Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Кінь Перуна 📚 - Українською

Читати книгу - "Кінь Перуна"

259
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кінь Перуна" автора Олег Йосипович Говда. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 99
Перейти на сторінку:
вже давно не отримувала і скоро не перестала б у жодному разі. Правда, якби було з чого вибирати, то вона воліла б якусь пишнотілу панянку, з білою й ніжною шкірою. З довгим шовковим волоссям, яке так чудово пахне, коли горить… Але й вовкулака годиться, на лихий випадок.

Хто зна, чим би все те скінчилося, коли б у якусь мить рука відьми не завмерла в повітрі з занесеним батогом, а сама вона не насторожилася, дослухаючись. І таки не вчулося їй. Над лісовою галявиною, десь високо в небі, пролунав голосний клекіт орлиці.

- Морена! – вигукнули водночас обоє.

Відьма з полегшенням, бо вже й сама розуміла, що перегнула палку і, зумій перекидень звільнитися, буде по ній. А вовкулака – з острахом… Навіть знущання Мари волів би він терпіти далі, ніж через мить зустрітися з невдоволеною богинею.

Ще раз заклекотіла орлиця, вже ближче.

Вони обоє задерли вверх голови, наче крізь закіптюжений, укритий павутинням сволок могли побачити в небі могутнього птаха.

А тоді – загуло, завило, загуркотіло. Бухнуло в комин, аж хмара сажі вихопилася з-під заслінки, осліпивши усіх непроглядним мороком. Коли ж прочухалися, протерли очі, а сажа всілася, то побачили, що перед піччю стоїть молода чорноволоса жінка. І жодна пилинка не пристала до її білосніжної сукні… Богиня Долі і Часу!

Морена дещо здивовано оглянула обох – перекидня, спійманого у капкан, і відьму з батогом у руці, що наче й помолодшала, розрум’янилася на обличчі. Хмикнула і, насупивши брови, зиркнула на ослінчик біля столу. Той одразу перекинувся на делікатне, плетене з лози крісло і – боком, боком присунувся до Морени. Богиня зручно вмостилася й аж тоді поцікавилася:

- Що це тут у вас діється?

Але відьма вже оговталася. Батіг щез, наче ніколи й не було. Клацнули, одмикаючись, зуби капкана. А сама вона знову згорбилася й зашамкотіла.

- То так, пусте… Не варте твоєї уваги, всемогутня. Юхимчик трохи роздратований повернувся з Галича, от і довелося припнути його. Щоб прохолов трішки…

- Роздратований? – перепитала Морена і повернула голову до перкидня. – Чому? Щось негаразд? Що з хлопчиком? Ти знайшов його, як я веліла? Він мертвий?

Вовкулака похнюплено мовчав.

- Ну? Я щось запитувала… – голос богині був страшнішим за посвист батога.

- Не встиг я… – проскавулів перекидень, опускаючись на коліна. – Люди… Кляті… Змилуйся, пані… Мені й хвильки часу не дали, аби втрутитися… Я не винен…

Дужий чолов’яга стояв на колінах і ридав, мов дитя. Але у лісовій хижі нікому це не видавалося дивним чи смішним.

- Хочеш сказати, що саме цієї ночі в Галичі ніхто не спав? І  опівночі виявилося повне Підгороддя людей? Так? – Морена говорила спокійно і тихо, але од звуку її голосу поховалися в шпарини навіть павуки, а тлустий Чахлик, про всяк випадок, поліз у піч. Прокинулася навіть стара птаха і розгублено закліпала очиськами.

- Так, пані, – похнюпився вовкулака і ще дужче припав тілом до долівки.

- І відкіля ж вони там узялися?

- Не відаю, пані… Але кажу щиру правду! Мо’, попередив хто?

- Попередив? – Морена замислилася. – Але хто міг про це знати? Мені сказала Книга. Тобі – я…  Почни все од початку!

- Я зробив так, як ти веліла, пані. Правда, коні у них були дуже хороші й через те зграя запопала їх лише перед самими валами. Однак усе зробилося вмить. Люди й за зброю схопитися не встигли. Думав, малому кінець. Адже, вовків зі сто у зграю зігнав. А от далі… Де й узялися княжі вовкодави! Цілий виводок, пані. Од моїх сіроманців лише клапті шерсті полетіли… Вмить відбили їх від саней. Я хотів було сам подивитися чи й малого разом з усіма зжерли… Та тут як посипав народ – зі зброєю, смолоскипами. Наче все місто чекало цієї миті. Я й розгубився… А там – мале озвалося з саней.  І якась молодиця вхопила його на руки та й шасть у браму. Що я міг вдіяти? Ти ж знаєш, пані, що у вовчій подобі мені в Галич дороги нема. Там панує Єдиний… Що я міг зробити?

Морена мовчала, лиш важко дивилася на перекидня. А той, під тими   невмолимими очима, дедалі більше щулився й намагався махнути хвостом. У його грудях клекотіло, а з уст зривалося лиш тихе скімління.

Побачивши, що непереливки, нечутно вишмигнула з хижі й Мара.

Морена поворушила пальцями, і сині іскорки замиготіли на їх кінчиках.

Юхим, розуміючи до чого йдеться, заскавулів ще голосніше.

Богиня щось зашепотіла, спершу повільно, а тоді все швидше і швидше, аж урвала себе голосним вигуком і водночас рвучко простягнула десницю з виціленим на перекидня пальцем. Гримнуло! Блиснуло!

Вовкулака завив на повний голос. Засмерділо паленою шкірою. Відьма на дворі зацокотіла зубами. Чахлик подерся комином надвір.

- Те, що ти не справишся, я відала від Книги, – промовила наче до самої себе Морена. – Але це не виправдання. Мої накази повинні виконуватися, аби там що! Тому, Юхиме, ти будеш покараний і проклинатимеш кожен прожитий день, що не зумів убити малого. Бо я хочу тепер, щоб він виріс для зустрічі зі мною… А ти – пильнуватимеш, аби він був цілий і здоровий аж до тієї днини, коли я звелю привести його до себе. І доти,  Юхиме, не буде для тебе ні жінки, ні вовчиці! А підведеш мене ще раз – я вигадаю щось таке, що тобі ще більше сподобається. Віриш?

- Так, пані… Дякую, – Юхим говорив цілком щиро, бо подумки вже давно попрощався з життям А любощі  – дурничка. Живуть же на світі якось і  кастрати… Тим більше, що то не назавжди. Можна перетерпіти. – Я пильнуватиму його як зіницю в оці!

- Сподіваюся… Отож, повертайся в Галич і чекай на мій або Перунів наказ! Цей малюк надто багато важить для Мережива Долі, щоб легковажно спустити його з ока. Про все важливе і, на твою думку, цікаве чи несподіване доповідатимеш через Мару. Потрібно буде ще щось – знайду як повідомити…

- Зроблю, усе зрорблю, як велиш… – кивав похапцем Юхим і віддано позирав богині у вічі. – За несподівано даровану ласку він ладен був язиком вилизувати її чобітки. Добре бо знав, що подібних провин боги не прощають і найвідданішим слугам.

- Ти вже постарайся, – несподівано серйозно відказала Морена. – Бо є в

1 ... 20 21 22 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кінь Перуна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кінь Перуна"