мистецтв. У його творчості можна побачити різноманітний і строкатий світ технічних практик, що відображали як місцеві та звичні стилі роботи, корпоративні й ремісничі традиції, діяльність будівельних майданчиків і майстерень, що розвивались завдяки поштовху міської культури, але їм все ще бракувало спільної технічної мови, а ще більше — свідомого теоретичного осмислення власних засад.

Дослідження

та мова

Знайомство Леонардо з машинами — це зустріч «людини без літер», вихідця не з академічного середовища, а з цеху мистецької майстерні, котрий зробив перші рішучі кроки до теоретичного узагальнення механічних мистецтв, намагаючись створити їхні перші засади зсередини, розмірковуючи над працями класиків геометрії та античної інженерії, Евкліда (ІІІ ст. до н. е.) і, передусім, Архімеда (287—212 рр. до н. е.), які вже шукали та досліджували архітектори й ті, хто цікавився машинами в ХV ст., над платонівською філософією Луки Пачолі (1445?—1010?) та флорентійського середовища. Дослідження історії техніки відкрили настільки багату й складну панораму навколо Леонардо, що виявилось дуже нелегко оцінити, чи були справжніми окремі з його винаходів або вони стали переосмисленням того, що вже існувало. Віднайдення альбому з малюнками, систематичне вивчення «театру машин», порівняння різних документів зробили складнішою проблему датування або визначення авторства конкретного винаходу. Те, що здавалось оригінальною ідеєю, часто виявлялось копіями вже наявних моделей, — у консервативній традиції, наприклад, ремісницькій, які часто датувались попередніми століттями, а, траплялось, були кращими. Ремісник та інженер, перш ніж винайти дещо, копіювали й наслідували і, відповідно до безперервної традиції ХVІ ст., демонстрували свій «механічний геній», поєднуючи механізми та частини машини, прямуючи за риторикою хитрощів, вивертів, усупе­реч раціональному спрощенню сучасної механіки.

Ingenium

Леонардо закарбовує в пам’яті сторінки інформації про випадково (inventio) виявлені ним інструменти, теми, пристрої чи машини, з певними корективами, для майбутніх проєктів. Інженер вважає скарбом цю накопичену пам’ять і готовий до пошуку в «каталозі» прикладів, які краще використати в конкретному випадку. Він розширює власний досвід, набутий у кресленні, а не доведений або виміряний. Однак якщо ми обмежимось цим типом міркувань, то, звичайно, не зможемо осягнути сутність генія Леонардо, який потрібно розпізнати через безліч технічних пропозицій, що їх він здатний запропонувати і на які його часи ще не в змозі відповісти.

Якщо взяти до уваги малюнок автомобіля, то він був нижчої якості, ніж креслення Франческо ді Джорджо Мартіні (1439—1501); водолазний костюм або маска для підводного пірнання вже задокументовані у працях Конрада Кайзера (1366 — після 1405) і в так званого Аноніма Гуситської війни, автора записок і спостережень, фундаментальних для розуміння механічних технік (близько 1430 р.); корабель з боковими колесами ґрунтується на рукописних документах та, можливо, сягає часів римських моделей; підйомні машини представляють поширений цілий набір інструкцій попередників, а також механізми з кремальєрою, поєднані за допомогою черв’ячних гвинтів; вперто та з науковою грамотністю втілюється захопливе й водночас провальне дослідження щодо літального апарата, яке також мало попередників.

Виверти, винахідливість та утопія

Безумовно, у постаті Леонардо максимально розвинулися та з дивовижною майстерністю розкрилися здібності, які зазвичай вимагаються від інженера чи архітектора його часів. Архітектор — це не лише той, хто зображує або проєктує будівлі та фортифікації, а насамперед це організатор будівельних робіт у найсерйознішому розумінні, той, хто «командує будівельною діяльністю» з усією повнотою навичок, потрібних під час будівництва.

Леонардо на сторінках своїх рукописів розглядає й узагальнює досвід технічної діяльності різних робітничих та ремісничих цехів, багато з яких співіснували разом у межах будівельної компанії. Як і вимагалось від інженера, Леонардо втручався в розв’язання проблеми та пропонував рішення, що йому диктував незрівнянний геній у всіх галузях техніки та будівництва, починаючи від цивільної інженерії й гідравліки і закінчуючи військовою інженерією, від точної механіки до проєктування верстатів чи будівельних машин.

Леонардо —

предтеча

Звідси бере початок розвиток низки технічних пропозицій, серед яких автоматична машина для гравіювання або шліфування дзеркал, вальцювальний верстат для конічного профілю, прядильна машина з механізмом крутіння, механізми для фрезерування та розточування, системи проти стирання та компенсації зносу дерев. Технічні пропозиції у багатьох випадках виходили за межі можливостей матеріальної реалізації того часу. У розбіжностях, які виникають між пропозицією від людини та можливостями дати на неї відповідь з урахуванням особливостей епохи, і полягає технічний геній Леонардо. Машина в доіндустріальну епоху була прототипом, створеним щоразу в певному місці для конкретної функції, для якої вона призначена, пов’язаної з характером доступних матеріалів та місцевими звичаями, що встановлює обмеження стосовно термінів винаходу та інновації. Тому, відповідно до об’єктивних умов та технічної традиції, що сформувалася за цих обставин, Леонардо не залишалось нічого, крім оновлення шляхом винахідливих вивертів або утопії.

Варто зауважити, що ілюстративний матеріал Леонардо, винятковий через широту інтересів та загальну графічну майстерність, є зразком технічної та інженерної документації, який не був незвичним для архітекторів, техніків та науковців його часу. Малюнки та ескізи машин — це нотатки, що мають залишатись на сторінці альбому протягом необхідного часу, аби представити механізми та вироби, починаючи зі стадії загального уявлення, позбавленої проєктного характеру, до їх конкретної реалізації. Отже, життя їх коротке, адже часто коротке життя машин, не лише через знос матеріалів, а й тому, що вони призначені для виконання окремої та конкретної функції, здебільшого пов’язаної з певним будівництвом чи роботою.

Органіцизм і геометрична абстрактність:

два погляди з боку машини