Читати книгу - "Філософія: Навчальний посібник."

Брахман - філософська категорія давньоіндійської філософії для вираження деякої загальної духовної основи всього сущого.

Буддизм - давньоіндійська філософська школа та релігія, засновником якої вважається Сіддхартха Шак’ямуні або Будда (563-483 роки до н. е.). Школа вважає, що буття є взаємодією деяких конечних елементів «матерії», «духу» та «сил», що об’єднуються терміном дхарма. Світовий процес є взаємодією 72 видів елементів (дхарм) і має тенденцію до заспокоєння та конечного згасання. Важливим поняттям буддизму є нірвана, що означає повну заспокоєність, згасання, а іноді й смерть. Мета життя людини - звільнення від страждань, досягнення нірвани.

Буття — вихідна категорія філософії, якою стверджується, що світ, сукупність речей і процесів, є наявним, існуючим, Через категорію «буття» підкреслюють факт існування тих чи інших предметів, явищ.

Веди — збірники гімнів, пісень, магічних заклинань та ритуальних формул. Складаються з таких груп: самхіти, брахмани, араньяки, упанішади. Упанішади відіграли фундаментальну роль у становленні давньоіндійської філософії. Найбільш давні з текстів ведичної літератури відносяться до середини другого тисячоліття до н. е.

Відносини - спосіб взаємозалежного буття предметів певної тотожності, сутність якого полягає у наявності у них реальної можливості з необхідністю вступити при належних умовах у актуальний зв’язок і взаємодію через посередництво механічних, фізико-хімічних та інших процесів.

Влада — панування і контроль одних людей над свідомістю і поведінкою інших.

Гіпотеза (від грець. ύπόθεσις - припущення) — деяке імовірнісне припущення про суттєвий зв’язок між явищами.

Гносеологія (від грець. γνώσις - пізнання + λόγος - вчення) - розділ філософії, який досліджує пізнавальне відношення людини до світу, умови, види і форми пізнання, проблему істини.

Даосизм - давньокитайська філософська школа, засновником якої був Лао-цзи (604-531 до н. е.). Відстоювала принцип слідування природності як правильний шлях життя (дао).

Даршани - філософські школи ведичної традиції: санкх’я, йога, н’яя, вайшешика, міманса, веданта.

Девіантна поведінка - тип поведінки, що є наслідком розриву між нормами-цілями й соціально-схвальними засобами їх досягнення.

Дедукція — метод переходу від загальних положень до часткових, або інакше - виведення за правилами логіки нових істин з істин вже відомих.

Держава - політична організація, яка здійснює управління суспільством і має такі ознаки як наявність публічної влади, оподаткування населення, територіальні межі владних спроможностей, право.

Джайнізм - давньоіндійське філософське вчення, засновником якого вважається Вардхамана (599-527 р. до н. е.). Прибічники вчення стверджували, що усі живі тіла мають душі, які неначе керуючі субстанції спрямовують тіло на успішне функціонування. Визнавали карму як силу пристрастей і бажань, що полонять душу. Мета життя - звільнення від карми.

Діяльність — якісно відмінний від процесів у живій і неживій природі спосіб взаємодії людей з середовищем, який характеризується цілеспрямованістю, опосередкованістю штучно виготовленими знаряддями, сумісністю та іншим.

Догматизм (від грець. δόγμα думка, вчення) - спосіб мислення догмами (незмінними положеннями). Для догматизму характерною є некритичність щодо догм, консерватизм мислення. У філософії догматизм виражається у прийнятті певних положень за абсолютно вірогідні. Догматизму протистоять скептицизм і критицизм.

Досократики - давньогрецькі філософські школи та вчення, що розвивалися до Сократа (469-399 р. до н. е.), напр., мілетська школа, елеати, атомісти. У досократичних вченнях переважала онтологічна проблематика. Сократ здійснив антропологічний поворот у давньогрецькій філософії, поставивши у центр філософських досліджень проблеми людини.

Дуалізм (лат. dualis - подвійний) - філософська система, у якій визнається два рівноважних але протилежних начала, напр., у Декарта це тілесні та духовні субстанції.

Дух - відносно людини це поняття виражає сукупність явищ людської психіки та її якісний стан, виражає той клас властивостей людини, який протилежний тілесним (фізичним) властивостям; сукупна назва всього «внутрішнього світу» світу людини, тобто світу знань, емоцій, образів, сприйнять тощо.

Духовне (ментальне) - загальна назва для явищ людської психіки, таких як думки, відчуття, емоції тощо і які частково охоплюються поняттям свідомості.

Душа - поняття, в якому відображається відчуття людиною власного духовного комплексу у його цілісності.

Еволюціонізм - філософсько-історична позиція, що визнає загальну історичну «логіку» змін у всіх суспільствах в напрямку зростаючого ускладнення будови соціального цілого, диференціації суспільства за різними вимірами, зростання числа винаходів і технічних удосконалень, зростання розподілу праці тощо.

Евтаназія - безболісна смерть.

Ейдос - (грець. ειδος - вид, образ), термін античної філософії, спочатку означав все, що є видимим, але з часом отримав більш абстрактне значення: конкретна даність абстрактного. У філософії Платона эйдос розуміється як внутрішня форма речей і навіть отримує онтологічно самостійний статус: ейдоси складають трансцендентний світ досконалих зразків можливих речей.

Екзегетика, екзегеза (з грецької εξηγητικά, від εξήγησις - тлумачення, пояснення) у богослов’ї - тлумачення біблійних текстів, трактування їх смислів.

Експеримент - активне втручання суб’єкта у процеси зовнішнього світу з метою пізнання, характеризується цілеспрямованим впливом на об’єкт шляхом його вилучення, ізоляції від випадкових обставин і таких, що приховують його власну природу.

Еллінізм - період у історії стародавнього світу від початку походів Олександра Македонського (334-323 до н. э.) до римського підкорення держав, що утворилися на теренах його імперії (I ст. до н. е.). У філософському відношенні період еллінізму продовжують до II ст. н. е. Нові філософські школи доби еллінізму - епікуреїзм, скептицизм, стоїцизм.

Ентелехія — (від грець. ἐντελέχια: ἐντελής, «завершений» + ἔχω «маю»). У Арістотеля - внутрішня сила, що має в собі мету та кінцевий результат і забезпечує тим самим здійсненність речі у її цільовому призначенні.

Епікуреїзм - філософська школа доби еллінізму, засновник Епікур (342-271 р. до н. е.).

Звичаї - загальноприйнятий порядок, правила соціальної поведінки, що склалися стихійно.

Зміст історії - сукупність фактів щодо зміни типів соціальності, видів і форм діяльності людей.

Ідеал - концентроване вираження норм досконалості, зразка поведінки й цільової спрямованості життєдіяльності.

Ідеалізм (фр. idealisme, через лат. idealis, від грець. ίδεά - ідея) - філософський світогляд, згідно з яким у основі буття лежить духовне начало. З гносеологічної точки зору ідеалізм вважає, що людина має певне попереднє (поза