Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Все починається в тринадцять 📚 - Українською

Читати книгу - "Все починається в тринадцять"

497
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Все починається в тринадцять" автора Валентин Бердт. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 40
Перейти на сторінку:
дихав. Почувся дзвін розбитого посуду. А ось і годинник, що висів на стіні, теленькнув і гупнув на підлогу: деталі заторохтіли по підлозі в різні боки.

Невже тато нічого не чує?!! А Полкан?

Щось важке бебехнулося з полиці, покотилося, мов здоровий гарбуз, зачіпляючись за меблі, прямісінько в мою кімнату. Сичі сполохано зашерехтіли крилами. Невідомий предмет зупинився біля ліжка. Хтось торкнув мене за плече. Стривай! Та це ж по мені походжає сич. За мить поруч нього примостився ще один, за секунду — інші. Забракло повітря. Довго не витримаю. Ще трішки — і задихнусь.

А сичі, наче їх була ціла сотня, лопочучи крилами, спускались до ліжка. Кожна пташка здавалася важчою за цеглину. Почали дзьобати ковдру у мене на голові. Будь що буде! Визрів план дій: різко відкинути ковдру і кулею вилетіти з хати. Та де там! Зграя буквально приплюснула мене до ліжка. Кілька спроб вивільнитися виявилися марними. Птахи начебто втихомирилися, а потім, мов за командою, залопотіли крилами й стали злітати, стягуючи з мене ковдру. Я підхопився, щоб мерщій вибігти з хати, але так і закляк: зграї не було й близько... У тьмяному місячному світлі за пару кроків від мене стояла чиясь постать: слабенькі, згорблені плечі, тонкі руки, мов висохлі стебла трави, голова вкутана хустиною, довгий поділ спідниці…

— Ляж і не сіпайся, — пошепки аж просичала жінка.

Наблизилися до мене впритул і штурхонула рукою в плече. Я впав навзнак.

— Слухай і не перебивай. В мене на тій могилі свої справи. І якщо ти станеш на заваді, то скажи батькам, щоб заздалегідь зібрали грошенят на похорони.

— Та я… я нікому… я не заважаю.

— Запам’ятай, вишкварку, що тієї ночі ти лишився живий тільки тому, що мені було ніколи. Мала б я ще кілька вільних хвилин, то закопала б тебе поруч із Тетяною.

— Та я й не думав ставати вам на заваді...

— Я і зараз можу зробити так, що за секунду кров’ю стечеш. Мекнути не встигнеш, — процідила крізь зуби. — Якщо ще раз бодай ногою ступиш на кладовище, то навіки там і залишишся. Тато з мамою шукатимуть твоє хирлявеньке тільце, та так і не знайдуть. Бо такі хлопчики, як ти, — дефіцитна сировина для наших справ. Хоч тисячу папірців понасовуй у кишені — жоден не допоможе. Бо те, за чим ти прийшов у ту ніч на кладовище, вже в мене. І я тепер легко керуватиму тобою. Захочу — втоплю у Ворсклі, забажається — підвішу на поперечині в сараї або спопелю ударом блискавки. Забажалось мого сича використати? Гм-м-м, відьмак знайшовся! — єхидно мовила тінь. — Козлику, не вибрикуйся, а то в молоці зварю. Спочивай, дурнику. Ну? Скам’яній до третіх півнів! — вона різко повернулась і пошелестіла полами довгого одягу в темінь ночі.

У тьмяному світлі місяця метеликом закружляв папірець. Я сіпнувся підхопити його, але в очах попливли різнокольорові хмарки, тіло обм’якло. Я провалювався в чорну прірву…

Дошкуляла прохолода літнього ранку. Напевно, ковдра сповзла. Простягнув руку, щоб поправити, але замість ковдри намацав зрошену траву. Розплющив очі: високо в небі рясно мерехтіли зорі. Звівся на ноги, обвів поглядом місцину. Пригледівся — кладовище. Як?! Чого це я розлігся посеред кладовища?! Присів навпочіпки. Паморочилася голова, лихоманило. Шаснув до кишені — мобільника не було, а значить, і ніякої надії на допомогу. Неподалік — могила Тетяни. Отже, вихід з кладовища з протилежного боку. Помітив, що трава довкола не витолочена, без слідів, які ми залишили кілька днів тому. І кущів бузку немає. Ступив кілька кроків. Ось могила з металевою огорожею, а ось інша, обкладена цеглою, а замість хреста — дерев’яна тумба з металевою зіркою. За кілька метрів має бути похована Тетяна. Проте, скільки не ходив туди-сюди, могили не було. Зникла. Чортівня якась. Зараз головне — вибратися з кладовища. І я навмання побрів туди, де мають бути ворота.

