Читати книгу - "І не лишилось жодного"

Блор підтримав його:

– У цьому немає сумніву. І, якщо дозволите, я маю одну ідею…

Квапливий жест руки судді Ворґрейва зупинив його. Суддя тихо промовив:

– Ми до цього ще повернемось. На даний момент я лиш маю бажання встановити, чи ми всі згодні з цим фактом.

Емілі Брент, досі в’яжучи спицями, докинула:

– Ваші аргументи здаються логічними. Згодна, що один із нас одержимий дияволом.

Віра пробурмотіла:

– Не можу в це повірити… не можу…

Ворґрейв сказав:

– Ломбард?

– Згоден, сер, цілковито.

Суддя задоволено кивнув головою і продовжив:

– Тепер розгляньмо докази. Для початку, чи є причини підозрювати когось зокрема? Містере Блор, здається, ви маєте що сказати.

Блор важко дихав. Він заявив:

– У Ломбарда є револьвер. Він не сказав правду… минулої ночі. Він у цьому зізнався.

Філіп Ломбард презирливо посміхнувся і сказав:

– Схоже, є потреба ще раз пояснити.

І він це зробив, розповідаючи коротко й стисло.

Блор різко заперечив:

– А як доведете? Немає нічого, що б підтвердило вашу розповідь.

Суддя кашлянув.

– На жаль, – прорік він, – ми всі в такому становищі. Можемо покладатись лише на власні слова.

Він нахилився вперед:

– Жоден із вас іще досі не зрозумів, наскільки ця ситуація виняткова. Як на мене, є лиш один хід дій, який можна застосувати. Чи є хтось, кого ми можемо виключити зі списку підозрюваних, зважаючи на ті докази, які в нас є?

Лікар Армстронґ швидко промовив:

– Я – знана людина в професійних колах. Лише думка про те, що мене можуть підозрювати у…

Знову жестом руки суддя зупинив мовця до того, як він зміг завершити фразу. Суддя Ворґрейв заговорив своїм тихим чітким голосом:

– Я також – знана людина! Проте, мій дорогий сер, це нічого не доводить! Бувало, і лікарі втрачали глузд. Судді втрачали глузд. Також, – додав він, дивлячись на Блора, – і полісмени!

Ломбард сказав:

– У будь-якому разі, гадаю, жінок ви не братимете до уваги.

Брови судді піднялись. Він промовив своїм славнозвісним «їдким» тоном, що був добре відомий адвокатам:

– Чи правильно я зрозумів, що ви вважаєте, нібито жінки не можуть бути охоплені манією вбивства?

Ломбард роздратовано відповів:

– Звичайно, я так не вважаю. Однак здається неможливим…

Він замовк. Суддя Ворґрейв тим же тонким незадоволеним голосом звернувся до Армстронґа:

– Як я зрозумів, лікарю Армстронґ, жінка спроможна була нанести удар, що убив Макартура?

Лікар спокійно відповів:

– Цілковито спроможна – маючи відповідний інструмент, такий як гумовий кийок чи палицю.

– Чи потрібно для цього прикласти надмірну силу?

– Зовсім ні.

Суддя Ворґрейв покрутив своєю, схожою на черепашачу, шиєю. І сказав:

– Інші дві смерті настали внаслідок введення медикаментів. Це, ніхто не суперечитиме, може легко бути заподіяно особою із найслабшою фізичною силою.

Віра сердито крикнула:

– Гадаю, ви збожеволіли!

Він повільно обернувся, доки його очі не зупинилися на ній. Це був безпристрасний погляд чоловіка, що звик вершити людські долі. Вона подумала: «Він дивиться на мене як на… на підвид людини. І… – ця думка її саму здивувала, – я йому не подобаюсь!»

Розміреним тоном суддя продовжував:

– Дорога моя юна леді, спробуйте контролювати свої емоції. Я вас ні в чому не звинувачую. – Він схилив голову до міс Брент. – Сподіваюсь, міс Брент, вас не ображають мої наполягання на тому, що ми всі рівноцінно під підозрою.

