Читати книгу - "Учта для гайвороння"

— Яка сумна новина! Томенові аж серце краятиметься. Він так захоплювався нашим мужнім Лицарем Квітів.

— Простолюд теж, — мовив її адмірал. — Коли Лорас помре, дівчата по всьому Семицарстві розбавлятимуть вино власними слізьми.

Королева знала, що Бурун має рацію. Коли пан Лорас відбував до Дракон-Каменя, коло Грязючної брами скупчилося зо три тисячі міщан, і троє з кожних чотирьох були жінками. Побачивши те видовисько, королева сповнилася зневагою. Їй кортіло заверещати тупоголовим вівцям, що жодна з них ніколи б не мала від Лораса Тирела нічого, крім посмішки та квіточки. Та натомість Серсея проголосила його найхоробрішим лицарем Семицарства і широко всміхалася, поки Томен дарував Лорасові коштовно оздобленого меча для майбутньої битви. Також король подарував йому свої ясновельможні обійми. Їх Серсея не передбачила і не схвалила, та зараз вони вже нічого не важили. Тепер вона могла дозволити собі трохи поблажливості — адже Лорас Тирел лежав при смерті.

— Розкажіть мені! — наказала Серсея. — Хочу знати все від початку до кінця.

Коли адмірал скінчив, у покоях вже темнішало. Королева запалила кілька свічок і надіслала Доркас до кухні принести хліба, сиру та вареної телятини з хріном. За вечерею вона попрохала Аурана розповісти все знову, щоб добре запам’ятати подробиці.

— Не хочу, щоб наша люба Маргерійка почула звістки від когось стороннього, — мовила королева. — Я сама їй усе розкажу.

— Ваша милість такі добрі, — відповів Бурун з посмішкою.

«Зловісною посмішкою» — подумала королева. Насправді Ауран нагадував принца Раегара менше, ніж їй здалося з першого погляду. «Хіба що волоссям. Але ж таке саме має половина хвойд у Лисі, якщо люди не брешуть. Раегар був справжній чоловік. А це лукавий хлопчина, та й по тому. Хай навіть корисний у свій спосіб.»

Маргерія сиділа у своєму Дівосхроні, сьорбаючи вино і разом з трьома сестрами в перших намагаючись щось втямити у новій грі, привезеній з Волантису. Хоча година була вже пізня, варта впустила Серсею негайно.

— Ваша милосте, — мовила вона, — краще вам почути новини від мене. З Дракон-Каменя повернувся Ауран. Ваш брат вкрив себе славою.

— Я знала, що так має бути.

Маргерія зовсім не здавалася враженою. «А з якого дива? Чого ще вона чекала від миті, коли Лорас попрохав поставити його на чолі війська?» Та коли Серсея скінчила розповідь, на щоках молодшої королеви блищали сльози.

— Рожвин поставив копальників пробити хід під мурами замку, але Лицареві Квітів такий спосіб здався повільним. Поза сумнівом, він згадував, як піддані вашого батька страждають на Щитах. Князь Бурун розповідає, він наказав рушати на приступ за пів-дня по тому, як став на чолі війська — щойно каштелян князя Станіса відмовився залагодити справу двобоєм. Лорас першим увірвався до пролому, зробленого тараном у брамі. Кажуть, хоробрий лицар ринув просто до драконової пащеки, весь у білому, вимахуючи над головою телепнем і сіючи смерть праворуч та ліворуч.

Мегга Тирел вже схлипувала, не криючись.

— Як він загинув? — запитала вона крізь сльози. — Хто його вбив?

— Цією честю не може похвалитися ніхто, — відповіла Серсея. — Панові Лорасу влучили арбалетною стрілою в стегно, іншою — в плече, але він бився далі, незважаючи на потоки власної крові. Потім його вдарили буздуганом, зламавши кілька ребер. А потім… ні, найгіршого я вас позбавлю.

— Розповідайте! — мовила Маргерія. — Наказую вам!

«Наказує?!» Серсея запнулася на мить, потім вирішила пробачити нахабство.

— Коли зовнішній мур було взято, захисники відступили у замковий кам’янець. Лорас очолив і його приступ. І звідти його обпекли гарячою олією.

Панна Алла зробилася білою, наче крейда, і вибігла з покою.

— Князь Бурун запевняє, що маестри роблять все у їхній силі. Та боюся, вашого брата надто тяжко поранено.

Серсея пригорнула Маргерію в обійми, щоб утішити, подарувати розраду.

— Він врятував нашу державу від лиха. — Поцілувавши малу королеву в щоку, вона відчула сіль її сліз. — Хайме запише його звитяги у Білу Книгу, і співці співатимуть про них наступну тисячу років.

Маргерія рвучко викрутилася з обіймів, трохи не зронивши Серсею на підлогу.

— Він помирає, але ще не помер! — вигукнула вона.

— Звісно, але маестри кажуть…

— Помирає, але ще не помер!

— Я лише хотіла позбавити вас…

— Я знаю, чого ви хотіли. Забирайтеся геть!

«Отепер ти знаєш, як я почувалася того вечора, коли помер мій Джофрі.» Королева вклонилася, нап’явши личину холодної чемності.

— Мила донечко, мені так сумно за вас. Залишаю вас наодинці з вашим горем.

Тієї ночі пані Добромир не з’явилася, а Серсея була така збуджена, що й заснути не могла. «Якби мене зараз бачив князь Тайвин, то знав би, що має справжнього спадкоємця! Нащадка, вартого Скелі.» Так думала вона, лежачи поруч із Джоселин Звихт, що тихенько похропувала у свою подушку. Скоро Маргерія литиме гіркі сльози, які мала б лити ще за Джофрі. Мейс Тирел теж, мабуть, заплаче, але королева не дала йому ані найменшого приводу для ворожості. Зрештою, що вона зробила? Вшанувала Лораса довірою? Адже він сам прохав проводу над військом, стоячи на коліні перед очима половини двору.

«Коли він помре, треба на знак шани десь устромити його кам’яну подобу. І похорон йому вчинити такий, якого ще не бачив Король-Берег.» Простолюдці втішатимуться. І Томен теж. «Неборака Мейс ще мені й подякує. А його ясновельможну матінку, якщо буде на те божа ласка, новина вкладе в могилу.»

Схід сонця був такий гарний, якого Серсея не бачила вже роками. Невдовзі з’явилася Таена і зізналася, що всеньку ніч заспокоювала Маргерію та її панночок; річкою лилося вино, сльози та балачки про Лораса.

— Маргерія досі впевнена, що він не помре, — доповіла Таена, поки королеву вдягали до двору. — Хоче надіслати власного маестра за ним ходити. А сестри її моляться про милість Матері.

— Я теж молитимуся. Назавтра ходімо зі мною до Септу Баелора — запалимо сотню свічок за нашого мужнього Лицаря Квітів.

Королева обернулася до служниці.

— Доркас, неси вінця. Нового, якщо твоя ласка.

Новий королевин вінець, легший за старий, був плетений, наче мереживо, зі світлого золота і оздоблений смарагдами, що виблискували з кожним поворотом голови.

— Нині щодо Біса з’явилося четверо, — доповів пан Озмунд, коли Джоселин його