Цікаво, котра зараз година? І чиї голоси лунають в Глибокій Криниці? Ось вже і сільбуд. Розмови чути ще чіткіше. Підходжу ближче. Гамірно й велелюдно. Грає музика. Може, хто-небудь з дорослих підвезе мене до Ліщинівки? Хтось міцно вхопив за руку.

— Більше сюди не приходь, бо тут збираються тільки ті, кого вже давно немає на світі. Чого тебе сюди тягне?

У темряві я не міг розгледіти обличчя.

— Вибачте... Але я ледве тримаюся на ногах, а до Ліщинівки ще кілька кілометрів. Чесне слово, більше тут ноги моєї не буде, тільки допоможіть дістатися до бабусиної хати, — почав благати я незнайомця.

— Не бійся і ніколи не проси ні в кого і нічого,– звернулася до мене жінка.

Я впізнав голос Тетяни.

— Але я можу загинути без вашої допомоги.

— Намагайся всі справи вирішувати сам. Вір тільки Богу і собі. Решта — вигадки та ілюзія. Все навколо — комп’ютерна гра, і кожен отримує результат залежно від обраної ролі.

— Це тільки слова, а на ділі — все інакше…

Тетяна не дослухала, поклала на плече руку і спокійно, як на одному подиху, продовжила далі:

— Я не маю часу для пояснень. Запам’ятай одне... Ти не забув, що вже лишилося вісім земних днів?

— Мені погрожують.

— До погроз вдаються тільки ті, хто слабший за тебе. Не стався легковажно до моїх порад. Це не просто слова. І думки, і слова, і літери, написані на папері — се це складові однієї великої комп’ютерної програми. Холодно? Ти весь тремтиш. Ось я поправлю ковдру. Поспи, ще рано.

— Яку ковдру?!

— Сергію, чого ти? — сонно озвався батько.

— Та нічого.

Нерішуче, боязко, мов злодій, я поглянув на одне, потім на друге вікно: обидва цілісінькі. На шафі стоїть ящичок із запакованою штучною ялинкою — все на місці.

Знову примарилося? Стривай, а стара відьма? Це ж легко перевірити: якщо оберіг, створений Дмитром, на місці — все маячня. Підхопився з ліжка, підсвічуючи мобільником, на стільці знайшов недбало кинуті звечора джинси. Шаснув по кишенях — папірця таки не було. Кілька разів обнишпорив, гадаючи, що спросоння не міг намацати талісман. Зіжмакана гривня, кілька копійок — оце і все.

Якщо я прокинувся вдома, а не на кладовищі, то сто відсотків, що все наснилося. Тоді куди зник папірець?

День восьмий

— Вставайте, паничу, на вас чекають важливі справи! — бадьоро скомандував батько. — Сніданок уже на столі. Швиденько поїмо, бо час їхати до бабусі в лікарню.

Я підхопився, демонстративно зробив таку-сяку зарядку, вмився водою з колодязя, натягнув джинси і поквапився до столу. Тато вже апетитно розправлявся з яєшнею.

— А ти у своєму стилі.

— Це ти про що? — я здивовано звів брови.

— Про невимкнений ноутбук. Ти йому таки вкоротиш віку. Ідеальний варіант, якщо сьогодні комп’ютер перекочує до Олега.

— Невже?! Я ж вимикав.

— По-твоєму, я його ввімкнув серед ночі? Не заперечуй. Цей грішок за тобою помічений уже не вперше.

— Тату...

— Ніяких «тату».

— Гаразд. За годину комп’ютер буде в Олега. Хоча стривай, він же в лікарні!

— Залишиш бабусі.

— Даю сто відсотків, що вона на ноутбук казан з борщем поставить. Ні, техніку передають з рук у руки.

— Тоді будь уважнішим.

— Як бабуся?

— До кінця тижня, можливо, випишуть з лікарні. Було б добре, бо мені час повертатися до Харкова, маю невідкладні справи на роботі.

— Тату, а де Полкан?

— Якщо нема в дворі — значить,

1 ... 20 21 22 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Все починається в тринадцять», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Все починається в тринадцять"