Емілі Брент продовжувала в’язати спицями. Вона не підвела очей. Холодним тоном вона промовила:

– Сама думка, що мене можуть звинуватити в тому, що я забрала життя ближнього свого, не говорячи про життя трьох ближніх своїх, – звичайно, є абсурдною для будь-кого, хто мене знає. Проте я розумію і той факт, що ми одне для одного – лише незнайомці, і за таких обставин ніхто не може бути звільнений від підозр без беззаперечних доказів. Як я вже говорила, між нами – диявол.

Суддя сказав:

– То ми всі дійшли згоди. Не відбудеться жодного звільнення від підозри на основі лиш особистісних характеристик чи посад.

Ломбард промовив:

– Як щодо Роджерса?

Суддя подивився на нього, не кліпаючи.

– Що саме щодо нього?

Ломбард сказав:

– Що ж, як на мене, Роджерс здається поза підозрою.

Суддя Ворґрейв спитав:

– Власне, з яких причин?

Ломбард пояснив:

– По-перше, йому не вистачає інтелекту. А по-друге, його дружина – одна із жертв.

Важкі брови судді знову поповзли вгору. Він промовив:

– Свого часу, молодий чоловіче, переді мною поставало кілька людей, що були звинувачені в убивстві своїх дружин і визнані винними.

– О! Я погоджуюся. Убивство дружини – цілковито можливе, навіть, можна сказати, природне! Проте не це конкретно! Можу повірити, що Роджерс убив свою дружину, бо боявся, що вона не витримає і його викаже, чи тому, що він її недолюблював, чи тому, що хотів поєднати долю із молодшою панянкою. Та не можу уявити його як схибленого містера Оуена, що втілює божевільну справедливість і починає з власної дружини, караючи за злочин, скоєний ними обома.

Суддя Ворґрейв сказав:

– Ви берете чутки за докази. Ми не знаємо, чи змовлялись Роджерс із дружиною вбити свого роботодавця. Це може бути хибне твердження, зроблене для того, щоб Роджерс здавався у тій самій позиції, що й ми. Переляк місіс Роджерс минулої ночі міг бути пов’язаний із тим, що вона зрозуміла, що її чоловік психічно нестабільний.

Ломбард кивнув:

– Що ж, хай буде по-вашому. А. Н. Оуен – один із нас. Без винятків. Ми всі годимося для цієї ролі.

Суддя Ворґрейв завершив:

– Я переконаний, що не може бути жодних винятків, зважаючи на характер, посаду чи спроможність. Що нам зараз потрібно розглянути – це можливість виключення однієї або двох осіб, спираючись на факти. Простіше, чи є поміж нас одна чи більше осіб, що не могли дати ціанід Ентоні Марстону або надмірну дозу снодійного місіс Роджерс, і хто не мав можливості нанести удар, котрий убив генерала Макартура?

Насуплене обличчя Блора проясніло. Він нахилився вперед.

– Нарешті ви заговорили по суті, сер! – сказав він. – Це вже щось! Ну ж бо. Що стосується молодого Марстона то, гадаю, тут нічим допомогти. Уже припускалось, що хтось чужий підсипав йому щось у склянку перед тим, як він наповнив її останній раз. Але людина, що перебувала власне в кімнаті, упоралась би з цим надзвичайно легко. Не пам’ятаю, чи Роджерс був присутній, та решта з нас могли б це зробити.

Він зробив паузу, потім продовжив:

– Якщо взяти місіс Роджерс. В очі тут впадають її чоловік і лікар. Кожен із них міг би це зробити так легко, як моргнути…

Армстронґ скочив на ноги. Він аж тремтів.

– Я протестую… на це немає жодних підстав! Присягаюсь, що доза, яку я дав тій жінці, була абсолютно…

– Лікарю Армстронґ!

Тихий невдоволений голос був переконливим. Лікар різко замовк посеред речення. Тихий холодний голос продовжував:

– Ваше обурення є природним. Проте погодьтесь, що ми маємо подивитися фактам в обличчя. Ви або Роджерс могли б дати фатальну дозу з легкістю. А зараз розгляньмо позиції інших присутніх. Які шанси були в мене, в інспектора Блора, у міс Брент, у міс Клейторн, у містера